Санкції проти тоталітарної Росії можуть бути і персональні. Музей плакату теж солідаризувався з міжнародним співтовариством, категорично заборонивши будь-які зйомки ВСІМ телекомпаніям Росії, Білорусі, Казахстану, Північної Кореї, Куби, Венесуели та Вірменії на своїх виставках.

Останнім часом діяльність російських журналістів-пропагандистів в Україні все більше нагадує продуману інформаційну диверсію, мета якої - дестабілізація ситуації в регіонах, підтримка сепаратизму та тероризму. Людей буквально зомбують лавиною брехні та перекручувань. Постійно лунають антидержавні заклики, право на суверенітет взагалі ігнорується.

Освічені люди з нормальною психікою ті лайнометні програми взагалі ігнорують, але, є інші, менш стійкі категорії населення. Їх дії ми вже побачили в Криму, Донбасі, Півдні...

Справа в тому, що путлеровські пропагандисти давно зачистили інформаційний простір, витіснивши чесних професіоналів, замінивши їх відвертими збоченцями і наркоманами без совісті, моралі, освіти. Крім нацистської доктрини рашизму, яку вони істерично популяризують, ті вузьколобі створіння більше нічого не сприймають.

-Маючи чималий досвід спілкування з так званими раша-журналістами, ми переконалися, що їх цікавить лише негатив про Україну! - розповів заступник директора Музею плакату України при журналі "Музеї України" політолог Сергій Пархоменко, - Найсвітлішу нашу подію чи свято вони подають як якесь бісівське антиросійське дійство, штучно створюючи ворожнечу між нашими народами. Процес окупації Криму вони показали як ритуальний відьомський шабаш! Їх дії по розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, порушенні територіальної цілістності України на Донбасі, вже підпадають під кілька серйозних кримінальних статей. Наша влада чомусь залякано мовчить. Тому ми і вирішили на крихітній підконтрольній нам виставковій території у 30 квадратних метрів, зробити зону вільну від інформаційного бруду! Закликаємо керівників державних, комерційних, громадських, політичних структур повністю ігнорувати російські телеканали і ЗМІ країн-сателітів!

Музей плакату з перших днів підтримав Майдан. Створена у грудні 2013 року сторінка на Фейсбуці, взяла всі ФБ-рекорди серед офіційно зареєстрованих музейних закладів як України, так і Європи. У драматичні дні протистояння її відвідувало до 200 тисяч читачів з переважної більшості країн світу. Довкола Музею сформувалася вже легендарна Плакатна сотня художників, фотошоперів, демотиваторщиків, які миттєво реагують на всі знакові політичні події.

Зрозуміло, що Музей плакату, який творять і інформаційно підтримують досвідчені журналісти, політологи, історики, музейники, постійно опиняється в зоні уваги великих ЗМІ, у тому числі міжнародних. Нормальних колег у Музеї плакату завжди гарно зустрічають, допомагають.

- Довіри до російського телебачення у нас немає! - заявив Голова Ради Музею плакату, доктор історичних наук, член Політради Правого сектору Павло Гай-Нижник, - Їх рівень ми побачили з анекдотом про візитку Яроша. І не тільки. То вороги. І ставитися до них ми повинні відповідно...

Великою популярністю користується виставка "Плакати Майдану", яку змонтували ще 27 лютого. Днями відбудеться пресова презентація виставки плакату "Крим - це Україна!". Можна лише уявити як подадуть ці проекти путлеровські пропагандисти!

До речі, на авторів гострих сатиричних робіт на нинішніх лідерів тоталітарного антиукраїнського блоку, які є громадянами тих нещасних держав, йде справжнє полювання місцевих спецслужб. Саме через це, десь 80% робіт з віртуальної колекції Музею плакату, що нараховує десь 7000 творінь, є анонімними. Художники просто бояться. "Істинні рашен-арійці" можуть за гумористичну картинку дати конкретний судовий вирок... Чи розправитися десь у темному кутку...

Росію і росіян щиро жаль. Група гебістів так опустила і принизила таку прекрасну країну з миролюбним народом. Сподіваємося, це ненадовго.

Колись і над Кремлем піднімуть прапор свободи...

А поки Музей плакату ввів власні маленькі санкції. І якщо їх підтримають інші - Україна переможе!

