Профиль

novasich

novasich

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Важные заметки

Де альбом Гітлера?

  • 26.03.21, 12:15

Ця пригода почалася 2009 року. Вражаючі факти, розслідування, резонанс і… ще більше питань і загадок.

Можливо, крізь десятиліття, варто ще раз повернутися до пошуків?

Сенсація вже відбулася. Легенда оформлена. А карколомне міжнародне розслідування продовжується. Загадкова група поки що невідомих колекціонерів з непоганим бюджетом, пішла слідами альбому акварелей, намальованих самим Адольфом Гітлером. Вже фігурують Німеччина, Ізраїль, США, Канада. За сценарієм повинен виникнути російський слід. І він виник.

Наша команда вже не може сприймати цю історію без усмішки. Реаліті-шоу витримане у наших класичних фірмових тонах. Моментально приєдналися десятки людей, пішли публікації. Якщо не збавити темп, то альбом Гітлера дійсно знайдуть за кілька днів. І що далі? Скандал і суди… Хоча, численним читачам дуже подобаються подібні сюжети. Отож, можна сказати, на вимогу громадськості, продовжимо.

Тут явно не все так просто. Чомусь постійно виникає таємнича постать останнього Голови КДБ УРСР і першого директора ФСБ РФ генерала Миколи Голушка. Саме він першим, ще в радянські часи, засвітив роботу на розвідку відомого українського художника Миколи Глущенка. Не називаючи прізвища. Потім жменю деталей підкинула прес-служба Служби Зовнішньої розвідки України. Вони і виділили історію з альбомом Гітлера, подарованим Ріббентропом Глущенку у 1940 році. Той альбом дивився сам Сталін і його політбюро. На початку 90-х, альбом зник. Але, про нього чомусь всі пам’ятають! Чому?

У грудні 2009 року, до Києва несподівано прибуває генерал ФСБ Голушко. На презентації власної книги знову згадує альбом Гітлера. Пише про нього у спогадах. Зрозуміло, журнал “Музеї України” не може залишитися осторонь такої цікавезної справи. Даємо кілька публікацій, що мають потужний резонанс. Починаємо пошук.

І за кілька днів влітаємо в епіцентр сенсації з віднайденою в баварських Альпах картини зловісного Доктора Смерть Йозефа Менгеле, який, виявляється, теж, як і Фюрер, малював! Більше того, виходимо на слід інших картин Менгеле, які він створив у маленьких гірських містечках Німеччини до 1949 року, видаючи себе за відомого художника Фрідріха Менгеле! Розслідування проводить наш представник в Європі Микола Кайзер. Він з подивом констатує факт появи в Альпах дивної групи колекціонерів, яких чомусь дуже цікавлять картини 1945-49 років! Полюють на Менгеле!

Ми підозрюємо, що то збірна команда колишніх офіцерів КДБ з Києва і Москви, які нині торгують антикваріатом. Хоча, можуть бути і інші версії… Поки що, шукають не там. Хоча, ніхто не знає точного маршруту пересування Менгеле. Все може бути…

Під час тих пригод, Микола Кайзер знайомиться з молодим німцем, онуком колишнього офіцера СС, що нещодавно помер. У садибі діда, в одному невеликому високогірному поселенні, вони відкривають таємний бункер, забитий документами і речами Третього Рейху. Днями знайшли ще один тайник, про який говорити ще рано… Тут пішла окрема тема у стилі голлівудських блокбастерів.

Приблизно у цей же час, Шевченківський районний суд Києва, виносить знакове рішення про передачу онуці художника Миколи Глущенка – Ларисі, що мешкає у США, картин діда, які зберігаються у Державному архіві-музеї. Співробітники музею готують апеляцію.

Ми зрозуміли, що команда мисливців за альбомом Гітлера повинна якось проявитися. І не помилилися. Дочекалися швидше, ніж сподівалися. Газета “Комсомольская правда”, під дахом якої, у свій час, працювало чимало радянських розвідників, теж, виявляється, почала розшук альбому! Катерина Каменська публікує великий матеріал “Картины Глущенко, учившего рисовать Гитлера, хотят отсудить у Украины”. Газета знову повертається до давно описаних історій, чомусь не виділивши головної сенсації. Ось вона дослівно –

“Комсомолка” нашла человека, который держал в руках альбом с акварелями Гитлера, которые фюрер подарил Глущенко. Профессор академии художеств Украины Михаил Александрович Криволапов, в послевоенные годы работавший начальником управления изобразительных искусств и главным экспертом Минкульта УССР, часто общался с Глущенко по работе, позже они стали приятелями.

  • Видите этот пейзаж? Мне его Николай Петрович подарил на 40-летие. Он был гениальным художником, остроумным и очень обаятельным человеком, – вспоминает профессор Криволапов.
  • Николай Петрович что-нибудь рассказывал о своей разведдеятельности?
  • Нет, что вы! Даже когда мы устраивали застолье, ни разу не проговорился. Кремень-человек был.
  • Говорят, у него уроки рисования брал даже Гитлер…
  • Сначала они оба учились у одного австрийского профессора Ашбе. Вполне вероятно, Николая Петровича Гитлеру тот же профессор и порекомендовал…

Кстати, после смерти Николая его жена – Марья Давыдовна – попросила меня сохранить альбом акварелей Гитлера. Помню, когда я взял его – он просто жег мне руки! От этих акварелей исходила какая-то зловещая энергетика!

Альбом был небольшой, размером с книгу. Там было более 30 рисунков – в основном наброски архитектурных элементов, мосты разные. Чувствовалось, что автор любит монументальные вещи.

Я побежал к министру культуры Алексею Романовскому: “Что делать с этим альбомом?” В итоге его отдали секретарю ЦК по идеологии Александру Капто. А его тогда собирались переводить в Москву. Он и забрал альбом. А что дальше с акварелями случилось – неизвестно.

Пропавший альбом с акварелями Гитлера оценивается в несколько миллионов долларов. Все зависит от того, будут продавать по одной штуке или весь альбом целиком.

http://kp.ua/daily/260210/216890/

Знайомтеся з новими персонажами легенди – професор Михайло Криволапов, міністр культури УРСР О.Романовський. І на сьогодні головна дійова особа – секретар ЦК КПУ з ідеології Олександр Капто. Його тоді хотіли перевести до Москви. Саме Капто, за версією Криволапова забрав альбом…

Катерина Каменська явно чогось не знає, або не говорить! Не міг СЕКРЕТАР ЦК та ще й з ідеології (!) заникати альбом Гітлера (!), який йому ПЕРЕЛЯКАНО віддав міністр культури! Криволапов чесно говорить – Я ПОБЕЖАЛ к министру!!! Якщо поритися в архівах КДБ, то там можливо, буде з десяток доносів на тих, хто той альбом тримав у руках, чи просто бачив… Можливо, хтось намагається переконати нас, що Капто повіз альбом Гітлера до Москви, в ЦК КПСС? Такого тоді просто не могло бути. Сумнівно, що альбом нині в Москві.

На початку 90-х, альбом Гітлера був у Києві! Є люди, які його бачили. Був посередник. Фігурує колекціонер. Можливо, хтось виготовив копію. І може, не одну. Була публікація у якомусь журналі. Фотографії. Зачекаємо нових результатів від К.Каменської. Можливо і ми оприлюднемо деякі свідчення деяких людей…

Наводка: Олександра Семеновича Капто можна знайти тут – http://www.ispr.ru/STRUCT/direc/kapto.html Продовжуйте!

Мене особисто дуже цікавить позиція Лариси Глущенко. Якщо альбом Гітлера, який законно належав її діду, знайдуть, вона відразу подасть позов до суду про його повернення їй! І швидше за все, суд виграє. Тільки тоді альбом можна буде легально продати. А коштує він дійсно мільйони. Головне тут, не вляпатися у підробку.

