Профиль

novasich

novasich

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Україна за своєю природою і суттю є імперією

  • 24.06.20, 15:05

Україна за своєю природою і суттю є імперією, хоча на перший погляд таке твердження може видатись дивним.
Якщо виходити з того, що імперія це багатонаціональне державне утворення, де є домінуюча нація і єдиний політичний центр, то Україна цілком попадає під таке визначення.
Звісно, що тут можна сперечатись і теоретизувати, але суть від цього не змінюється.
За даними останнього перепису населення в Україні проживає більше 75% українців. На другому місці ідуть росіяни,а всього на території нашої країни проживає 130 народностей і націй .
Враховуючи те, що Україна не є мононаціональною, то і принципи управління нею мають бути відповідними.

Якщо виходити з того,що українці є домінуючою нацією, а Київ є політичним , економічним і фінансовим центром держави, то і вся система державного управління має вибудовуватись з врахуванням цих фактичних і юридичних обставин.
Для забезпечення ефективного державного управління , в першу чергу, виникає необхідність запровадження єдиної державної мови. Її мають розуміти всі мешканці України, а кожен державний службовець має володіти нею досконально.
Враховуючи те, що на території України проживає абсолютна більшість українців, то, виходячи з прагматичних міркувань , очевидним є те, що єдиною державною мовою в Україні має бути українська.
Тепер щодо управління територіями з компактним проживанням національних меншин.
Знову повертаємось до необхідності знання представниками цих народів і націй державної мови.
Люди, якими управляють, мають розуміти мову тих, які управляють . Це аксіома і без цього не може бути ніякого управління . Особливо важливо враховувати цей факт при організації державного управління в країні де проживає 130 народів і націй.
Тепер щодо кадрової політики.
Центральний уряд має постійно дбати про те, щоб кращі національні кадри залучались до системи державного управління. Тут потрібно мотивувати людей для того щоб вони йшли на державну службу і звісно, що тут також має бути і ретельний кадровий відбір.
Потрібно зробити так , щоб був надійний зв’язок між центром і регіонами. Люди мають знати, що Україна -це їх рідна держава , яка завжди і у всьому їх може захистити.

В кінцевому результаті це має сприяти національній єдності і тоді не буде ніяких проблем із сепаратизмом.
Враховуючи той факт,що Україна не є мононаціональною державою,то і принципи управління нею мають бути відповідними, схожими на ті,які використовуються при управлінні імперією.
Наступна публікація буде про те , як управляти імперією з врахуванням наших національних особливостей , історії і сучасних геополітичних розкладів у міжнародній політиці.
Олег Березюк,Інститут глобальної політики і права

Ігор Щербак - згадати ту війну...

  • 23.06.20, 18:50

22 червня, до Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, відбулося покладання квітів в Парку культури та відпочинку «Перемога». Керівництво Дніпровської райдержадміністрації на чолі з головою Ігорем Щербаком, ветерани, учасники бойових дій, представники громадських організацій та мешканці району поклали квіти до до Кургану Безсмертя, пам’ятників «Жінці у Великій Вітчизняній війні» та «Матері-Вдові».

«Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю. Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам’ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму. Життєписи цих людей – уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників. Проте й сьогодні кращі сини та доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір», – звернувся до присутніх Ігор Щербак.

22 червня 1941 року розпочався найбільш кривавий для України період Другої світової війни, коли щодня гинули десятки тисяч людей, а загалом втратили життя мільйони українців. Цього дня вшановується жертовність українського народу у боротьбі проти нацизму та його визначний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції.

Довідково.

За даними українських істориків, прямі людські втрати України у Другій світовій війні становлять 8-10 млн осіб, загальні демографічні – понад 13 млн, економічні – 285 млн тогочасних рублів. За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром “зрадників” прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами.

Друга світова війна відкрила для українців руйнівну “силу” обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл тощо). Разом з тим тривалий час замовчувались численні злочини комуністичного режиму на нашій землі (розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні-липні 1941 року, знищення центру Києва восени 1941 року, підрив Дніпрогесу і знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих у море разом із санітарними машинами, тощо).

Оповідання зони АТО. Віктор Тригуб

  • 08.06.20, 15:59

Наш Хемінгуей із зони АТО

Ці оповідання про межу між Життям і Смертю. Про Чорне і Біле. Про Страх і Любов…

Короткі спогади-спалахи про російсько-українську війну на Донбасі. Журналіст Віктор Тригуб поїхав в АТО у 2014. Спершу у складі волонтерських караванів Самооборони Майдану, а потім за власними маршрутами…

Довгі 5 років постійно бував у прифронтовій зоні, у тому числі з сином. Разом з дружиною Наталкою Іванченко відродили на підконтрольній Україні території Донецький обласний художній музей, що нині діє у Дружківці…

Всім основним музеям Донеччини створили сайти, подарували виставкові комплекти патріотичних плакатів Юрій Неросліка. Провели десятки виставок, культурологічних акцій.

Рідне село Віктора – Осикове, опинилося під окупацією. Саме на тих землях розгорнулися останні акорди Іловайської трагедії… Там зареєстрована газета “Східний Донбас”, яка нині виходить в інтернет-версії…

Можливо цю серію треба було назвати спогадами, але автор підкреслює, що то саме оповідання. Хай буде так!

Як це не дивно, про війну на Донбасі написано мало. Особливо, про перші, найтрагічніші роки. А час спливає, деталі забуваються…

Тригубу вдалося передати якийсь неймовірний аромат тих вже історичних подій, показати якісь деталі, епізоди, про які широка публіка навіть не підозрювала…

Наш Хемінгуей із зони АТО? Можливо сягне рівня Дядечка Хема? Чекаємо нових творів!