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"

Музей плакату заборонив будь-які зйомки ВСІМ телекомпаніям Росії, Білорусі, Казахстану, Північної Кореї, Куби, Венесуели та Вірменії на своїх виставках, повідомляє "Нова Січ".

"Маючи чималий досвід спілкування з так званими раша-журналістами, ми переконалися, що їх цікавить лише негатив про Україну! - розповів заступник директора Музею плакату України при журналі "Музеї України" політолог Сергій Пархоменко, - Найсвітлішу нашу подію чи свято вони подають як якесь бісівське антиросійське дійство, штучно створюючи ворожнечу між нашими народами. Процес окупації Криму вони показали як ритуальний відьомський шабаш! Їх дії по розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, порушенні територіальної цілістності України на Донбасі, вже підпадають під кілька серйозних кримінальних статей. Наша влада чомусь залякано мовчить. Тому ми і вирішили на крихітній підконтрольній нам виставковій території у 30 квадратних метрів, зробити зону вільну від інформаційного бруду! Закликаємо керівників державних, комерційних, громадських, політичних структур повністю ігнорувати російські телеканали і ЗМІ країн-сателітів".

Довідка: Музей плакату з перших днів підтримав Майдан. Створена у грудні 2013 року сторінка на Фейсбуці, взяла всі ФБ-рекорди серед офіційно зареєстрованих музейних закладів як України, так і Європи. У драматичні дні протистояння її відвідувало до 200 тисяч читачів з переважної більшості країн світу. Довкола Музею сформувалася вже легендарна Плакатна сотня художників, фотошоперів, демотиваторщиків, які миттєво реагують на всі знакові політичні події
опад
http://opad.org.ua/index.php?newsid=4028

Мої плакати - це речення, тези чи, як зараз кажуть, месседжі до відкритого й демократичного інформаційного середовища. Чому не просто тексти - "візуальний поворот" в культурі, так зручніше й швидше. Моя мотивація? Звичайно, справа в інформаційній боротьбі, коли просто прикро за державу!

Але, також мені хочеться, щоб було більше правди, а не режисури кремлівської махіни пропаганди! І сам процес творчості у поєднанні картинки зі словами також дає мені певне задоволення), - так представив себе Володимир Савінов.

В.Савінов - молодший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України

(http://ispp.org.ua/),

засновник та керівник Київського плейбек-театру “Dj vu plus”

(https://www.facebook.com/playbackplus)

та Української школи плейбек-театру (Київ).

Рядовий боєць Плакатної сотні, яка стихійно виникла довкола сторінки Музею плакату України в Фейсбуці. Солдат інформаційної війни за Україну, що триває в мережі.

 Майдан породив дивний феномен. Малювати, робити плакати, демотиватори, фотожаби почали люди, які тим або ніколи не займалися, або просто іноді, від нудьги бавилися.

А тут, після розгону беркутнею студентів, людей просто прорвало! Цей феномен ще повинен бути вивчений психологами! Звичайні громадяни почали створювати плакати, аби донести до суспільства якусь думку, сконцентровану в одній фразі чи навіть слові! І вона доходить до мас! Народні плакати та демотиватори мають в інтернеті мільйонні перегляди! Вони формують гасло мас!

Я згадую ті драматичні дні після прийняття тоталітарних законів, коли діяльність Музею плакату чітко потрапила під статті поширення тероризму, закликів до зміни державного ладу - до 15 років тюрми! Ховатися вже не було ніякого сенсу. Ми відчайдушно продовжили, зважаючи, що кількість читачів на сторінці сягала 100-200 тисяч чоловік на добу. Тоді до нас приєдналося чимало сміливців, які відкрито чи під псевдо почали плакатну боротьбу. Тисячі пішли на барикади... І перемогли, що є дивом!

Володимир Савінов - один з них.

Потім Крим, президентські вибори, Донбас... Ми не встигли навіть відсвяткувати перемогу! Плакатна сотня так і не вийшла з боїв... Боротьба триває. І закінчиться лише після повернення Криму!

Ефективність інтернет-плакатів побачили всі. Українці тут безсумнівні світові лідери. Після таких емоційних злетів - не дивно.

Музей плакату і Плакатна сотня не лише непримиренні вороги Кремля.

На Банковій дуже незадоволені плакатним образом Пастора...

У виборчих штабах олігархічних кандидатів у Президенти вже зрозуміли, що один вдалий сатиричний плакат миттєво спалює десятки тисяч доларів, витрачених піарниками на творення позитивного іміджу клієнта...