Нам, журналістам, брати участь у подібних розслідуваннях, просто цікаво. Отримуємо велике професійне задоволення. Інші отримають гроші. Великі…

Кожному своє…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

2010

На фото – мал.А.Гітлера

Продовження розслідування 2010 року:

Пропавший альбом с акварелями Гитлера оценивается в несколько миллионов долларов. Все зависит от того, будут продавать по одной штуке или весь альбом целиком. – заявил “Комсомольской правде” Профессор академии художеств Украины Михаил Александрович Криволапов, в послевоенные годы работавший начальником управления изобразительных искусств и главным экспертом Минкульта УССР, часто общался с Глущенко по работе, позже они стали приятелями”.

Пізніше цю версію підтвердив і легендарний майстер мікромініатюри Микола Сядристий. Він теж приятелював з Глущенком, бачив альбом і впевнений, що його забрав Капто.

Чесно кажучи, люди, причетні до пошуків, які згуртувалися довкола часопису “Музеї України”, не повірили у версію, що О.С.Капто, будучи секретарем ЦК КПУ з ідеології, міг привласнити альбом фюрера. Часи були дуже суворими. За таке могли не те що звільнити з посади, а й посадити. До того ж, Капто якраз їхав до Москви на ще більшу посаду.

Олександр Семенович нині працює у одному московському інституті. Більше місяця ми намагалися його зловити у телефонному режимі. Так і не змогли поговорити особисто.

Нарешті його секретар Катерина Фурцева, передала коротку відповідь. “Я здав альбом Гітлера!”. І все. Де здав? У Москві чи Києві? Кому?

-Можливо, в органи… – припустила секретар.

Дуже сумнівно, щоб секретар ЦК відвіз альбом до Москви. Столичні товариші не зрозуміли б…

Залишається два варіанти.

Альбом Гітлера просто списали в архів ЦК КПУ. Що для Капто було найпростіше.

Або відіслали до КДБ УРСР, де теж, ймовірно, списали до відомчого архіву.

У будь-якому разі, альбом знаходиться у державній власності. Такі речі не викидаються. Хіба, хтось міг поцупити з партійного архіву після 1991 року. Однак, у це не дуже віриться.

Як ми зрозуміли, публікація якихось малюнків у 90-х, була з альбому В.Винниченка, якого теж вчив малювати Глущенко, а не з альбому Гітлера. Той альбом вивчав професор Федченко. Повернув родині художника. Де він нині – невідомо. Хоча то теж велика цінність.

І прохання до істориків, які мають доступ до архівів ЦК КПУ і КДБ – СБУ. Спробуйте пошукати сліди альбому Гітлера серед документів! Теоретично, він десь там…

Коментар з 2021 року, Київ:

Час летить… Судячи з усього, альбом Гітлера і досі лежить у якійсь секретній частині архіву СБУ чи ЦК КПУ. Куди простих істориків не пускають. Якби його викрали, наші антикварні бариги відразу виставили б такий цінний лот на якийсь міжнародний аукціон. Засвітка…

Інша справа, якби до розшуків реально б долучилися іудейські олігархи-колекціонери з великими бюджетами. Купили б пару офіцерів СБУ з потрібними допусками. Тихо б винесли альбом з фондів, зробили б якісну “музейну” підробку…

У цьому випадку, альбом у якійсь приватній колекції в Києві. Або вже гарно таємно перепроданий у Москву. Або в… Ізраїль…

У будь-якому разі якісь сліди в архівах будуть.

Може хтось з молодих амбітних істориків пошукає? Реальна справа!

Десь тут: Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України).

Статус державного архіву та сучасну профілізацію партархів отримав з проголошенням незалежності України в 1991 році. Указом Президії Верховної Ради України від 27 серпня 1991 р. документи Архіву ЦК КПУ були передані в підпорядкування Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (нині Державна архівна служба України). 25 жовтня 1991 р. постановою Кабінету Міністрів України на базі колишнього архіву ЦК КПУ було створено Центральний державний архів громадських об’єднань України.

Або Архів СБУ.

Редакція направила запити. Відповіді опублікуємо.

секретные концлагеря НКВД СССР

  • 18.03.21, 21:08

Известный исследователь, писатель Владимир Бровко, энергично включился в резонансное расследование о тайных расстрелах польских граждан периода 1939-41 годов в концлагерях НКВД. Журнал “Музеи Украины”, организовавший масштабные поиски улик сталинских преступлений в Украине, очень быстро разыскал следы 6000 репресированых молдаван, румын, 6000 граждан стран Балтии, польских военнопленных.

Наше внимание привлекли секретные концлагеря НКВД СССР в Старобельске, Путивле и Козельщине.

-К сожалению, в путинской России практически наглухо закрыты все архивы НКВД-КГБ! – говорит Владимир Петрович Бровко, бывший сотрудник Генпрокуратуры Украины, ныне пенсионер и член редколлегии журнала “Музеи Украины”. – Документов очень мало, но они есть! Предлагаю вспомнить историю пребывания польских офицеров в Старобельском лагере, этапирование 3891 человек в Харьков, где их в 1940 году расстреляли. Я нашел списки жертв и наградные списки их убийц – сотрудников НКВД. Это дело не имеет срока давности. Народы должны знать!

Ознакомимся   с историей  создания и функционирования  в 1940 г. Харьковского областного управления  НКВД СССР. Несколько фактов из электронной книги Владимира Бровка “Куда нас везут”, опубликованной на нескольких сайтах.

А это, надо нам затем,  чтобы  понять куда  привезли польских военнопленных из Старобельского лагеря и что тут, в самом центре г. Харькова с ними  происходило в период с марта по  май 1940 года.

Это еще важно, потому что вследствие того место убийства и место захоронения убитых польских  военнослужащих ( т.е. сокрытия  следов  совершенного преступления),  как бы разорваны и во времени и в пространстве. – подчеркивает В.П.Бровко.

Так же нам важно получить ответ на вопрос:

«Какое из подразделений Харьковского УНКВД осуществило в апреле – мае 1940 г. расстрел более чем 3750  польских военнопленных?».

А найдя эти, тщательно скрываемые под завесой «государственной секретности»  уже  не существующего государства  СССР,  данные и собрав  все частицы разрозненной информации  в одну картину, на конец   вытащить на «свет Божий»  всех этих  «пролетарских   рыцарей плаща и кинжала» или как их любовно называла советская  пропаганда  «людей с чистыми руками, горячим сердцем и холодной головой».

Но, вначале небольшой экскурс  в историю  процесса  этапирования  польских военнопленных  из Старобельского лагеря, в здание внутренней тюрьмы  Харьковского УНКВД.

Документ №1

НАЧАЛЬНИК ГТУ НКВД СССР –

Комиссар Госуд. Безопасности 3 ранга

(МИЛЬШТЕЙН)

“27” апреля 1940 года.

СПРАВКА о количестве полученных списков из Управления НКВД СССР по делам  о военнопленных на отправку военнопленных из Старобельского лагеря за время с 3 апреля по “10” мая 1940 г.

№№ списков    От какого числа   На сколько человек   Примечания

  1.   б/в 3.1 у. 1940 г.                98
  2. 06/2 ” _ ” 100
  3. 06/3 ” _ ” 100
  4. б/н ” _ ” 83

ИТОГО 3891

Теперь данные о том кого этапировали в г.Харьков!