Анатолій Авдєєв, редактор журналу “Сурма”

 

Оповідання зони АТО. Віктор Тригуб

Всі боялися, а ми пішли

Наприкінці січня 2015 ми приїхали у Щастя. Караван Самооборони Майдану Робіна.
Був хаос. Хоча, хлопці чітко стояли на позиціях і нікуди не тікали. Це треба було бачити. Блок-пост посікло, дерева зрізало…
Хто не був – не зрозуміє. Було афігенно страшно. Без пантов. Як приклад – я дуже боявся. Говорю чесно.
Командиром взводу у тих пацанят був поважний полковник з Харкова. Афганець. Мало не з Генштабу. Крутий мужик.
КОМАНДИР ВЗВОДУ!
Я намагався взяти у нього інтерв`ю. Він на мене подивився і спитав, чи піду на мінне поле. Я по дурості сказав, що піду. Не поняв.
Він відійшов до солдат, віддав наказ. Всі здиміли. Ми залишилися одні.
Площа перед колишньою базою перед автосервісом була в дірках. Асфальт був помічений боєприпасами. Деякі були з відтермінованим вибухом. Деякі, як і все у рашистів, бракованими. Снаряди зійшли в землю і чекали.
Саме в центр тих дірок ми і зайшли.
-Пассим? – спитав полковик.
-Папісяєм! – чомусь відповів я.
Ми стали і папісяли у ці страшні дірки, які потім вибухнули. Ніхто не постраждав, здається.
Ми повернулися на позиції. Солдати дивилися на полковника як на бога. Я відчув себе дебілом.
Злякався потім.

Це питання до бравого палкаша Гриценка. Де ти мурло було в той час?
Якщо ти не могло очолити батальйон, чому ти не командувало взводом? А був МІНІСТРОМ Оборони…
Час був критичний…

Я боявся. Я там був. Я попісяв у дірку, яка вибухнула. Я себе за це зневажаю. Але, пишаюсь. Я зміг.
Розумію безглуздість.

Якби воно рвонуло, жінка залишилася вдовою, малий сиротою – ніяких виплат…
Є якісь фотки. Десь папірці з прізвищем того полкаша.
А що то змінить?
Всі боялися, а ми пішли.
Я розумію, що у тих хлопців з 92 бригади, здається, було ще багато чого.
У мене теж.
Більше не піду. Я вже був…

Хоча…

 Диво Мар`їнської бібліотеки

Одній жінці під Кураховим, в зоні АТО, почав снитися яскравий сон, що у її хату поцілить снаряд. Перебралася у підвал. Сусіди думали, що з катушок злетіла… На третю ніч снаряд прилетів. Хату рознесло. Жінка вціліла. Сфоткати не встиг – пролетіли… Ангел-хранитель…

На війні повно містики. Саме тут стають або фанатично віруючими, або атеїстами. А тут ціле місто на лінії фронту. Звичайний райцентр – Мар`їнка. Поруч з окупованим Донецьком. Два роки поміж окопами. Відповідно, виник цілий фолькльорний пласт, страшилки, байки і легенди. Розбиту хату бачив. Про сон нічого сказати не можу. Про бібліотеку – правда. Був, бачив, підтверджую. Співробітники бібліотечної системи можуть сміливо поширювати цю історію, а безпосередніх учасників запрошувати до своїх закладів з лекціями…

Диво Мар`їнської бібліотеки. Просто в фонди влучив розпечений Град. ЖОДНА КНИГА не загорілася! Не вибухнув! Аліна Певна – тоді завідувач відділу культури РДА, нині Начальник Управління культури ОДА, особисто витягала його з двома саперами. Фрагменти залишили на згадку. Талісман-оберіг.

Потім снаряди прилетіли. Вибухнули. Все посікло розпеченими осколками. Книги не загорілися. Може вони замироточили? Сакральне місце! Скоро підуть начитані паломники…

Українські книги не горять!

Буквально під вікнами кабінету директора музею Валентини Рябко рванули снаряди. Вишибло всі вікна. Приміщення і експонати прошило. Нічого не загорілося!

Ні військові, ні пожежники, ні експерти – НЕ ВІРЯТЬ! Особливо розпечений снаряд Граду серед книг, повинен був щось запалити. Таке враження, що зберегла якась вища сила. Сутність. Ангели-охоронці…

Прикметно, що більшість церков Донеччини побудовані на гроші відвертих бандюганів, на руках яких чимало невинної крові. Про мораль загребущих попів, більшість яких ще й сексуальні збоченці, краще взагалі не будемо…

От Святий дух і знайшов собі справжнє чисте, святе місце – бібліотеку і музей. Там і жив.

Поки путлеровський Диявол, що править в ДНР, не направив на те райське місце чортівські ракети і снаряди зі смертю і розрухою. Дух рятував районний будинок культури, бібліотеку, музей, допустивши лише вишиблення вікон.

Влада від Бога – керівництво Райдержадміністрації, зуміло знайти майже півмільйона гривень, аби вставити у божественний заклад культури нові пластикові вікна! Амінь!

Пишучи про такі випадки, легко впадати в релігійний маразм. Чи екстаз. Кому що ближче. Я – атеїст, сприймаю спокійно…

Хоча, дійсно, під отвором у стелі, куди влетів Град, відчувається якась надпотужна енергетика. Кажуть, можна загадувати бажання!

Ця історія блукає Донеччиною, і до бібліотеки іноді навідуються “паломники”, розпитуючи деталі, оглядаючи зал.

Святі працівниці культури. Богопомазані музейники. Мироточиві книги.

Мар`їнське бібліотечне диво.

І це факт!

Свєта з Дебальцевого

Читачі пишуть — просять згадати пригоди в зоні АТО 2014-15. Виявилося, якось і згадати нічого. Чотири роки пройшло! Лише емоції і епізоди. Це залишилося.

Страх, смерть, кров, біль, війна…

Несподівано, я зрозумів, що став іншим. Почав цінити мир, спокій, життя, гроші, улюблених жінок, дітей, мандрівки… Стьоб, гумор, гарну компанію, вишуканий алкоголь…

Лише місяць, як звільнився з Другої Лінії оборони…

Нещодавно був у тихому прифронтовому містечку Бахмут. Колись Артемівськ.