Через те, Музей плакату при журналі "Музеї України" має постійні проблеми. Нас або лякають, або намагаються оптом купити разом з таємничею Плакатною сотнею. Швидко розуміють, що то безглудо! Музей то можна знищити чи перекупити, а Плакатна сотня - то весь інтернет! Виникне ще більше сторінок. Прийде ще більше художників, демотиваторників, фотошоперів. Це вже народний плакатний рух, переважно анонімний, зупинити який неможливо. Тоталітарна Росія, де все затисли, є найбільшим виробником антипутінських плакатів, до речі...

...А Володимир Савінов продовжує експерементувати у плакатотворенні. Між мистецтвом, філософією і пропагандою. Він - більше філософ.

На наших очах виникає абсолютно новий стиль на межі багатьох мистецтв.

Виявляється, якщо вірш оформити як плакат, він моментально здобуває гігантську інтернет-аудиторію!

Але, про це іншим разом.

Сьогодні презентували Володимира Савінова.

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"

Жоден президент ще не зміг так стрімко знищити свій імідж так, як російський. Формований десятиліттям образ "батька нації, визначного світового лідера, головного росіянина", було легко знищено невеликою групою плакатистів - художників, фотошоперів і демотиваторщиків. Це ті, кого називають Плакатною сотнею.

До початку підлого вторгнення до Криму і нахабної брехні всього керівництва РФ про їх непричетність до окупантів, Путін досить рідко потрапляв у сатиричну графіку. Однак, все змінилося мало не за день. Плакатисти буквально знищили новітнього напівдиктатора, вишукано познущавшись з його комплексів і ганебної поведінки в Україні і на міжнародній арені.

Могутній і грізний Президент великої ядерної держави миттєво перетворився на якогось дефективного карлика-терориста, що загрожує всій світовій безпеці власною великодержавною шизофренією. Його перестали боятися навіть напівозброєні українці, які зазнали такого підступного нападу у надскладний постмайданний період. Його озброєні васали - зелені чоловічки, бойовики спецназів ГРУ, ФСБ, десантури, проплачені провокатори інакше як ватниками та  колорадами у нас не звуться. Ні страху, ні поваги до них немає.

Зараз це просто мисливська здобич, за шкурку якої можна отримати десять тисяч доларів від банку олігарха Коломойського.

Українці показали світу справжню нацистську суть нинішньої російської влади і її активу. Навіть пожертвувавши ради цього Кримом. Хоча, сподіваємося, ненадовго. За  логікою подій, півострів досить швидко повернеться до неньки...

Росія з супердержави перетворилася на якусь провінційну бензоколонку, зневагу до якої висловила добра сотня країн.

Сумнівно, що хтось ризикне назвати зазомбоване кремлівськими телеканалами стадо великим російським народом. То імперські залишки багатьох націй, насильно зігнаних у московське рабство. РФ повторює сумний шлях всіх агресивних імперій - розпад, занепад, постійні громадянські війни...

І винен у тому розвалі хворобливий фюрерок Пу. Одноосібно.

Ніякі спецслужби, армії, спецнази, драконівські закони його не врятують. Він ризикнув протиставити себе всьому цивілізованому світу. Жодний диктатор не переміг. Всі були знищені.

Астрологи в один голос твердять, що правління Путлера закінчиться 23 квітня 2014 року. Або замах, або заколот...

Залишилося кілька днів. З цікавістю зачекаємо...

А ставлення нормальних людей до фюрерка можна прослідкувати через плакатотворчість. Ці роботи отримані чи відібрані з мережі буквально за три дні. Опубліковані на сторінці Музею плакату України в ФБ. Можна сказати - випадковий соціологічний зріз. Є набагато гостріші, але, утримаємося від пресової презентації, аби не підставляти під удар авторів, чимало з яких живуть у Росії, Білорусі, Криму... Ті творці реально ризикують, оприлюднюючи свої плакати через друзів з інших країн, взагалі не підписуючись. На Майдані, в Криму, на Донбасі люди в масках. Художники просто без імені - знайдуть, можуть посадити. Та і в багатьох областях України можна очікувати підлості колорадів. До того ж, фюрерком і озброєних...

Час неймовірно цікавий своїм драматизмом. Епоха початку кінцевого розвалу Рашистської імперії. Тюрма народів буде зруйнована.