Документ №2

Список №1

 офицеров, интернированных в Старобельском лагере   Старобельск

 

Адамчик Ян,   Адамчик Сдислав,   Адамецки Стефан,  Адамски Генриг,   Адамски Збигнев,   Адамус Владислав,   Адессман Зигмунт,  Адлер Й.   Альбиньски ,… Альбиньски Вельгельм Александрович, …   Александрович Антони   Алинськи, .. Альтерман Давид,  Альтман Ежи,   Анчиц Владислав   Андросевич, …   Андрошевски ,…   Андрошкевич …   Анджеевски Витольд,   Анджеёвски Бронислав,   Ангерер Збигнев,   Анел Антони  Анисфелд Маркус  Анкевич ,…   Анляуф Стефан, Леон Антоневич, Ян Станислав Антоневич,  Ян  Антоневич ,Зигмун  Апанович, Амврозий  Аркушевски, Лешек   Арнеккер, Эдвард Эмиль,  Артке Казимир, Мариан  Арванити, Владимир  Ашенберг Владимир  Атласс, Здислав  Аужецк,и Анатоль   Аужецки, Витольд  Автушецки, Казимир  Бабински, Алойзы  Бачковски, Лешек   Бачиньски Здислав,  Бадович Станислав,   Бар Зигмунд,   Байер Виктор, Тадеуш  Баюр , Станислав  Бакиновски,  Януш  Бальцеровски Антони   Бальцевич,  Бронислав  Баложински, Ян  Банась Валенты,   Бандровски Станислав,   Бандруски Вацлав,   Баннет Мечислав,   Баньковски Генрик,   Баньковски Ян,  Баньковски Лешек,   Баньковски Вацлав,   Баньковски Здислав,   Баран Ян,   Баран Юзеф,   Баранцевич Леонар   Бараняк,…   Барановски Казимир,   Барановски Мариан,   Барановски Владислав,   Барчевски Юзеф,   Барея Вацлав   Баргельски, Ян   Барнец, Збигнев,   Барович, Павел   Барски,  Мариан   Баршчевски , Франчишек   Бартетски, Феликс   Бартик, Юзеф Мариан,    Бартницки Зигмунт,   Бартосевич Адам,   Бартосик Бронислав,   Бартынски Бронислав,    Барвич Веслав,   Барвич Збигнев,   Башняк Казимир,   Бата Мечислав   Батор Ян   Баторчак Владислав   Баторски Веслав   Батожиньски Ян   Бауэр Леон,   Бауман Альфред   Бауэр, …   Базылевски Рышард, Кристиан   Боунк, Алойзы   Бонковски-Якса Ежи,   Бэк Рудольф,   Бэчкович Мечислав,   Беднарски Франчишек,   Белчински Тадэуш

 

Документ №3

Список №2

 

Белдовски Казимир,  Бэм Войцех   Бэн Арон   Бэндарович Винценты   Бэндлевич Ян   Бэндковски Станислав   Бэрдило Иван   Бэрэнцвейг Давид   Береза Владислав Фелекс   Березовски Юзеф   Березовски Казимир   Березовски Владислав   Бережьницки Кароль Бронислав Антони   Берг Леопольд   Бергер Ян Мечислав   Берлянд Й.   Бернатэк Юлиан   Бешек Казимир   Беселяк Альфонс   Бэсгэ Роман   Боус Войцех   Бялицки Станислав   Бялоскруски …   Бялозорски Эдвард   Бялы Лешек   Бялы Тадэуш   Бялы Вл.   Бид Францишек   Бегус Ян   Беляев Алексы   Беляевски Вацлав   Беляк Юзеф   Беляк Станислав   Белян Леон   Белец Юзеф   Белецки …   Белецкиеон Роман   Белецики Витольд   Белень Мечислав   Белевич Антони   Белевич Витольд   Белюх …   Белонь Константин   Беньковски Людвик   Беньковски Эдвард   Беньковски Генрик   Беньковски Владислав   Бернадски Витольд   Бернатовски …   Бежиньски Адольф   Бесядэцки Ян   Бешчад Казимир   Бигоцки Ян   Билят Оскар   Бильчиньски Владислав Тытус   Беллевич Леон   Билиньски …   Бинэншток Альфрэд   Биньковски Генрик   Биньковски Казимир   Беренцвайг …  Биттнэр Зигмунт  Бляк Владислав   Блянкштайн-Савицки …   Блятт Александр   Блихарски Тадэуш   Блихевич Ян   Блих Ханак Фелекс   Блёх Людвик   Блёх  Блюменфэлд Зигмунт   Блашчик Леон   Блаткевич Кароль   Блажеевски Казимир   Блажевски Роман  Блажевски Вацлав  Блох Теодор Эмиль   Блоцки Юзеф   Блоньски …   Блоньски Збигнев  Бобер Бонифаци Тадэуш   Бобрович Чеслав   Бох …   Бохеньски Роман Казимир   Бок Рышард   Бочек Антони   Бочек Шчепан   Бодытко Юзеф   Боэшэ Казимир   Богашевич Казимир   Богданович Антони   Богуцки Феликс   Богуславски Казимир   Богушевски Казимир   Бох …   Богданович де Орошены Ян   Богданович Тадэуш   Бохэр …   Бояковски Клеменс   Боярски Антони Эразм   Боярунец Лонгин   Бок Тадэуш   Боксэр Эдвард   Бокшчанин Ян   Бондарович Винценты   Боник Стэфан   Бониковски Станислав   Боньчак Бронислав   Боньковски …   Борэк Ежи   Борковски …   Борковски Александр   Бороневски Ян Боронь Ян   Боровец Бронислав   Боровец Станислав   Боровек Болислав   Боровски Юзеф   Боровски-Кечик Франчишек Ксавэры   Борысевич Петр   Борзобогаты Фабиан

 

Документ №4

Список №3

Божеминьски Мечислав  Босак-Паковски Зенон  Босак-Паковски …   Боэм Эдвард   Брандт Саломон  Браун Ян   Брелау Леон  Бревка Ян Анджей   Брилейно Александр  Брох Маурыцы  Брочиловски Антони   Брода Кароль   Бродницки Антони   Бродзицки Мечислав   Бродзиковски Тадэуш Броневски Ежи  Бронековски Ежи  Брожек Франчишек   Брожина Ежи   Брузиньски Станислав   Брыда Ян   Брыгель Юзеф   Брык Ян   Брыкчиньски Станислав   Брыла Юзеф   Брысевич Александр   Бжехффа Юзеф   Брыш Болеслав   Бжехффа Роберт   Бжезиньски Станислав   Бжезиньски Станислав Казимир   Бжежаньски Ян  Бжеско Рох   Бжозовски Алойзы   Бжозовски Юзеф   Бжозовски Мечислав   Бжозовски Здислав   Бжуховски …   Бжихачек Владислав   Буховец Ян   Буховецкий Ян Стефан   Бучко Станислав   Бучковски Мариан   Бучковски Станислав   Бучиньски Болеслав   Бучиньски Мариан   Бучиньски Здислав   Будкевич Станислав   Будны Генрик   Будревич Вацлав   Буджинськи Ян   Буджинськи Адам   Буджинськи Витольд   Бугайски Ежи   Буяльски Ежи   Буяльски Мариан   Буйницки Элиаш Юлиуш   Букетиньски Владислав   Буковецки …   Буковски … Буковски …   Буковски Болеслав   Буковски Тадеуш Буляга Юзеф  Булат Юзеф   Бурчик Рышард Бургер Михал   Бурнатович Казимеж Максимилан   Бурса Леонард   Бурски Антолий   Бурски Францишек   Бурштын Якуб   Борило Казимеш   Бурыш Роман   Бушчинськи Болеслав   Бушидло Адам Бут Винценты   Буткевич Ярослав   Бычковски Эдмун Быдлиньски …   Быдлиньски Юзеф  Быдлиньски Стефан   Быльчиньски Болеслав   Быра Ян   Былло Виктор   Быстшоновски …   Бзуровски Давид   Цацковски Мечислав   Цагашик Станислав  Цалевски Вацлав   Цебуля Зигмунт   Цегельски Ежи   Цеглински Мечислав   Цеглински Зигмунт   Цейнгут …   Целиньски Вацлав   Цетнеровски Юлиан   Хахамович (Хановски ?) Мариан   Хамски Павел   Ханац-Блох Феликс   Харитонович Тадеуш   Хашковски Тадуеш   Хондзиньски …   Хондзиньски Бронислав   Хэлхловски Болеслав   Хэлхловски Луциан   Хелминьски Ежи   Херхель Михал   Хенчиньски Томаш   Хлопик Адам   Хмель Кароль   Хмелевски Богдагн   Хмелевски Ежи Хмелевски Казимеж   Хмелевски Мариа  Хмелевски Мечислав   Хмелик Винценты   Хмура Францишек   Хмура Юзеф   Хмура Юзеф   Ходан …   Ходкевич Станислав   Ходоровски …   Ходзько – Зайко Ян   Хойнацки Рышард   Хойнацки Теодор   Холоциньски Мацей   Холодецки Витольд   Хоминьски Казимеш   Хонич …   Хоронжи …   Хотинецки Ян   Хованец Зигмунт   Хованьски Франчишек   Храневич Михал   Храп Ян   Хрин Тадеуш   Цростовски Генрик   Хрупек Тадеуш   Хрушчевски Роман   Хрыстовски Люциан   Хшановски Якоб   Хшановски Ян   Хшановски Януш   Хшановски Константы   Хучелевски Юзеф   Худоба Анджей   Худы Юзеф   Худзяк Тадеуш   Худзиньски Михал   Хылевски Ян Владислав   Хват А.   Хведковски Кароль   Хилка Феликс   Ценьжиньски Теодор   Цихецки Станислав   Цихоцки …   Цихооки Ян   Циховски Ян   Циховски Ян   Цемневски Генрик   Цепелевски Владислав Цэрняк Эдвард   Цэрняк Ян   Цыган Франтишек   Цыган Юзеф   Цылько Ирэниуш  Цымерман Генрик  Цынкутис Эдвард   Цыпер … Цыпрык Станислав  Цыпрыс Станислав   Цывиньски Альфонс   Цывиньски Кароль  Чачор Кароль  Чая Леон  Чайковски Валдислав  Чайковски Зенон  Чапевски Францишек   Чапевски Станислав  Чарнецки …  Чарнецки …  Чарнецки Януш  Чарнецки Юзеф   Чарноцки Болеслав   Чарноцки Тадеуш  Чарнота Адольф   Чарножил Мариан   Чех Бронислав   Чех Ян   Чех Юзеф   Чех Казимеж   Чеховски Антони   Чехот Станислав   Чечот …   Чечотт Игнацы   Чеконьски Казимеж   Чеконьски Тадеуш   Чемчайда Юзеф   Черемски Чеслав   Черемски Станислав   Черняк Эдвард   Чернецки …   Чернецки …   Черневски Александр   Черски Войцех Червенка Юзеф   Червиньски Юзеф   Червиньски Роман Мечислав Червиньски Станислав   Чешейко -Сохацкий Тадеуш  Чмыр Мирон Эмануэль   Чубак Феликс  Чуляк …  Чупрына Станислав   Чурай Францишек Генрик   Чирек Станислав   Чижевич Мечисла  Чижевич … Чвертняк …  Чвирко -Годыцки Людвик