Чомусь згадав свій перший волонтерський рейд в АТО у жовтні 2014. Гриміло.

Наша спецгрупа пішла на Дебальцеве, а ми чекали у дворі Артемівської лікарні, періодично допомагаючи тягати скривавлених поранених. Добровольці. “Київська Русь”. Намагалися жартувати…

Потім привезли на іржавій Газелі Свєту з Дебальцевого. Років 40. Огрядна жіночка, посічена осколками. Обідали всією родиною – чоловік і двоє дітей. Вона за хлібом вийшла. Сепарський снаряд. Ні чоловіка, ні дітей…

Напівбухий, ошелешений водій, що привіз, знав що зовуть Свєта і з Дебальцевого. І поїхав. За годину санітарка викинула її скривавлений, розрізаний одяг…

Потім був блок-пост десь перед Дебальцевським виступом. Йшли на Щастя. Поруч з нами сопку, де мабуть була наша арта, накрило сепарським Градом. Моторошно-вражаюча картина. Згадується наш БМП, що влетів на повному ходу, і бійці якимось неймовірним чином вилетіли через люки і зникли в бліндажах. БМП плавно сам зупинився і заглох. Голівуд фігня з кіношними трюками. Тоді і до нас дійшло, що час тікати. Не думав, що старенький Еталон може літати по таких дорогах з такою швидкістю…

У лютому 2015, там же, під Артемівськом бачили, як тягли отого розстріляного автобуса… Гриміло.

…Ми стояли на заправці, що працювала, наче нічого і не відбувалося. Поруч з газовим резервуаром, обкладеним посіченими осколками мішками з піском. Якось непомітно пройшла колона Смерчів. Стали поруч. Швиденько розгорнулися, дали гучний залп. Ми мало не попадали. Миттєво зібралися і зникли… Вражаюче!

 

Був ще ГАЗ-66 з 92 бригади, обшитий транспортерними стрічками. “Ковчег”…

Це мої особисті враження про ті часи і той Артемівськ. Нині – це мирне європейське прифронтове місто. Бахмут.

І я до нього не можу звикнути.

Закарбувався 2014.

Війна. Страх. Кров. Смерть…

І війна продовжується.

Звикнути до війни неможливо.

Спасибі учебці в Мишанці! БССР…

Даунбас-14.
…Бидло вихопило ніж і кинулося на мене. За спиною був карабін без магазина.
Мозок прорахував, що не встигну.
Руки самостійно зняли зброю, ноги зробили крок вбік. Короткий удар прикладом кудись під шлунок.
Поки летіло, удар в потилицю. Потім по руці з ножем. Здається, йому пальці зламав.
Два кроки вбік.
Магазин. Запобіжник. Затвор. Зупинили крики.
Пацани бігли до мене. Жодний навіть зброю не зняв…
В армії не служили…
Бидло нас би всіх порізало…
Учебка ракетних військ. Білорусь. Мишанка. Командир 4 відділення. 15 батарея.Відмінник стройової підготовки. Врятувало…

Тренуйтеся!
Чесно кажучи, тоді навіть не злякався.
Тіло діяло автоматично.
Фінку забрав і викинув…

Солдати вбивають лише ворогів…

Колись, у вільні часи, сиділи на фронті і випивали каву. Ми ж волонтери!
Досить позаду передових позицій. Майже тил. Ближче нас не пустили.
Була лінива тиша.
Цегляну хату укріпили, обсипали землею. Вікна перетворили в бійниці. Форт-пост.
Шифер посікло, але дощ тримало… Всім все було пофіг, як у добробатах. Хоча, бойовий дух був неймовірно високий.

Біля вікна на сошках, стояла якась просунута снайперська гвинтівка. Націлена на ворожі позиції. Готова до бою. Лише натисни!
Всі, відповідно, до неї приклалися, мабуть мріючи ловко зняти сепара. А їх не було!
Врешті, молоді набавилися, і ружжо дісталося мені.
Я вперше був так близько на нулівці, тож жадібно все розглядав. Хоча, нічого цікавого не бачив.
І раптом, просто в центрі тієї надпотужної оптики, виник пацаньонок з двома котелками в руках і АКМ за спиною. Сепар. Ворог.
Все було якось нереально близько. Жахливо близько. І деталі. Абзац.
Його лице чомусь нагадало мені дружбана Вовку, з яким ми колись хрестили його первінця у церкві у Кутейніковому, це під рідним Іловайськом. Хрещеник?
Я довго про це думав, мабуть ні, не син Вовки. А раптом…
Пацан був без каски. Навіть не підозрював, що я його бачу в приціл.
Мій палець був на курку. Можна було обрати – грудь чи голова.
Колись придумав легендарну Партію снайперів, де снайпер БОГ! А тут ні.
Можна було безкарно і непомітно вбити Людину.
Я не зміг.
Не розумів для чого. І за що.
До речі, це жах. І вбити ворога і не вбити. Але, я ж не солдат!
Потім дивився відео Оленки Білозерської, коли вона пристрілила кількох. І вона тоді не була солдатом…
Якийсь дикий моральний вибір.
Чомусь Оленку підтримую… Вважаю її героєм. Будні війни…

Через три роки зустрів Петра з тої позиції. Розповів. Він посміявся. Сказав, що вони тих пациків щодня бачили. Ловили офіцера. Впіймали.
Потім я взяв свого Малого в АТО і ми теж опинилися під снайперами. Вже ДНР. Вціліли.
Якась емоційна історія вийшла.
Не вбивайте просто так.
Солдати вбивають лише ворогів…

Я люблю тебе Сонечко!