Погано, що наживкою і каталізатором цього прогресивного процесу став миролюбивий український народ, що ледве здихався путлеровського посіпаку Я-овоча.

Україна все-одно переможе!

А яскравим плакатним образом кремлівського фюрерка можна безкінечно насолоджуватися в інтернеті, що із задоволенням роблять нормальні громадяни вже занепадаючої недоімперії.

В українців непереможне відчуття гумору...

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі "Музеї України"

 

З перших днів вона на Майдані. Свою громадянську позицію не приховувала, відкрито публікуючи свою майданну серію навіть у дні, коли діяли тоталітарні закони, за якими пропаганда "тероризму" каралася великим тюремним строком. Команда Музею плакату України постійно публікувала роботи мисткині у ті важкі дні.

Офіційна презентація революційних робіт Асі Колос у журналі "Музеї України" відбулася 17 лютого 2014 року...

Можна сказати, що саме Майдан повністю змінив стиль А.Колос. Її творчість набула зовсім іншого наповнення, забуяла яскравими патріотичними кольорами, сягнувши через інтернет у десятки країн світу.

Ми вважаємо її роботу Небесна сотня однією з кращих...

Ася Колос дієво підтримала створення першої виставки "Плакати Майдану" Музею плакату у Нацмузеї в Пирогові. Передала кілька своїх робіт. Приїхала на відкриття. У ті дні околицями Києва ще блукали здичавілі залишки банд тітушок, виставку посиленно охороняла Самооборона.

Час був страшний і прекрасний.

Нині Майдан відійшов з головних подій стрічок новин. Йде битва за Донбас, болить Крим...

Ті бурхливі події стали історією, яка, у тому числі складається і з картин талановитої художниці...

Ася Колос народилась у м. Києві в сім’ї архітекторів.

  Батько, Бавіловський Валентин Костянтинович, член Національної спілки архітекторів України, Заслужений архітектор України.

  Мати, Колос Ганна Сергіївна, член Національної спілки архітекторів України.

  Ася Колос продовжує традиції свого дідуся, всесвітньо відомого художника-бойчукіста Сергія Григоровича Колоса. Сергій Колос з 1925 по 1930рр. – професор художнього інституту. За монографією Сергія Колоса «Українське народне мистецтво» і нині навчаються студенти творчих вузів України.

      З 2006р. заснована премія імені С.Колоса, за досягнення в галузі декоративно-прикладного мистецтва, яка вручається кращим митцям м.Києва.

  Ася Колос 1996р. Закінчила Українську академію мистецтв. З 1999р. член Національної спілки художників України.

  З1989р. А.Колос приймає участь у Всеукраїнських, Міжнародних та міських виставках. Має багато персональних виставок: «Весняні враження» - галерея «Золоті ворота», «Калейдоскоп» - Український дім, «Барвистий спалах» - галерея «Акварель», «Квітневі роздуми» - Національна медична бібліотека, «Весняні враження» - Російський центр науки та культури, тощо.

  А.Колос працює у багатьох техніках, як то: живопис, графіка, гобелен. Виконаний за ескізом Асі Колос гобелен «Нагороді верба рясна» у 1989р. був придбаний Міністерством культури України і згодом презентувався на багатьох виставках, як на Україні, так і за кордоном.

Робота А.Колос «Осінні квіти! Знаходиться у фонді Російського музею м.Києва.

  Велика кількість робіт А.Колос зберігаються в галереях та приватних колекціях України, Європи та Америки.

Нині кілька робіт А.Колос доступні до вільного доступу лише в Музеї плакату України у Тернопільській садибі Сучасного села Національного музею народної архітектури та побуту України в Пирогові. МПУ при журналі "Музеї України", члени легендарної плакатної сотні, наші інтернет-ресурси всіляко підтримують А.Колос.

Хоча, ми не розуміємо, чому на рівні Мінкульту ще не ініційована потужна виставка художників Майдану у музеї Національного рівня десь в центрі столиці? Адже, ці творці стали передовим загоном суспільства, які зробили все для перемоги Майдану, графічно донесли його ідеї до світової спільноти. Таке враження, що у кадрових інтригах, революційних художників барикад просто забули...

Нагадуємо!

Журнал "Музеї України" просить Голос Майдану, який став Міністром культури України, хоча б просто зібрати тих художників, поговорити, порадитися, дійсно організувати виставку... Хоча б почути одне одного. І побачити.