 

Документ №5

 Список №3

Дабиньски Збигнев   Дадэй Казимеж Владислав   Дайковски Зигмунт   Дамм Адам   Данилевич … Данкевич Вацлав  Дарновски …  Даровски -Верыхо Тадеуш  Дашевски Тадеуш Дашиньски Феликс  Датамель Марцин  Даукша Стефан  Давид Станислав Давидовски Генрик  Домбчак Владислав  Домбровицки Тадеуш  Домбровски Ян Зигмунт   Домбровски Ежи  Домбровски Кароль  Домбровски Мечислав  Домбровски Ромуальд   Домбровски Станислав   Домбровски Стефан  Домбровски Тадеуш   Домбровски Теофил   Домбровски Витослав   Домбровски Збигнев   Делиньски Юзеф   Дембицки Станислав   Дембицки Стефан   Дембиньски Болеслав  Дембиньски Юзеф   Дембиньски Леон  Дембовски Ежи   Демецки Вацлав   Деновски Юзеф   Де Обырн Людвик   Дергиман …   Дервиньски Антони  Дешберг Казимеж  Дембицки Станислав   Дембиньски Леон  Дембски Яцек   Денэр Ям  Дитрих Эдварт   Диллениус Кароль   Дистенфелд Изаак   Длуски Казимеж   Длужневски Антони Станислав   Дмытрак Александр   Добош Станислав  Добошиньски …   Добровольски Эдвард Михал   Добжаньски Богдан  Добжаньски Кароль Добжиньски Михал Вацлав Долиньски Мечислав Доленга – Мазовецки Тадеуш Домановски Паулин Домарадзки Казимеж Збигнев Доменцки Ян   Домицевич Леон  Донецки Витольд  Дорош Станислав Доспиль Юзеф  Досталь Антони (Адольф?)  Драбарек Теодор  Дранган Феликс   Драевич Казимеж   Дратва Мечислав   Дражба …   Дронг …   Драйфюэр Хуберт Кароль   Дпрохоцки Зигмунт   Дронет Станислав   Дротлев Станислав   Дрозд Анджей   Дроздович…   Дроздовски Владислав   Дрождзяк …   Друцки -Любецки Константы   Друсь Мечислав   Дризель Мечислав   Джевицки Владислав   Дубец Антони   Дубиньски …   Дучко Казимеж   Дучиминьски Ян   Дучиньски Юлиан Ян   Дудэк Францишек   Дудзец Казимеж   Дунин Зуховски Влодзимеж   Дунин – Маркевич Ян   Душински Зенон   Дудкевич Феликс   Дудкевич Зигмунт   Дуваль Вацлав   Дворски …   Дворски Мариан Леопольд   Дворски Михал   Двожиньски Тадеуш   Дыбачевски Петр   Дыбчиньски Адам   Дыбка Чеслав   Дыдух Генрик   Дыя Юзеф   Дымовски Станислав   Дзядош …   Дзядуль Леопольд   Дзядульски Здислав   Дзякевич Казимеж   Дзедзиц Теодор   Дзедзицки Адам   Дзедзина Адольф Мечислав   Дзеконьски Станислав   Дзень Эдвард   Держановски Генрик   Дзержбицки -Старжа …   Дзежговски Тадеуш Францишек  Дзезяковски Генрик   Дзюбиньски …  Дзюжиньски Станислав  Дзусь Мечислав  Дзонковски Ежи Павел  Айфтер Бронислав   Айсен Роман   Эйчун Юзэ  Экснер Доменик   Элерт …   Элиасиньски Эугениуш   Эмилианович Александр   Энглерт Станислав   Энглишер Александр   Эрардт …   Этиэнн Тадеуш   Эуленфелд Витольд

Эверт Людвик   Эверт Мичислав   Эйхлер Хиполит   Эйсмонт Адам  Эйсмонт Мечислав

Фабер Стефан   Фабяньски Стефан   Файгэ Герард   Фалецки Чеслав   Фаленьски Павел

Фалиминьски Адам   Фаль Ян   Фонфэрэк Леон   Фэхтнэр Эдвард   Файнэр Леонард   Феля Роман   Фелль Леон   Фэлльман Вацлав   Фэрнебок …   Фэрстнэр Эдвард   Фялковски Казимеж   Фидаль Ежи   Фецько Винценты   Фидлер Ян   Фидлер Мечислав Генрик   Фигашевски Станислав   Фиялковски …   Фиялковски Болеслав Антоний   Фиелэк …   Филяр Владислав   Филяс Станислав   Филипчук Мечислав   Филипович Ян   Филипович Тадеуш Юстин   Филль Влодзимеж  Филеда Францишек Федуренко Шимон   Фелка Юзэф   Фирлей Ян   Фишаут Юзэф   Фютак Вацлав   Физатко Винценты   Флях Збигнев   Флятау Францишек Юзэф   Флешар Адам   Флигер Теодор   Флераньски …  Флюдерски Люциан  Фогельбаум Якуб  Форыст …   Фокс Теодор   Франэк Кароль   Франке Альфрэд   Фронцкевич Феликс   Фронцковяк Игнацы   Фрэлек Францишек   Фрэнхович Францишек   Фрэнкель Ежи   Фрэнкель Вацлав   Фрэнцель Станислав Лешек   Фройд-Красицки Миколай   Фрэйман Мартин   Фрэнхович Феликс   Фрияв Хиляры   Фриц Ян   Фронк Эдвард   Фридманович -Познаньски …   Фридрихович Юзэф   Фрыга Зигмунт   Фрыят Хиполит   Фришчин Винценты   Фухс …   Фуксевич Михал   Фурман Ян   Фусецки Тадеуш