Була перша зима цієї проклятої війни.
Рідний донецький степ продувало вітрами.
Помирати не хотілося зовсім… Було страшно.
Наш волонтерський караван неспішно виходив з передка.
Не спали більше доби.
Нервова напруга, фізична втома…
Зрозуміли, що тими розбитими дорогами до Києва не дотягнемо. Треба поспати!
Згадали про базу дружнього бату, у якому були щойно.
Там був якийсь санаторій, позиції і блок-пост на трасі.
Командиром тієї тилової бази була симпатишна підполковниця під 50. Як і мені тоді. А всі підлеглі бійці, як хлопці так і дівчата – 20-30. Малалєтки. У них була своя тусня…
Я прийняв бойлерний душ, перевдягся.
Шефиня.
І позивний у неї був відповідний. Не то Кобра, не то Гюрза…
Ми відчули себе самотніми.
Я підійшов, попросив дати інтерв*ю. Ми пішли до неї.
Вона дістала літр спирту, колбу Пепсі і пачку конфет.
Я почав називати її Сонечко…
Розговорилися ні про що…
Потім ми пішли перевіряти пости. Я зачепив тросик сигналки. Довго сміялися. Вона стрельнула в небо білою ракетою. Романтика!
Повернулися в номер.
Я поплив. Вона стягла з мене верхній одяг і поклала на ліжко.Між нами був автомат – лягла сама.
Провал…

Під ранок поблизу блок-посту, підірвалася їх автівка. Явно просочилася ДРГ чи якийсь місцевий сєпар міну заклав… Поранило молодого бійця.
Базу підняли по тривозі…
Я мирно спав.
Коли ожив, боліла голова. Нікого не було.
Вона дбайливо залишила рюмашку і закусь. Поснідав.
Знайшов своїх.
Я тоді був камандіром Газелі, здається…
Поїхали.
Заїхали на блок.
Вона стояла віддалік від всіх. Курила Приму без фільтра.
Хлопчик, що підірвався помер. Фактично у неї на руках.
Вона побачила мене.
Зробила крок. Посміхнулася. Привітно змахнула рукою.
Я помахав їй у відповідь.
Вона повернулася і дала команду нас пропустити.
Вже не таїлась і відкрито помахала мені рукою…
Вона так і залишилася в мене у згадках.
Маленька, струнка в бронікі, в касці, з пасмами білого волосся. І автомат.
Сонечко.
Так і не знаю її імені…
Загубилися.
Більше не зустрічалися.
Я люблю тебе Сонечко!

Тіні загиблого блок-посту…

За 5 років у зоні війни я бачив різне. Але, такого не було. Приходять тіні загиблих міліціонерів…
Розбомблений блок-пост.
Сняться.
Я бачив саме ту зміну 4 рази.
Фоткатись відмовилися категорично.
Звичайні луганські менти з сектору А зони АТО.
Говорили рідним суржиком.
Сектор А то найбільш прокляте місце.
Саме Там був Айдар, бат Кульчицького, Чернігів, Київщина…
Станиця Луганська, Щастя…
Одна, повністю розбита дорога…
Саме цю зону планували захопити путіністи.
Добробати не дали.
Сектор А був жахом зони АТО. Туди ніхто не хотів їхати. Туди зсилали.
Ізгої.

І саме туди Самооборона Майдану їздила добровільно.
В скороченому складі.
Саме туди мене чомусь занесло через Самооборону Троєщини.
Згадую той блок першого разу. І ще мирна зона і вже війна.
Пограниччя.
Саме тому, там збиралися різноманітні уроди з Києва.
Доїхати до крайнього мирного блок-поста, яфоткатися зі зброєю, бухнути і круто повернутися.

Це тих хлопців і згубило.

Хтось розповів сепарам. Ті підіслали агентуру з радіо-маячком.

Взяли приціл. Залп.

Ніхто не вцілів… Нині там руїни.

От і вся історія.

А хлопці чомусь сняться.

Я їм пообіцяв якийсь диск. Не то фільм, не то фотки…

Якийсь простий і пронизливий факт з цієї гібридної війни.

Тіні загиблого блок-посту…

Сняться…

Віктор Тригуб

Батл в епістолярному жанрі

  • 07.06.20, 20:09


Вчєра ЗВЄЗДА епістолярного жанру ТАНЄЧКА БЛИЗНЮК, она жє вчителька ( з нашого мікрорайону), она жє визволітельніца всєх обіжєних власт’ю і уніжєних чєкістами, на свойом фейсбукє ізвєргла на мою голові кілька тон сєрчанной жєлчі. Как всегда визволительница іспользовала непровєрєнниє факти, услішаниє нею в свойом туалєтє . Но жрєбій брошєн! БАТЛ ТАК БАТЛ ! Отступать нєкуда- позади мацква!
Ну всє попарядку.

Вчора я дійсно брав участь в засіданні міжвідомчої комісії при мінвєтє з нагоди надання статусу учасників бойових дій членам добровольчих формувань, серед яких був батальйон ОУН. Одноголосним рішенням комісії всі оунівці отримали статус убд в тому числі Буревій, окрім нєкаго Станіслава Краснова.
Оскільки я мав необережність захищати цього суб’єкта в судє , на засіданні комісії я заявив самовідвід в зв’язку з наявністю конфлікту інтересів, як того вимагає антикорупційне законодавство. Після з’ясування цих обставин, комісія більшістю проголосувала направити запит до Генпрокуратури з метою з’ясувати чи винесено обвинувальний вирок щодо КРАСНОВА.
В ГОЛОСУВАННІ ВІДНОСНО КРАСНОВА УЧАСТІ Я НЕ БРАВ!!!!!!!
Ну ТАНЄЧКу конєчно ето нє інтєресуєт- она жаждєт моєй крови !!!!!
Забула правда ВИЗВОЛІТЄЛЬНІЦА ВСЄХ УНІЖЄНИХ расказать вам ВСЮ СТРАШНУЮ ПРАВДУ о КАПІТАНЄ МІЛІЦІІ КРАСНОВЄ, которій мєжду гєроічєскім проліванієм свєй крови на фронтах україно-російської війни, встиг кілька разів мотнуться в Мінск для получєнія дєнєг от масковскіх карліков для поддєржки своіх штанов.
Я спочатку теж не повірив доблєсним чєкістам, но увидєв картінкі, понял что канєшно СТАСіК нє виполнял заданія главного крємльовского КАРЛІКА, но дєньги от подручних карліков такі брал. Стасік правда і сам об етом говорил.