А творами Асі Колос поки що можна насолоджуватися лише в інтернеті. Що теж добре.

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", директор Музею плакату України

Моя офіційна позиція з приводу подій на сході України наступна:

У східних областях України ми маємо справу зі збройними провокаціями з боку Російської Федерації – і влада повинна чесно про це сказати громадянам України та світовій спільноті.
Останні події — наслідок того, що населення Сходу України не підтримало сепаратистів. Раніше розроблені плани Кремля провалилися. Тому єдиним шляхом були саме збройні провокації. “Сусіди” прийшли на нашу землю, бо українці проявили єдність і не скорилися.
Задача Кремля — надовго дестабілізувати Україну, зірвати вибори, не допустити появи легітимної влади та консолідації країни навколо програми відродження економіки. Крім того — розколоти країну на декілька частин. Наше завдання протилежне — навести порядок, провести вибори, відновити справедливість, забезпечити добробут. Це — запорука єдності країни.
Що робити?
Перш за все, не панікувати. Ми маємо бути сильними і спокійними.
Треба на повний голос заявити: Україна більше нікого і нічого не здасть. Жодного клаптика української землі. Жодного міста і села. Україна не залишить у біді жодного свого громадянина.
Ще на початку квітня я запропонувала створити на Сході України самооборону з числа місцевих патріотів. Я дуже рада, що зараз ця пропозиція прийнята та реалізується. Необхідно прискорити цей процес, забезпечити їх зброєю та інструкторами. Налагодити зв’язок з армійськими частинами, які нададуть підтримку важкою технікою та з повітря. Ці рішення необхідно виконати швидко й ефективно.
Я як кандидат в Президенти України ще раз підкреслюю одну з тез своєї програми: країну захистить лише сильна масова армія з добровольців та легальне володіння громадян зброєю.
Вимагаємо в української влади навести порядок, викинути з країни іноземних агресорів та запобігти сепаратизму. Ми підтримуємо спосіб, в який це буде робитися, – місцевими патріотами разом із армією та спецслужбами, а також всіма небайдужими і сміливими громадянами.
Вся Україна єдина у підтримці співвітчизників на Сході. І ми знаємо, що більшість громадян на Сході — за єдину Україну.
Разом із тим, необхідно розв’язати пробеми, які призвели до сьогоднішніх подій. Ці причини — економічний занепад, безробіття, зростання цін, а також зневіра людей, викликана несправедливістю, відсутністю правосуддя і правопорядку. Влада багато років не чула людей. Настав час нарешті прислухатися і навести лад. Ми не можемо залишити наших співвітчизників сам на сам із їхніми проблемами.
Якими би болючими не були події цих днів, вони привертають нашу увагу до реальних проблем.
Україна є і буде єдиною. Ми більше не віддамо жодного клаптика землі.

Ольга Богомолець

Відкритий лист міністру культури України

Нищуку Є.М.

Шановний пане Міністре!

         Усвідомлюючи всю складність ввіреного Вам міністерства та непросту ситуацію, в якій на даний момент знаходиться наша Держава, все ж хочу звернутись до Вас з проханням безвідкладно звернутись до ситуації з музеями України. Вже багато років робота очільників Міністерства полягає в перетасуванні керівних кадрів в музейній (і не тільки) галузі. В більшості випадків, як показала практика, ці заміни не бувають успішними.

         Маючи певний досвід, можу пояснити, чому так стається. Якщо керівник приходить в культурно-просвітницький заклад, не маючи програми його розвитку на рік, на п’ять – питання – за чим він туди прийшов? Це і є однією з причин того, що на даний час більшість українських музеїв зовсім не є українськими музеями. Ідеологія, яку несуть в собі музейні експозиції – ідеологія застарілого «совка». Чим вона для нас небезпечна – на сьогодні можна бачити на Сході України.  Сьогоднішня музейна ідеологія – це віртуальні пам’ятники Леніну та Дзержинському. Якщо при попередньому керівництві держави навіть говорити на теми української ідеології, невід’ємною складовою якої є заклади культури, було ні з ким – люди, які це могли зрозуміти, просто були відсутні в українському політикумі, то сьогодні це – наша з вами невідкладна задача.