Документ №6

Список №4

Габриэль Людвик   Гацки Зигмунт Александр Габрись Ян Рудольф  Гондоля …   Гадомски Богдан   Гадомски Тадеуш   Гайда Зигмунт   Гайда …   Гаевски …   Гайка Кароль   Галимски Константы   Галиновски Здислав   Галиньски Тадеуш   Галюс Рудольф   ГаллюсВладислав   Галасиньски …   Галчиньски Феликс   Галецки Чеслав   Галецки Владислав   Галкевич Викториан Болеслав  Гарбовски Ян  Гарчиньски …   Гарлицки Тадеуш   Гарлиньски Ярослав   Гаугуш Ян   Гауль Александр   Гавдзик Зигмунт   Гавля Чеслав   Гавроньски Францишек   Гавроньски Ксаверы   Гондоля …   Годзикевич Збигнев   Гонсер Ян   Гонсеровски Тадеуш Юзэф   ГонсеровскиТеодор   Гонсеровски Веслав   Гонсеровски Владислав   Гонсовски Ян   Гедрых Вранцишек   Гайслер Хиполит  Гайштор Густав   Генея Збигнев   Герман Збигнев   Геронис де Либушин Юзеф Эугениуш   Герстель Чеслав   Геренович Мариан   Гетлинг …   Гейштор Зигмунт   Гембица …   Гибасевич Ян   Гибиньски Хиполит   Гейштор Густав   Герль Виль.   Герайсюк Борис   Герич Станислав Лехослав  Гигель-Мелехович Юзэф   Гилиньски …   Гиллерн Бронислав   Гинсберг Пинкас   Гинтрович …   Глиницки Зигмунт   Глишчиньски Генрик Глюза Павел Глоговский Антони  Гловацки …   Гловиньски Цыприан   Гловиньски Зигмунт Глуховски Антони  Глуховски Тадеуш   Глушковски Стефан Генрик Гнатовски Александр  Гневиньски Владислав  Гнилка Збигнев   Гнет Петр   Гоцковски Ян   Годлевски Альбин   Годлевски Болеслав   Годлевски Людвик   Годлевски Мариан   Годзишевски Петр   Гоэбль Францишек   Гоголевски Казимеж   Гольч Мариуш   Гольде Ян   Гольдман Стефан   Голэндзиновски …   Голиньски Францишек   Голиньски Станислав Виктор  Голомб Владислав   Голембевски Юзэф  Голэмбевски Станислав   Голэмбевски Томаш   Голэмбевски Збигнев   Гондэк …   Горчиньски Шимон   Горчиньски Тадеуш   Горэцки Станислав   Горски Юзэф Конрад   Горывода Юзэф   Гожэх (Гожах.?) Люциан   Гожэховски Витольд   Гожэховски Влодзимеж Госенецки Зигмунт   Госткевич Игнацы   Гостомски Ян   Губовски Тадеуш   Гурак Чеслав   Гуральчик …   Гурэцки …   Гурэцки Францишек   Гуркевич Ежи   Гурски Лех Лешек   Гурски Тадеуш   Гурски Вацлав   Грабовски Станислав   Грабовски Тадеуш   Грабовски Витольд   Грабски Казимеж Станислав   Грабски Казтмеж   Грабски Стефан   Грачик Тадеуш   Граф Януш   Грегорович Александр  Греля Владислав   Гриссвальд Роман   Гриссбах Францишек   Грохольски Феликс   Грохольски Ян   Грохольски Владислав  Гроховальски Владислав  Гроховски Антони   Гроховски Стефан   Гродзецки Янош Юзеф   Гродзицки …   Гродзицки Мариан   Гродзки …   Гродзки Владислав   Громан Тадеуш   Грондальски Станислав   Гроновски Игнацы   Гроссек Станислав   Груби Болеслав  Груби Францишек  Грубнер Генрих  Грунер Юлиан   Грушчиньски Станислав   Грашецки Станислав  Груцшечка Игнацы   Грыгалевич Эдвард   Грылёвски Владислав   Грынвасер Юзеф   Грынвасер Генрих   Гжегорчик Владислав   Гжегожевски …   Гжеляк Казимеж   Гжиб Юзеф   Гжибовски Роман   Гуцфа Витольд   Гудашевски Станислав   Гулаковски Феликс   Гумулка Ян   Гурвик Францишек   Гусман Брунон Францишек   Густав …   Густек Ян Антони   Гушчик Генрик  Гушевски …   Гутка Зибнев   Гутковски …   Гутковски Антони   Гутовски Бронислав   Гутовски Тадеуш   Гуттетер Тадеуш   Гоинтнер Мариан   Гвоздебски Владислав   Хаас …   Хаберко Адам   Хаберлинг Адам Чеслав   Хаблиньски Тадеуш Мариан   Хабура-Желеховски Казимеж Францишек Станислав   Хадала Кароль   Хадек …   Хагмаер Болеслав Аджей   Хан Элгениуж   Хайдук …   Хайдук Павел   Халлер Станислав   Хальски Эугениуш   Хавльски Стефан Тадеуш  Халюх Бенедикт   Халко   Хамерман …   Хампель Якуб   Ханинчак Влодзимеж   Ханельт Ян  Хантке Густав  Харды Мечислав   Хармата Станислав  Хаукэ – Босак Кароль Станислав   Хавалевич Тадеуш.

 

-Фактически, это и есть “расстрельные списки” польских граждан! Все установленные фамилии  погибших в застенках Харьковского УНКВД  мною перечислены выше. – заявил В.Бровко.

Теперь, давайте откроем   газету «Правда» за 27 апреля 1940 года, и посмотрим, как же «Родина» отметила своих «героев-чекистов», успешно  «разгрузивших»  лагеря  от 14 700  польских солдат и офицеров.

А там, на трех страницах, напечатан Указ Президиума Верховного Совета СССР «О награждении орденами, и медалями работников НКВД».

Награждено:

— Орденом Ленина – 15 сотрудников

— Орденом «Красное Знамя» –   34 сотрудника

— Орденом «Красная Звезда» –  126 сотрудников

— Орденом «Знак Почета» –      204 сотрудника

— Медалью «За отвагу» ~        321 сотрудник

— Медалью «За трудовую доблесть» — 54 сотрудника

Всего 754 сотрудника

Из них, конечно, все  члены  «большой  расстрельной тройки»,  их кураторы и все помощники!

— заместитель наркома внутренних дел, комиссар государственной безопасности 3-го ранга Кобулов Б.Х. — орденом «Красное Знамя»;

— первый заместитель наркома внутренних дел, комиссар государственной безопасности 3-го ранга Меркулов В.Н. – орденом Ленина;

— начальник 1-го спецотдела НКВД СССР, майор государственной безопасности Баштаков Л.Ф — орденом «Красная Звезда»;

— заместитель наркома внутренних дел, комдив Чернышов В.В. – орденом Красная Звезда.

— начальник управления НКВД СССР по делам о военнопленных майор государственной безопасности Сопруненко П.К. – орденом «Знак Почета».

— начальник Особого отдела Главного управления государственной безопасности 3-го ранга Бочков Виктор Михойлович – орденом Ленина.

Верные помощники и заместители Бочкова В.М.:

—  Заместитель начальника Особого отдела Главного управления государственной безопасности, майор государственной безопасности Беляков Александр Михайлович – орденом «Красная Звезда»;

—  Заместитель начальника Особого отдела Главного управления государственной безопасности, майор государственной безопасности Осетров Николай Александрович — орденом «Красная Звезда».

Не были обойдены так сказать «национальные в смысле украинские кадры НКВД» которые принимали активное участие в «разгрузке» лагерей смерти.

—  Заместитель народного комиссара государственной безопасности 3-го ранга Серов Иван Александрович – орденом Ленина;

—  Заместитель народного комиссара внутренних дел УССР, капитана государственной безопасности; — Гофринский Николай Дмитриевич — орденом «Красное Знамя».

— Начальник Главного транспортного управления НКВД СССР, комиссар госбезопасности 3-го ранга Мильштейн В.Н. – орденом «Красное Знамя»

— Начальник комендантского отдела НКВД СССР, майор государственной безопасности Блохин В.М. – орденом «Красное Знамя».

—  Харьковской области, майор государственной безопасности Сафонов П.С. – орденом «Красной Звезды».