И то шо СТАСіК получил от карліков 40 кілограмов пластіда с взриватєлями, с которимі чекісти єго словілі, тожє правда. Нє ізвєстно правда зачєм єму столько пластіліна- развє рибу глушить в Днєпрє? Но я протів того , шоби в Днєпрє рибу так ловілі!!!!!
Правда, в поривє страсті СТАСіК повєдал міру страшную правду о том, что ето он во врємя гєроической блокади Крима взорвал опори ЛЕП, через які карлікі в окупованому Криму отримували українську електроенергію. Ну всє ужє знают кто єто дєлал от бучі і пуми.
ТАНЄЧКА тажє навєрноє нє знаєт, что СТАСіК счастліво живьот в квартирє, отжатой ім у отца Алєксандра Костенка, которого СТАСіК пять лєт назад возіл по нєоб’ятним просторам РОДІНИ в багажніке автомобіля, послє чєго тот ісчєз в нєізвєстном направлєніі. А сам Алєксандр Костенко пока безрезультатно исчет отца і жєлаєт возвратіть квартиру.
Єто канечно не всє подвиги СТАСіКА о которих я знаю. О ніх я повєдаю попозже, єслі публіка пожєлаєт. На етот раз я всьо буду ілюстріровать красівимі картінкамі, которих у мєня большоє колічество імєєтся.

P.S. ТАНЄЧКА! ти звичайно можеш прийти до мене подивитися в мої очі, а я в твої подивлюся. А після цього я тобі дам в бесплатную аренду як бонус гарячую лінію для помощі уніжєним і страждущим.

Андрій Мамалига

Віктор Тригуб: Безвідповідальна влада злочинна!

  • 27.05.20, 13:30

Олігархи і депутати на велосипедах не їздять. На жаль. А для мільйонів простих людей то часто основний вид транспорту. Чого владоможцям не зрозуміти…

Та і наші доблесні ментокопи, вірніше глибоко відреформовані менти, позначені сумнівним словом поліцаї, під час дивного карантину, знайшли новий вид заробітку – посилаючись на сумнівні постанови Уряду, намагаються масово обдирати простих людей на 17000 грн!

То піймають жінку без паспорту, то підлітка без маски, то бабусю, що палить траву на городі – мало не арешт, космічний штраф, переможні репортажі на продажних олігархічних телеканалах! Лише за це цей Уряд і Авакова особисто варто негайно відправити у відставку! Та українці занадто терпляче толерантні… Мабуть покірно чекають виборів…

У той же час виникнення бюджетного провалля у 300 млрд.грн правоохоронців не цікавить… Усушка-утруска…

-Шкодую, що депутати на велосипедах не їздять. І в секонд-хендах не одягаються. Та й 2000 грн пенсії осягнути не можуть! – обурюється відомий правозахисник Олег Березюк, – Тому і приймають безглузді закони, які приведуть лише до соціального вибуху. А яку відповідальність несуть владоможці? Безвідповідальна влада злочинна!

Особливо обурив пана Олега факт затримання велосипедиста без маски. І кара – штраф 17000 грн! Вирішили демонстративно втрутитися, пішли до суду і перемогли!

Інша справа, чи зможе самотня бабуся з далекого села протистояти аваківським покидькам і судовим баригам за купку спаленого листя?…

Бідність несумісна з справедливістю… Не кожен може найняти гарного адвоката. А активістів на всіх не вистачить…

-На початку запровадженя в Україні карантинних заходів я поширив інформацію про те, що 7 квітня співробітниками поліціі було незаконно затримано і притягнено до адміністративної відповідальності Миколу Кур’янова за перебування в громадському місці без захисної маски.
Нагадаю, що М. Кур’янов їхав на велосипеді по проїжджій частині дороги , де його і зупинили правоохоронці за те, що в нього на обличчі не було захисної маски. – повідомив громадський діяч, правозахисник Олег Березюк.
Тоді було багато скептиків, які вважали Миколу винним у вчиненні цього правопорушення і підтримували дії поліції.
Ми уважно вивчили і юридичну сторону і фактичні обставини цієї справи , після чого в судовому порядку довели неправомірність дій співробітників поліції.

Дніпровський районний суд м. Києва виніс постанову про закриття відносно Миколи Кур‘янова адміністративного провадження у зв’язку з відсутністю в його діях адміністративного правопорушення передбаченого ст.44-3 КУпАП.

 

Назріло переформатування чинного законодавства в інтересах звичайних громадян. Люди не винні в перекошеній правовій ситуації, створеній олігархами, купленими ними депутатами і чиновниками у власних інтересах. Відповідати повинні олігархи, депутати, топ-чиновники.

Олігархію варто арештовувати, судити і конфісковувати награбоване! Безжально. Масово. Без винятків.

Олігархи – глисти держави. Не наїдаються. Лише ростуть! ВБИЙ ГЛИСТА! Домовитися з соціальними паразитами неможливо!

Лише тоді в Україні буде порядок!

А перемога велосипедиста над ментами у суді щиро тішить. Яке покарання їм світить?

Віктор Тригуб, редактор журналу “Нова Січ”, лідер Партії снайперів

Нові обличчя. Олег Березюк.

  • 28.04.20, 17:18

Знайомимо з перспективними діячами українського політикуму. Нові обличчя. Олег Березюк. Українська партія. Нові ідеї. Реальний досвід. Чи не час кардинально переформатувати владу?

Директор інформаційно-аналітичного центру Української партії Олег Березюк, відомий юрист, досвідчений політик, громадський діяч. Розмірковує про ситуацію в Україні, а головне, готує програмні матеріали про вихід країни із затяжної економічної кризи.