         Перейдемо до більш конкретних питань. Не хочеться нікого забути або образити неувагою, але, з чогось потрібно почати. В центрі Києва, над дніпровськими кручами, височіє монумент. Під ним – Музей Великої Вітчизняної війни. Знаючи, що зазнаю шаленої критики від таких колоритних персонажів, як Олег Царьов, все ж ризикну задати питання: це Велика вітчизняна Українська війна? – Ні! Пам’ять про Другу світову, звичайно, необхідна, але смію нагадати, що десятки тисяч українців воювали у чехословацькому корпусі Людвіга Свободи, ще більша кількість синів України були в лавах польських збройних сил на початку Другої світової в 39-му році. І, нарешті, воїни УПА. Про історію цих військ в Музеї інформації явно замало (м’яко кажучи!). Якщо про бандерівців нам так нав’язливо нагадують навіть наші північні сусіди, то час, напевно, присвятити їм місце і в експозиціях центральних київських музеїв. Ми ж не будемо відкривати для цього окремі музеї!

         Як може центральний київський музей показувати історію однієї частини українців і ігнорувати іншу? Якщо раніше в форматі «переможці - переможені» це ще якось можна було зрозуміти, то на сьогодні це звучить дисонансом. Подібні претензії можна пред’явити до всіх без винятку українських музеїв. В термінології екскурсоводів до сьогодні присутні меседжі з позавчорашнього минулого. Прославляння радянських воєначальників з сумнівними перемогами, ігнорування справжніх українських героїв – список можна продовжувати…

         Повертаючись до практичної реалізації ревізії музейної ідеології, яка на сьогодні може називатись модним словом «люстрація», пропоную невідкладно започаткувати роботу з розробки нових музейних концепцій, які б відповідали вимогам сучасних реалій (а іноді просто здоровому глузду). Для цього в переважній більшості не потрібно додаткових коштів, але це могло б стати значним доробком нового Мінкульту. Адже популярність нового міністра та професіоналізм його заступників дають змогу залучити до цієї роботи кращих фахівців з історії, музейної справи та представників громадськості.

         Отже, пане Міністр, результатом Вашої роботи може стати повернення або неповернення музеїв обличчям до України. Це буде реальний внесок в розвиток культури, на відміну від перетасування кадрів в залежності від симпатії чи антипатії. Вже почалася робота  зі створення ініціативної групи з музейної люстрації.

Чекаємо на Вашу активну підтримку!

В. Логвінов, музеєзнавець, редактор сайту "Скансени України"

Мал.А.Колос "Голос Майдану"

Журналісти постійно просять надати коротку інформаційну довідку про основні етапи МПУ. Оновили, надаємо. Запрошуємо до нашого музею як у реалі, так і віртуально!

Музей плакату України при часописі «Музеї України». Перший в Україні і Європі, офіційно зареєстрований, спеціалізований музей історії плакату.

Діє при журналі «Музеї України», спільно з Національним музеєм-заповідником «Битва за Київ у 1943 році» — директор Заслужений працівник культури України І. П. Вікован (Київська область, Вишгородський район, село Нові Петрівці). За підтримки Національного музею народної архітектури та побуту України — директор Д. В. Заруба, де розгорнуто виставку «Галерея плакатів епохи тоталітаризму», розміщену у частині будівлі сучасної садиби з Тернопільської області, науково-дослідного відділу «Українське село».

Директор і засновник Музею плакату України — редактор журналу «Музеї України», Почесний працівник туризму України, член Національної спілки журналістів України Віктор Тригуб. Куратор — Наталка Іванченко. Методологічна підтримка - доктор історичних наук Павло Гай-Нижник, Голова правління Українського інституту воєнноє історії, кандидат історичних наук Віктор Карпов.

Заступник директора - Сергій Пархоменко.

Музей створено 11 листопада 2011 року, легалізовано рішенням № 133 виконавчого комітету Новопетрівської сільської Ради Вишгородського району. Таким чином, Музей плакату України став першим, офіційно зареєстрованим серед відомих музеїв плакату Європи, які діють лише на правах відділів при великих музейних установах, не маючи самостійної державної реєстрації.

Дві перші виставки плакатів, були урочисто відкриті в приміщенні Національного музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». Однак, брак виставкової площі, змусив шукати окреме приміщення у Києві.