Впоследствии, 26 октября 1940 года Берией был подписан секретный приказ о награждении 53 сотрудников НКВД, наиболее активных участников расстрела военнопленных польских офицеров и денежной премией.

      Конвейер смерти Харьковского УНКВД состоял из трех этапов:

  1. Спецлагерь НКВД в Старобельске — Железнодорожная станция, город Харьков (Сортировочная).
  2. Железнодорожная станция, город Харьков (Сортировочная) — Областное управление УНКВД по Харьковской области.
  3. Областное управление УНКВД по Харьковской области — Лесопарк, 6 квартал.

Железнодорожными вагонами, привозили обреченных польских военных в Харьков. От железнодорожного вокзала специально оборудованными грузовиками доставляли в подвалы областного управления УНКВД – место казни.

Отсюда трупы польских офицеров отвозили к месту захоронения – 6 квартал Лесопарка.

Массовые расстрелы польских офицеров в подвалах Харьковского УНКВД начались 5 апреля 1940 года, в этот страшный день было расстреляно – 195 человек.

Документ №7

СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО

Заместителю народного комиссара внутренних дел Союза ССР

Комиссару Государственной Безопасности 3 ранга

тов. Меркулову

ПОЛИТДОНЕСЕНИЕ

С  5-го по 9-е апреля с.г. в гор. Харьков из Старобельского лагеря отправлено 923 человека, из них:

Генералов — 2

Полковников — 25

Подполковников — 42

Майоров — 40

Капитанов — 298

Других офицеров — 516

14 апреля 1940 года докладывали своему «куратору», что в Харьков отправлено (подчеркнуто автором) 923 польских офицера.

И маховик массовых убийств заработал:

6 апреля 1940 г — расстреляно 200 человек,

7  апреля 1940 г — расстреляно 195 человек,

8  апреля 1940 г — расстреляно 170 человек,

9  апреля 1940 г — расстреляно 163 человека.

10 апреля 1940 г — расстреляно 200 человек,

11 апреля 1940 г — расстреляно 170 человек,

12 апреля 1940 г — расстреляно 164 человек,

13 апреля 1940 г — расстреляно 130 человек,

14 апреля 1940 г — расстреляно 130 человек,

15 апреля 1940 г — расстреляно 107 человек.

Рекордными днями были 16, 17, 24 апреля — в день расстреливали по 260 человек!

То есть получается 10 человек в час, если палачи работали круглые сутки, но они хотя и работали без выходных, но только по ночам.

То есть имели в распоряжении 7 часов то и получается  что на «кровавом конвейере»  было по 37 человека за 1 час!

Вот это настоящие « стахановцы»! Как таких героев не наградить!

«Мы не управлялись работать, спали всего по три часа» — жаловался на «тяжелую непосильную работу» в своих показаниях Главной военной прокуратуре старший по корпусу внутренней тюрьмы НКВД Сыромятников М.Ф.

Закончили расстреливать 12 мая 1940 года.

Технология расстрелов была отработана до мелочей.

Из камер, где находились привезенные польские офицеры выводили по одному человеку и вели в отдельную комнату.

Там сверяли все анкетные данные фамилия, имя, отчество, год рождения.

После этой процедуры на обреченного надевали наручники и вели в специально оборудованную камеру для расстрелов.

Заводили приговоренного в другую камеру где и  производили выстрел из пистолета в затылок.

 

Так оборвалась жизнь 3 900 польских офицеров.

         Руководили расстрелами специально присланные из Москвы работники комендантского отдела НКВД СССР.

-Хоть и через 80 лет, виртуально, публично встретились списки зверски убитых жертв – польских офицеров и их палачей – садистов НКВД, щедро награжденных тоталитарным сталинским режимом. – сказал Владимир Бровко. – Возможно, справедливость востановлена. Знаем правду. Через журнал “Музеи Украины” передадим этот материал Послу Республики Польша и официальным органам. Это важно для нас…

Расследование продолжается…

Подготовил В.Тригуб.

Президенту Польщі пану Анджею Дуді

Послу Польщі в Україні Бартошу Яну Ціхоцькому

Шановне товариство!

Журнал “Музеї України” засвідчує свою повагу, бажаємо успіхів!

Десять років триває наше журналістське розслідування діяльності концтаборів НКВД СССР в Путивлі, Козельщині, Старобільську, де утримувалися і помирали польські військовополонені у 1939-41 роках.

На жаль, відсутній доступ до архівів Росії, хоча досліднику, члену редколегії журналу Володимиру Бровку, вдалося знайти документи про етапування польських офіцерів з Старобільського табору до УНКВД Харкова, де вони у 1940 році були розстріляні. Ми не знаємо, які прізвища загиблих є у Польщі, тому оприлюднюємо цей список і офіційно передаємо його Польщі.

Також оприлюднюємо список катів НКВД, нагороджених Сталіним за розстріл поляків…

Сподіваємося, це допоможе відновити справедливість і історичну правду.

 

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Іван Макар: Бан Укрпошти

  • 17.03.21, 17:38
Івано-Франківська дирекція Укрпошти відмовила в поширенні моїх передвиборчих листівок у 87 виборчому окрузі! Але свого рішення так і не надали. Просто, відмовилися приймати вже віддруковані листівки.
Усно пояснили, що я закликаю до повалення існуючого ладу, хоча до моєї програми в ЦВК при реєстрації жодних претензій не було.
Фактично, мене таким чином зняли з виборів, оскільки в час пандемії, коли Івано-Франківщина в червоній зоні, проведення мною передвиборчої кампанії є неможливим!
Напевно тому, що в телепрограмі суспільного регіонального телеканалу «Карпати» 15.03.2021 я у своєму виступі добряче покритикував і Порошенка з компанією, і лідерів Свободи, прямо називаючи їхні діяння державною зрадою, а їх самих назвав легендованими під українських патріотів кремлівськими агентами такими ж, як були свого часу легендовані під бійців УПА загони НКВД!
Такого собі навіть в радянські часи на виборах 1990р. власті собі не дозволяли! Тоді мою програму, яка єдина зі всіх програм тодішніх кандидатів містила вимогу до проголошення Незалежної України, без проблем і зареєстрували, і надрукували, і поширили поштою.
До такого свавілля дійшли, відчуваючи свою безкарність. То тільки здається, що у нас владу має Президент Зеленський, а, насправді, влада належить промосковській мафії, яка в Україні продовжує спокійно діяти і управлятися Порошенком!
Прошу пост максимально поширити!
Спогади з АТО…
Іван Макар став кандидатом у депутати…
Франківщина.
Чомусь згадалося, як у 2015 ми “загриміли” у фронтове Щастя… Бат “Айдар”…
Там я зрозумів, що Макар не боїться смерті. Реально.
Я – боюсь. І про це постійно пишу. Але, життя вносить корективи…
Тому ми спершу поперли на простріляну снайперами площу перед ТЕС. Сфоткатися. Десантура наша, за укріпленнями, голоси зірвала, махали, аби ми здиміли, а їм не довелося виносити наші трупи…
У снайперів ЛНР тоді був обід…
Це був просто абзац…
Потім ми вже вдвох, на джипері, поїхали кататися Щастям…
Іван якось неперевершено носив автомат АКМСУ 5,45… Як дитину…
Нам на другому році в армії їх видали… Я б так не зміг…
Супермаркет, накритий Градом…
Якесь циганча-попрошайка… Танк Т-64 під парканом ТЕС… Древній БРДМ на базі… Побиті кулями стіни…
То одна з найтривожніших і найвіддаленіших позицій АТО…
Тоді познайомилися з нинішнім мером Конотопу Артемом Семенихіним… 92 бригада. Поїхали на каву, потім пересіклися в Северодонецьку… Класно було…
Потім офіцерська апщага. Зустрів земляка з Моспіно… 
Ми, волонтери, були кілька днів пару раз. Вони воювали.
А Укрпошті – ганьба!
Крім порушення Закону, це ще підла неповага до ветерана АТО-ООС, народного депутата Першого скликання…
Сумно, що до цього звикли…
Віктор Тригуб, журналіст, волонтер зони АТО 2014-19 роки