Біографічна довідка: Народився 4 жовтня 1965р. на Черкащині. Служба в армії 83-85 (повітряно -десантні війська). До 1990 тренер з легкої атлетики в МСК «Колос». У 1995 закінчив юрфак КНУ ім. Т. Шевченка. Помічник- консультант нар. депутата України, Радник голови Держпідприємництва (О Кужель), Начальник Головного аналітично-правового управління в Державному комітеті з питань регуляторної політики і підприємництва. Головний консультант комітету ВРУ з питань державного будівництва і місцевого самоврядування – А Матвієнко голова). Радник Голови Служби зовнішньої розвідки України 2014-2016 роки, голова В Гвоздь. Нині адвокат, член Ради адвокатів м Києва.

Пропонуємо коротку бесіду з паном Олегом Березюком.

-Пане Олеже, цікаво почути Вашу думку про суть багаторічних ліберальних реформ, які вже три десятиліття тривають в державі. Як Ви оцінюєте події останніх років?

-Інфекція коронавірусу ,крім медичних,виявила ще і цілий ряд суспільно – політичних проблем.
Сьогодні уже усі побачили , що чистий лібералізм не є істиною в останній інстанції і вільний ринок не є таким вільним,яким його весь час намагались нам представляти ліберали.
На міжнародному ринку спостерігається тенденція до створення монопольно- олігархічних об’єднань у вигляді транснаціональних корпорацій , а національні держави поки що не можуть нічого з цим зробити.
Звідси з’являється недобросовісна конкуренція, яка веде до монополізації ринку , зникнення менших суб’єктів господарювання,підняття цін і значного скорочення робочих місць.
Монополізація ринку і обмеження контрольних функцій з боку держави призводить лише до збагачення невеликої групи людей , але відбувається це все за рахунок всього суспільства ,а дуже часто і за рахунок здоров’я населення.
Сьогодні ми уже маємо можливість спостерігати за тим,як безконтрольне використання антибіотиків,гормонів росту та інших хімічних речовин призвело до збільшення виробництва продуктів харчування,але значного зниження їх якісті,що в кінцевому результаті негативно вплинуло і на імунітет людини.
Можна перераховувати ще багато інших проблем,але уже сьогодні стоїть питання,що нам з усім цим робити?
Мабуть очевидним є те,що потрібно відмовлятись від шкідливих для суспільства ліберальних реформ і ,у першу чергу ,необхідно створювати ефективну систему державного контролю у сфері підприємницької діяльності,охорони здоров’я і екологічної безпеки.
Далі потрібно розробляти і втілювати в життя державні програми,які будуть сприяти розвиткові нових ,безпечних для здоров’я людини і довкілля технологій.

В Україні уже з‘явились ентузіасти ,які почали застосовувати такі технології і вирощувати домашню птицю в промисловому масштабі без використання
антибіотиків і гормонів росту .
Першопрохідцями в цій галузі є такі компанії як «Епікур» і «Айпакс-Україна».
Разом з тим ці компанії не можуть нормально конкурувати на ринку через те,що виробники дешевої і неякісної продукції отримують дотації з державного бюджету.Очевидно,що тут не обходиться і без корупціі.
Зрозуміло ,що у цьому випадку мова йде про політичну корупцію і тут уже не можна обмежуватись проведенням лише судово-правовоі реформи, потрібно серйозно ставити питання і про реформу політичного устрою.
Звичайно,що над вирішенням усіх цих питань і мають працювати політичні партії .
Якщо говорити про вирішення якогось конкретного питання,то одна із Експертних рад Украінськоі партіі почала працювати над підготовкою державної програми щодо забезпечення населення якісною і безпечною для здоров’я людини мясною продукцією .
Найближчим часом цю програму буде оприлюднено і Українська партія буде займатись практичним втіленням її в життя та запровадженням в Україні нових стандартів у цій галузі .

-Рік тому відбулися президентські вибори, а відповідно, повне перезавантаження владної вертикалі. Почалися глобальні потрясіння. Ось і карантин коронавірусний… Що думаєте?

-Якась єзуїтська логіка у наших народних депутатів, Президента Украіни і Уряду.
Громадянам не можна збиратися в одному місці більше двох, а 450 народних депутатів України не бояться коронавірусу і під одним дахом працюють.
Збираються на свої засідання і члени Уряду .
Поліція ловить і штрафує окремих громадян,які виходять на вулицю без захисної маски ,але ніяк не протидіє священникам УПЦ МП,які скликають людей на молитву і не дотримуються карантинних заходів.
Уряд дозволив працювати великим підприємствам у сфері будівництва і торгівлі, але закрив сільськогосподарські ринки і практично усі підприємства ,що відносяться до малого і середнього бізнесу.



На кожному кроці ця влада порушує закони і Конституцію, але чомусь причаїлися і мовчать «грантоїди» і різного роду «борці» з корупцією.
Нинішня влада по суті проводить відверту антинародну політику, але пружину не можна без кінця стискати.
Колись вона випрямиться і комусь за все це доведеться відповідати.

-Люди обурюються нахабством чиновників, суддів, прокурорів, депутатів. Нахабно порушують закони, крадуть, абсолютно не звертають увагу на громадську думку. Безвідповідальна влада злочинна! Що про це думаєте? Який вихід?

– Час просто виконувати Закони! В Кримінальному кодексі України є дві статті, які кожному чиновникові ,і особливо вищим посадовим особам нашої держави ,бажано читати щоденно , краще перед сном.
Перша це ст.364 (Зловживання владою або службовим становищем).

Ось як вона звучить: «Зловживання владою або службовим становищем ,тобто умисне,з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб , використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби ,якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам ,свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам ,або інтересам юридичних осіб».
Якщо виходити з того, що усі посадові особи органів державної влади мають діяти відповідни до вимог Конституції і законів України , то вихід за межі Основного Закону можна кваліфікувати як зловживання владою.
Звичайно , що тут потрібно доводити умисел , але це уже завдання слідства.
Головне те,що санкція цієї статті передбачає досить серйозне покарання, аж до 12 років позбавлення волі.
Другою є ст.365(Перевищення влади або службових повноважень).
«Перевищення влади або службових повноважень ,тобто умисне вчинення службовою особою дій,які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень ,якщо якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам чи інтересам окремих громадян ,або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб».