Проект підтримав директор Національного музею народної архітектури та побуту України Дмитро Заруба, у грудні 2012 року, надавши частину будинку з Тернопільської області для постійнодіючої виставки «Галерея плакатів епохи тоталітаризму». Дієву допомогу надав Голова Київської міської організації «Меморіал», директор Музею совєтської окупації Роман Круцик, передавши комплект плакатів про злочини комуністичного режиму СРСР.

Особлива гордість творців музею — експозиція, повністю присв'ячена діяльності Путивльського і Козельщинського таборів для військовополонених НКВС СРСР. Там перебували і ймовірно були розстріляні у 1939-40 роках, тисячі польських військовополонених, а у червні 1941 року, до Путивля і Козельщини доставили майже 5000 арештантів з Молдавської РСР та десь 6000 «ворогів народу» з Литви, Латвії, Естонії. Подальша їх доля, після початку війни 22 червня 1941 року, невідома.

Віктор Тригуб і дослідник Володимир Бровко, які розслідують ті події, підозрюють, що в'язні були таємно розстріляні і поховані у ретельно замаскованих братських могилах перед стрімким наступом німців. Сприяють у пошуках Посольства Польщі, Молдови, Литви, Румунії, чиї громадяни найбільше постраждали. Однак, є відкритий супротив влади Російської Федерації, яка категорично відмовляється надати необхідні архівні документи. Експозиція на території Національного музею, є першим офіційним визнанням Путивльсько-Козельщинської трагедії, де, за твердженням дослідника з Кременчука Антатолія Шолудька, на польських військовополонених випробувалася хімічна та бактеріологічна зброя. Однак, варто зазначити, що на момент написання цього матеріалу, ніяких документальних матеріалів про масові страти не опубліковано. Як не знайдено жодної братської могили. Є лише спогади свідків і історичні гіпотези, які вимагають підтвердження. Однак, резонансність цього розслідування у 6 країнах Європи, увага дипломатів і преси, призвели до намірів встановлення меморіальних дощок у Козельщині у пам'ять поляків та молдаван, які відбудуться найближчим часом.

З листопаду 2013 року творці Музею плакату підтримують Євромайдан. Збирають роботи про визвольну революцію. У грудні 2013 року музей відкриває сторінку у Фейсбуку, яка миттєво стає популярною, віртуальну експозицію Плакати Майдану відвідує до 200 тис читачів на добу. Враховуючи гостроту багатьох плакатів, фундатори Музею отримували чимало погроз, були хакерські атаки, очікування арешту за "пропаганду тероризму, екстремізму, масових безпорядків". Сторінка у ФБ стала координатором акцій протесту у багатьох країнах. Зокрема, діаспора, використовуючи роботи з колекції Музею плакату проводила мітинги у Франції, Англії, Німеччині, США, Канаді, Польщі, Аргентині, Бразилії, Словаччині, Південній Кореї...

27 лютого 2014 року було змонтовано виставку "Плакати Майдану" у Нацмузеї в Пирогові, що користується популярністю у відвідувачів. Крім плакатів, виставлено щити Самооборони, протигази, каски, кийки, саморобний бронежилет...

На початку квітня 2014 року в Музеї плакату в Пирогові змонтовано виставку "Крим - це Україна!". Формується колекція про події на Південному-Сході України...

Сайт - http://museum-plakat.do.am/

Вхід до галереї Музею плакатів безкоштовний, години роботи відповідають часу роботи Нацмузею у Пирогові за адресою — 03026, м. Київ, с. Пирогів, Національний музей народної архітектури та побуту України.