Битва за Волинський скансен

  • 14.03.21, 23:47
П’ятого березня 2021 року для Інтернет-видання «Перший» голова Волинської обласної ради Григорій Недопад дав інтерв’ю жірналістці Олені Лівіцькій, у якому сказав: «Дуже не люблю, коли мене дурять».
Далі він уже глобально зосередився на проблемі музею-скансен, де взявши калькулятор почав рахувати, які «мільйони» музей заробляє.
Цитуємо з першоджерела: «Усе, що стосується музею, я гарно проаналізував. Ми неодноразово слухали пана Олександра. Ті слова і ті речі, які є насправді, не збігаються. То – «найбільш відвідуваний музей в Україні», каже він. 90 тисяч відвідувачів має, за його словами. Беремо калькулятор… Будемо опиратися на просту математику: 90 тисяч множимо 15 (хай квиток у середньому коштує 15 гривень), виходить один мільйон 350 тисяч гривень. Він просив з бюджету 900 тисяч. Віднімаємо 900, маємо – 450 тисяч. Де вони? На що пішли? Як пішли? Де 450 тисяч? Вже не враховуючи вареники, суми, які беруться за весілля і різні зйомки. Тут є багато але», – каже Григорій Недопад.
Ось так. Коротко і ясно з допомогою калькулятора Голова пролив «світло» на «приховані схеми» музею, який заробляє ще й на «варениках, весіллях і різних зйомках»…
У своєму монолозі, посилаючись на мене, директора музею, він твердо говорить, що за моїми словами музей відвідує аж 90 тисяч людей щороку!..
Ова-а! Де я таке казав? Де я про таке писав ні мені, ні йому невідомо. Нікому. Тому що я такого не казав і не міг казати, бо такої кількості відвідувачів у Волинському музею-скансен не було ніколи!
А тепер і ми візьмемо калькулятор. Беремо ті 90 тисяч чоловік і ділимо на 365 днів, які маємо у році. Отримуємо – 246 відвідувачів щодня! А це десять екскурсій, включаючи вихідні і святкові дні. Хто їх може провести, коли уже три роки у музею скорочені і екскурсоводи, і науковці?
Дев’яносто тисяч відвідувачів в рік не має навіть наш провідний краєзнавчий музей. Разом зі всіма своїми філіалами ВКМ до пандемії коронавірусу COVID-19 відвідувало 70-80 тисяч. А Музей-скансен 9-11 тисяч!
Розкриваю точну арифметику. Квиток у скансен коштує 20 грн. дитячий, 30 грн. – дорослий. Інваліди, сироти, учасники АТО – безкоштовно. Отже, порахуйте з калькулятором, чи без нього, то виходить: 150-180 тисяч гривень у рік. Які мільйони, які 450 тисяч гривень про які запитує Голова : «Де вони? На що пішли? Як пішли? Де 450 тисяч?».
Ви не любите, коли вас «дурять», а я не люблю, коли брешуть, та ще й високопосадовці. Отже, ХТО вас «дурить», шукайте серед СВОЇХ радників-підрадників, яких у вас в обласній раді вистачає з головою, для яких повідкривали нові і відновили старі посади.
Чому вони не читають наші звіти, які музей подає щороку і в обласне управління культури ОДА, і у ВКМ, і в обласну раду і навіть у статистику? Чому не включають навіть логічне мислення, а живуть і працюють за емоціями і «по-понятіям»?
Таким чином, голова Волинської обласної ради Григорій Недопад виклав недостовірну неправдиву інформацію щодо мене і мій колектив, який я очолюю протягом багатьох десятків років, чим порушив мої немайнові права на честь та гідність і ділову репутацію.
Статею 270 ЦК України встановлено, що відповідно до Конституції України, фізична особа, має право на повагу до честі і гідності.
Відповідно до п.1 постанови Верхновного Суду України від 27 лютого 2007 року №1 «Про судову практику у справах по захисту честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної і юридичної особи», відповідно до ст.68 Конституції України, кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права, свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов’язок не поширювати про особу неправдиву інформацію, та таку, що ганьбить її честь та гідність і ділову репутацію.
Частиною 4 ст.32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права вимагати на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням такої недостовірної інформації
Згідно положень ст. 277 ЦК України та роз’яснень, які містяться в п.19 Постанови №1, фізична особа, особистості немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, має право на відповідь, а також на спростування такої інформації.
Згідно з п.15 Постанови №1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову в суді.
Зважаючи на вищезазначене, інформація викладена паном Недопадом Григорієм, щодо директора Музею, про приховування, нібито, «450 тисяч гривень», має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення мною вимог чинного законодавства України та посадових інструкцій та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики, тощо та такою, що на моє переконання, порушує мої немайнові права на честь, гідність і ділову репутацію.
Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення голови обласної ради до мене, що в свою чергу впливає на зниження цінності моєї особи – приниження моєї гідності. Я 45 роки віддав свого повноцінного життя музейній справі, з них – 40 років Музею історії сільського господарства Волині-скансен. Є засновником і автором експозиції, лауреатом Республіканської премії імені Героя України Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців України, письменником і публіцистом.
А поширенням брехливої інформації пана Недопада створили негативну соціальну оцінку моєї особи в очах оточуючих, порушивши мою честь. Мої професійні здібності, моя честь і гідність були поставлені під сумнів відвідувачами, керівництвом управління культури ОДА, громадськістю Волині і України.
Так, після вказаної заяви Недопада Григорія, проти музею і мене тривають постійні плітки, які почалися з того дня, 5 березня ц.р. Це принижує мій професійний авторитет та загальну оцінку моїх якостей, як добропорядної людини і відданого працівника музейної справи!
Зважаючи на все вищевикладене, вважаю, що поширенням недостовірної інформації щодо, нібито, привласнення 450 тисяч гривень, грубого порушення чинного законодавства по відношенню до охоронюваних Законом прав та інтересів працівників Музею, голова облради завдав шкоди майновим і немайновим інтересам Музею та працівників, зокрема, порушивши мою честь, гідність і ділову репутацію. Внаслідок окреслених порушень моїх прав, в поряду статті 23 Цивільного кодексу України, я маю право на відшкодування і моральної шкоди.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України та п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 32.03.95р. «Про судову практику в справах по відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» приниження честі та гідності й ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій саме по собі є моральною шкодою.
Водночас, звертаю увагу, що відповідно до п.3 Постанови №1 вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема, права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить жертві наклепу.
Вказана недостовірна інформація нанесла Музею як моральних так і матеріальних збитків, а саме:
-Музей позбавили фінансової підтримки;
-Спеціалісти-музеєзнавці, які працювали в музеї понад 10 років змушені були розрахуватись і ставати на біржу, шукати іншої роботи;
Зважаючи на все вищевикладене, відповідно до ст.ст.270, 277 Цивільного кодексу України, Постанови Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди керуючись ст.ст.3, 10, 119 Цивільно-процесуального кодексу України
ПРОШУ НЕДОПАДА ГРИГОРІЯ ВІКТОРОВИЧА
визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність, та порушує право на недоторканість ділової репутації СЕРЕДЮКА ОЛЕКСАНДРА МИКОЛАЙОВИЧА , директора музею та весь його невеликий колектив.
Інформацію поширену Недопадом Григорієм Вікторовичем у своєму інтерв’ю поширену 05 березня 2021 року у репортажі Олени Лівіцької, є грубим порушенням чинного законодавства по відношенню до охоронюваних законом прав та інтересів працівників Музею і директора особисто та вибачитись перед колективом і директором Музею та відшкодувати моральної та фізичної шкоди в сумі 1350000,00 гривень.
В разі невиконання наших законних вимог, залишаємо за собою право звернутися у квітні 2021 року з позовом до СУДУ.

Олександр Середюк,

директор музею-скансен,

засновник і автор експозиції,

доктор філософії,

письменник і публіцист,

член Національної спілки краєзнавців України

презентували пісню “Все буде так як має бути”

  • 08.03.21, 14:11

Один з найгармонічніших творчих тандемів українського шоу-бізу знову приємно здивував! Відомий виконавець і композитор Слава Сінчук та чарівна співачка-поетеса Каріна Плай презентували пісню “Все буде так як має бути”.