 

Санкція цієї статті також передбачає досить тривалий термін ув’язнення, аж до 10 років позбавлення волі.
Якщо хтось сподівається на те, що попередників не притягували до відповідальності і його це також мине,то в житті все дуже часто і швидко змінюється.
І я це можу стверджувати виходячи з власної юридичної практики.
А якщо ще станеться так, що українці оберуть Президентом України порядну і принципову людину, яка призначить професійного і принципового Генерального прокурора, то тоді в Україні почне працювати закон і саджати будуть незважаючи на пору року.
Прийде час , коли кожному доведеться сповна відповідати за свої дії і тоді уже не буде мати значення, яку посаду займає чи займала та чи інша особа і скільки вона має грошей.

Влада не повинна бути безвідповідальною! Навпаки! Судити жорстко!

Знаю Олега Березюка ще з романтичних 90-х. Йому якось вдається тонко поєднувати романтику з прагматикою. Світла голова! Реаліст. Він розуміє, де ми знаходимося і головне, як швидко виправити ситуацію. Таких як він дуже не вистачає у владі! Патріот і професіонал.

Варто перемогти разом!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Нова Січ”

 

О.Березюк: Маємо організовано протистояти зовнішній експансії

  • 26.04.20, 16:58

Сучасні експансіоністи по суті нічим не відрізняються від своїх попередників.
Різниця полягає лише в тому,що якщо раніше для заволодіння чужими ресурсами вони використовували зброю і грубу силу,то сьогодні ці сили діють більш делікатно і витончено.

У світі не існує рівномірного розподілу ресурсів,а тому більш сильний намагається відібрати їх у слабшого.
Ми можемо сьогодні спостерігати це і на прикладі України.
Людство уже стоїть на межі глобальної продовольчої кризи і тому украінські чорноземи і помірний клімат це уже стратегічний ресурс.
Саме за цей ресурс і розгортається серйозна боротьба на міжнародному рівні.
І тут в хід будуть іти усі засоби залякування і примушування до вчинення певних дій.


Якщо ми не хочемо повторити долю американських індіанців і опинитись в резервації,то ми маємо правильно оцінювати дії і наміри іноземних держав і транснаціональних корпорацій .
У цій ситуаці може бути лише один вихід. Ми маємо організовано протистояти зовнішній експансії і захищатись.

Oleg Bereziuk

Співпраця Національної музичної академії

  • 24.04.20, 21:14

Співпраця Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського і народного депутата Анни Пуртової дає перші результати.

– Сердечно дякую за вручену мені подяку від Верховної Ради України та народного депутата Анни Пуртової її помічниці Марині Наконечній! Для мене це велика честь! — з Maryna Nakonechna в Національна Музична Академія Ім.Чайковського

У 2019 році була обрана народною депутаткою 9 скликання по 221 округу (Печерський, частини Шевченківського та Солом’янського районів міста Києва) від партії “Слуга народу” як членкиня партії. Членкиня однойменної фракції. Членкиня Комітету з питань бюджету. – написав ректор Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Максим Тимошенко.

Пуртова Анна Анатоліївна

Народний депутат України, округ №221.

Голова підкомітету з питань державних інвестиційних проектів Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Голова правління ГО “Діджитал освіта”.

У 2018 році разом з колегами по IT-бізнесу допомогла створити першу безкоштовну онлайн-бібліотеку української літератури “Слухай”. З 2008 року займається ресторанним бізнесом, міжнародним консалтингом щодо інвестування до України, вела проекти у галузі освіти. Працює у галузі цифрової реклами та піару. Розробляє концепцію електронної освіти.

Почала займатися бізнесом з 2006 року, імпортувала до України продукти харчування з країн Європейського союзу.

Закінчила Дніпровський національний університет, юридичний факультет та факультет міжнародної економіки та Копенгагенську школу бізнесу (Данія).

Кто и как создает строительные пирамиды в Киеве

  • 13.04.20, 16:31

“Строительная пирамида” – такое емкое понятие с недавних пор киевский градоначальник Виталий Кличко довольно активно использует, делая заявления о жилищном строительстве в столице. Почему это определение присваивается даже крупным и системным застройщикам, которые уже давно и успешно работают на жилищном рынке Киева? Ответ тут очевиден: схему создания таких пирамид, а точнее,  – создания условий по доведению до такого статуса, – городские градоначальники сами же и разработали несколько лет назад.

Ведь если раньше мы наблюдали рост количества компаний в жилищном строительстве, в последние годы они одна за другой сворачивают работы и уходят со столичного рынка. Скажете, время такое или ситуация так сложилась? Не думаю. Если проанализировать причины этого, то все дороги приведут в КГГА. Нынешнее руководство города так выстроило систему управления жилищным строительством, что застройщикам просто не оставляют выбора. Взять к примеру хотя бы систему формирования технических условий или то, как делаются заказы на строительство инфраструктурных объектов для города. Чиновники заведомо не закладывают в бюджет компенсацию за выполнение таких работ, хотя обязаны это делать. Выходит, что раздавая обязательства другим, о своих забывают. Понятно, что застройщик строит сети или другие инженерные сооружения, рассчитывая, что ему возместят затраты. Но этого не происходит и со временем у него накапливаются долги. Соответственно, и темпы строительства начинают падать. Чиновники при этом делают вид, что это их не касается. Но при этом продолжают накладывать дополнительные обязательства на застройщика по уплате паевого участия за построенные дома, да ещё пригрозив, что не будут согласовывать строительную документацию. Выходит, что город уже задолжал застройщику, но при этом требует ещё денег, перекладывая на плечи застройщика дополнительные обязательства. Чиновники сознательно увеличивают задолженность конкретной строительной компании. Вот тут-то и кроется хитрая схема так называемой “пирамиды”. Ведь, судя по нынешней ситуации на строительном рынке, понятно, что застройщик не имеет 100% рентабельности и не может просто так подарить городу построенные объекты. Поэтому в поисках правды он обращается в суд и проходит там “9 кругов ада”. Но если для всех очевидно, что решение суда – обязательно к выполнению, то городские власти почему-то считают, что суд для них не указ. Поэтому не спешат компенсировать застройщику его же деньги. А в жилищном строительстве – это зачастую – деньги инвесторов, которые вложили их в строительство своих квартир.