Нового Міністра культури щиро жаль. Він навіть не зрозумів, на який фронт потрапив. Говоримо лише про музейні скандали. Про проблеми на інших напрямках не будемо. Хоча, всі гучні звільнення в Мінкульті відбулися лише завдяки музейникам...
Отож, бойовий "партизанський загін" громадських активістів і звільнених співробітників Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" пікетував Міністерство культури України.
Вимога одна - звільнення нинішнього директора, який незрозуміло чому, не маючи ні досвіду, ні освіти ні елементарного виховання, очолив легендарний скансен, створений Героєм України М.Сікорським. Той кадр відразу почав масові незаконні звільнення досвідчених співробітників, учнів творця, заміняючи їх випадковими людьми. Що викликало потужний спротив. Були  мітинги, пікети, скарги, перевірки, суди - директор, симпатик Януковича, заручившись підтримкою когось з очільників Партії регіонів, просто не зважав на обурення.
Варто згадати дивну дружбу з тоталітарною УПЦ МП, якій чомусь було подаровано церкву і знищено музей.
Майдан переміг. Чимало переяславців виборювали нову Україну. А у заповіднику ніяких змін. Лише прапори ПР зняли...
Наш сайт багато писав про боротьбу частини колективу. Є що згадати...
Рік тому, щойно призначений Міністр Л.Новохатько, який замінив звільненого через музейні скандали Кулиняка, на першій же прес-конференції відсторонив одіозного гендиректора від роботи, призначивши перевірку. Однак, той, задіявши владний "дах", через суди тріумфально повернувся, взагалі ігноруючи протести.
Нині проблема Переяслава стала проблемою Голосу Майдану, яким є новий Міністр.
А вже протестують у Лаврі, буде нова хвиля шуму довкола Софії Київської...
І хто буде "розрулювати" ті надскладні конфлікти? Гламурна баришня з Фонду Рінатки Ахметова, яка крім роздачі грантових подачок нічого не вміє? Взагалі, хто і за що рекомендував її на посаду ПЕРШОГО ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА, ще й довірили курувати музейну галузь? Це просто злочинне призначення, яке дискредитує Майдан! Якщо у людини є хоч якась совість, раджу негайно подати у відставку. Від типо позитивного іміджу і репутації, найближчими тижнями залишиться лише негатив... І пара кримінальних справ на згадку...
Що було з "крутими папєрєднкамі", можете поцікавитися...

І моє особисте бачення нормалізації обстановки в НІЕЗ "Переяслав".
Спробуйте переконати нинішнього одіозного директора добровільно написати заяву про звільнення - за згодою сторін. Міністр каже, що його вже відсторонено, призначена комісія перевіряльників, складом якої вже незадоволені у місті. Все так само, як і минулого року...
Контракт закінчується буквально днями. І продовжувати його начебто, Мінкульт не збирається. Хоча, це все слова...
Проблема в тому, що у Переяславі відсутній менеджер відповідного рівня, здатний очолити скансен планетарного звучання. Потрібен специфічний досвід, адже, це не базар у провінції...
Якщо знову призначать місцевого чиновника районного масштабу, з усіх переваг якого членство у правильній партії і депутатський мандат міськради, почнеться нова хвиля скандалів і хаосу.
До чиновників Мінкульту не дуже доходить, що таке НІЕЗ "Переяслав" для України...
Залишається варіант пошуку "варяга" з досвідом роботи у скансені зокрема і культурі взагалі, яких у нас мало.
Як варіант, проконсультуйтеся з фахівцями з подібного Нацмузею у Пирогові. Якщо там, чи у навколомінкультівських колах, знайдеться камікадзе, готовий віддати рік життя для наведення порядку у Переяславі, формуванні фахової нової адміністрації, вихованні достойного директора з лав місцевих музейників, порадьтеся і призначте його не більше ніж на рік. Тимчасовий кризовий менеджер. За рік все зміниться. Можна буде оголосити нормальний конкурс, відібрати кращого.
Але, це вже проблема нового Міністра культури, якого призначать після президентських виборів, якщо вони відбудуться...
Нині слід терміново зняти оцю кадрову напругу, заспокоїти громадськість міста-музею. Повернути незаконно звільненних і звільнити випадково призначених.
Як новий Міністр, якому ми щиро симпатизуємо, подолає цю проблему - подивимося.
Порада старого музейного конфліктолога - підберіть нормальних, хай навіть неформальних радників, що розуміються у процесах не якогось одного, хай навіть великого музею, а всієї галузі взагалі.
"Тихе музейне болото" найпекельніше і найскандальніше місце.
Музеї, як хто не розуміє, фасад держави. Там наше минуле, історія, національний дух. І керувати ними повинні достойні.
Користуючись нагодою, хочу засвідчити свою повагу справжнім музейникам Переяслава, учням М.І.Сікорського, які попри репресії, погрози, звільнення, суди залишилися незламними. Відкрито продовжують боротьбу за скансен планетарного рівня, який ними ж і було створено.
Чомусь віриться, що музеї буде врятовано від ганьби і запустіння, а Переяславу буде повернута добра слава.
Обговорюємо прийнятні реальні варіанти і перемагаємо.
Іншого не дано!
Переяслав переможе!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", учасник підпілля і партизанського руху на Переяславщині