Именно по такой схеме градоначальники действуют относительно ж\к “Патриотика”, который строит “Аркада”. Суд признал, что город должен возместить 365 млн. гривен за объекты, которые он взял на свой баланс и уже активно использует. Но городские чиновники пока делают вид, что это их не касается. Так же поступает и Казначейство, которое обязано  взыскать эти деньги с городского бюджета.

Но на этом столичные властьимущие не останавливаются. Под чутким руководством мэра важным направлением давления на застройщиков стала работа с инвесторами. Так произошло с инвесторами застроек Войцеховского, которых в КГГА склонили к созданию кооперативов. Теперь у этих людей есть кооперативы, но нет квартир и в ближайшем будущем пока не предвидится. Теперь руководство КГГА обрабатывает инвесторов “Аркады”, также навязывая им кооперативы. Для встреч с инвесторами и манипулирования информацией в КГГА отремонтировали специальное помещение. В народе оно получило название “зал Геббельса” –  по примеру пропагандистских принципов обработки людей и навязывания нужной информации в фашистской Германии.

В КГГА же как мантру инвесторам рассказывают о строительных пирамидах, о преступных застройщиках и о том, как игнорируются их интересы, и обязательно о бетонных джунглях. Хотя бетонные джунгли – это отдельная тема. Ведь по-умолчанию  не вспоминается о действительно “бетонном гетто”, которое строит друг нынешнего мэра возле ст. метро Лыбедская.

Вот приблизительно по такому принципу и работает схема “пирамиды”, созданная городской администрацией под покровительством мэра. Люди, раньше доверявшие застройщику, после одурманивания сказками чиновников, начинают сомневаться в его способности достроить, переходят к блокированию, начинают натравливать на него правоохранительные органы. И так постепенно круг давления на застройщика может замкнуться. Или он сам должен сдаться и уйти, или его вынудят к этому, или доведут до банкротства.

Вот вам свежий и наглядный пример со строительной организацией “Столица груп”. 

Генеральная прокуратура обвиняет застройщика в том, в чем на самом деле есть вина городских властей. Ведь не мог же застройщик без их ведома получить землю под застройку, начать и почти закончить строительство. Все эти разрешения ему выдал город. И если было там что-то незаконное то и спрашивать надо с тех, кто эти документы выдавал. А так чиновники просто умывают руки, сливая еще одного застройщика вместе с сотнями судеб людей, которые вложили деньги в это строительство.

Правда, нельзя этот пример однозначно накладывать на “Аркаду”. Тут ситуация немного другая, но руководство города, оболванив инвесторов, может подвести под такой же сценарий. Люди уже проявляют готовность достраивать самостоятельно свои квартиры. Руководство города такая перспектива радует. Цель достигнута: и денег дополнительно выделять не придется,  и застройщика можно поставить в “стойло”. А что будет с людьми, которые вложили деньги, но в результате останутся без квартир – это нынешних столичных чиновников совершенно не волнует.

Вот так и создаются “строительные пирамиды” сегодня в Киеве, где людей называют словом “громада”, чтобы за их счёт и под видом их интересов достигать собственных меркантильных целей. На строительном рынке Киева нынешние городские власти затеяли очень опасную игру, на выбивание неугодных застройщиков. Если проанализировать ситуацию в столице, то такого падения строительных компаний, как наблюдается в последние годы, не было за всю историю независимости. Повезло только застройщикам, которые входят в близкий круг друзей мэра.

Для них и правила другие, и условия лояльные. С целью передела столичного жилищного рынка строительных площадей, разрабатываются разные варианты давления и всем остальным пытаются приклеить ярлык “пирамида”.

Но наибольший цинизм нынешнего руководства в том, что для собственного обогащения они уже начали использовать людей…

 

Музей плакату України і пандемія

  • 30.03.20, 17:23

Музей плакату України і видатний художник Юрій Нерослік знову рятують світ.

Цього разу серією “карантинних” плакатів про епідемію коронавірусу на планеті.

А якщо серйозно, то доброволець 92 бригади ЗСУ, що пройшов Іловайськ і Щастя, арт-директор Музею плакату Юрій Нерослік, продовжує роботу над серією освітніх плакатів про небезпеку коронавірусу, графічно пояснюючи як вберегтися.

-Було б доречно вивішувати ці плакати в транспорті, торгових центрах, поліклініках, аби люди отримували хоча б елементарні знання, самообмежували пересування, зберігали спокій! Адже, паніка нині теж небезпечна! – переконаний художник Юрій Нерослік.

Автор не заперечує, аби його роботи роздруковували на принтерах, поширювали в мережі…

Однак, Кабміну, МОЗ, Мінкульту, РНБО чи хто там у нас відповідає за боротьбу з пандемією, варто звернутися до Юрія Неросліка і отримати дозвіл на масовий друк цієї та подібних “антикарантинних” серій з системним поширенням медичними закладами та у людних місцях…

Але, спостерігаючи за безтолковістю цієї влади у це якось і не віриться…

Можливо підтримає громадськість, бізнес?

Пишіть Юрію Неросліку на Фейсбук!

А плакати вже живуть в інтернеті…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату України

90947876_3071662176288518_3402288545736425472_o

91139554_3071584259629643_6596421961033711616_o

90765424_3072331279554941_844679763426541568_o

90780058_3072332162888186_6876225014350217216_o

91420462_250927985947950_7551210911969574912_n

90912914_656024541889889_7402073399591174144_o

91321758_232922604556743_4400820475861663744_n90790473_3072332489554820_6085215067765211136_o