-Ось і весна – сподіваюся, вона принесе з собою лише хороші речі, і нарешті все неприємне залишить наше життя і піде в землю разом із брудною талою водою. Все буде так, як має бути – а ВСЕ має бути класно однозначно!- зауважив  Slava Sinchuk-Пісня TONIGHT нашою українською мовою і називається вона тепер просто “ВСЕ БУДЕ ТАК,ЯК МАЄ БУТИ”- дякую Каріночці – за чудовий текст!

ТИ СУПЕР!!!! I 💖 you!
 
Все буде так як має бути.
Іноді важко це збагнути.
Доля готує кожному своє…
Все буде так як має бути.
Жарти небес не оминути…
Просто живи, живи як Бог дає

Here is spring – I hope it will bring only good things with it, and finally all nasty things will leave our life in the ground along with dirty melt water. The song TONIGHT in Ukrainian –

Карина Плай

is a fine girl, the best! promised and made the text!)) I love you my girl!

 

-Все у наших руках, та невже? Колись я була в цьому впевнена, але … Про це у новій пісні

Slava Sinchuk.-написала автор тексту, співачка Каріна Плай,- Якщо згодні, друзі, маякніть плюсіком або лайком).
Музика , аранж, бек-вокал, соло, гітара – Slavа Sinchuk.

Хто зна що ще готує нам

завтрашній день,
що принесе він –
радість чи біду?
Весна вабить новим життям.
З новими силами я в новий день іду…
Цей божевільний Світ
Ніби гра.
Так чи ні –
обирай!
Кожен день вирішуй,
Але знай:
Все буде так як має бути.
Іноді важко це збагнути.
Доля готує кожному своє…
Все буде так як має бути.
Жарти небес не оминути…
Просто живи, живи як Бог дає
Цей час
з розуму зводить нас.
Він ніби сон, а ми –
лише пісчинки на вітру…
Ще раз
Небу всміхнусь ще раз…
І сподівання знов у новий день беру.
Цей божевільний Світ
ніби гра.
Так чи ні – обирай!
Кожен день вирішуй,
Але знай:
Все буде так як має бути.
Іноді важко це збагнути.
Доля готує кожному своє…
Все буде так як має бути.
Жарти Небес не оминути…
Просто живи, живи як Бог дає!
-Саме підтримка надає натхнення і сили жити, творити, рухатися вперед! В нас, українців, чомусь так не вистачає уваги , вміння цінити і підтримки своїх саме своїми, але ж вона так усім нам потрібна!!!- підкреслила для преси Каріна Плай,-Вам великий респект та вдячність за Вашу прекрасну журналістську позицію та підтримку! Через щілинку підтримки таких, як Ви, пісні, що скомпоновані не як бізнес-проекти, а написані від щирого серця , ще якось пробиваються до людей.
автор –
Slava Sinchuk&Карина Плай

Фото -Serge Berezjak

Пісня тут ⬇️

Музей приватних колекцій, історичної зброї та обладунків

  • 01.03.21, 06:46

В Броварах діє унікальний музей старовинної зброї, куди постійно їдуть фанати військової історії.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИЙ МУЗЕЙ ПРИВАТНИХ КОЛЕКЦІЙ, ІСТОРИЧНОЇ ЗБРОЇ ТА ОБЛАДУНКІВ ЄВГЕНІЯ ГРЕДУНОВА

Тут у вільному доступі розкішна колекція відомого громадського діяча Єгена Гредунова. Це одне з найпотужніших мілітарних недержавних зібрань!

Відео від журналу “Музеї України”

 https://www.youtube.com/watch?v=S0SBlLGQt4c

Київська область, Бровари, вул. Броварської сотні, 3

Музей можна відвідати у четвер з 13:00 до 18:00 та суботу з 12:00 до 17:00

Фотосесія від часопису Музеї України

Музей зброї у Броварах Євгена Гредунова

Слуга народу розстрілює гідність

  • 28.02.21, 23:45

Продовжуючи тему минулого тижня, нижче покажу, як у віддаленому Закарпатті показує своє істинне лице партія Слуга Народу – фальсифікації.

Як вже писалось в попередній статті (  https://www.zkarpat.top/?p=5625  ), голова Закарпатської обласної ради Олексій Петров має намір прилаштувати сина свого однопартійця та народного депутата Слуги народу Михайла Лаби директором Агенції регіонального розвитку Закарпаття. Хлопчика сватали на різні посади, навіть хотіли зробити заступником голови ОДА і відправляли на співбесіди до Офісу Президента, але ніхто не хотів його брати на роботу, розуміючи наслідки. Останньою надією стало впхати його керівником Агенції. Для реалізації цього задуму Петров вже два місяці докладає всіх зусиль, використовуючи всі дієві методи, нехтуючи законами, легітимністю та майбутнім області.

Два тижні тому, розпорядженням голови обласної ради, виданим самому собі, Олексій Петров оголосив себе новим членом Наглядової ради, органу, що обирає директора Агенції. Не зважаючи на те, що на той час було чинним рішення Обласної ради № 367 від 14.06.16, яким визначено до Наглядової ради Михайла Рівіса – голову фракції ЄС. Тобто, розпорядження голови ставилось проти чинного рішення ради. Студент першого курсу юридичного факультету скаже що рішення має вищу дію ніж розпорядження. Але секретар Наглядової ради та односписочник Олексія Петрова по партії “Слуга народу” Олег Лукша пояснив на засіданні іншим членам, що Олексія Петрова варто ввести в склад, так як законність дій обласної ради це справа відповідальності обласної ради. Така юридична еклектика від виконавчого директора Асоціації міст України в Закарпатті. Рішенням Петрова ввели в склад на підставі розпорядження.

Вибори директора Агенції мали відбутись в п’ятницю 19 лютого. Син нардепа Слуги народу, депутат обласної ради від тієї ж партії, 27-річний Михайло Лаба мав ним стати.

Однак, після виходу нашої публікації щось пішло не так.  Лукша з Петровом зрозуміли що розпорядження і результат викличуть скандал. Тому нашвидкоруч вирішили переназначити голосування по директору на 26 лютого, на день пізніше за сесію Закарпатської обласної ради. 25 лютого прийняли рішення і змінили представника в Наглядовій раді. За це проголосували депутати ради, де Слуга народу входить до більшості на чолі з Олексієм Петровим, і позбавили представництва Михайла Рівіса, ЄС-івського депутата з групи ЄС, голову обласної ради у попередньому скликанні. Природна поведінка Слуг.

Наступного дня після рішення, відбулось засідання Наглядової ради, де Олексій Петров повторно був в неї введений, вже на підставі рішення ради. Його одразу зробили головою Наглядової ради, чим ще раз підкреслили іншим членам, на кого потрібно орієнтуватись при голосуванні за директора. Позиція Олексія Петрова по керівнику Агенції відома ще від часу першої зустрічі з членами Наглядової ради, коли він заявив що бачить наступним директором сина свого однопартійця народного депутата Михайла Лаби – Михайла Лабу.

Олег Лукша

Не менш цинічним є спосіб голосування, яким було запропоновано обирати директора. Його придумав “слуга народу” Олег Лукша, який будучи секретарем Наглядової, запропонував використовувати таємне голосування. Не зважаючи на те, що в положенні про Наглядову раду жодного слова про таку форму прийняття рішення не згадується, система лукавого Лукші була взята в роботу, бо дозволяє приховати індивідуальну позицію кожного члена Наглядової ради. Ба більше, вона настільки неприродньо ускладнена Лукшою, що рядові члени Наглядової ради не розібралися як голосувати ані до, ані після самого голосування. В таємності окремі з них можуть сміливо ставити високі бали Михайлу Лабі, одночасно занижаючи бали іншим фаворитам. В результаті додавання усіх оцінок, хлопець виграє з невеликим відривом. Знаючи що є 9 членів Наглядової, і кожен з них може ставити лише одну сімку чи одиничку, зрежисувати результат математичним прогнозуванням для Олега Лукші завдання нескладне, все таки інженер за освітою. У цьому він подібний до іншого “гуру” регіонального розвитку часів Кучми – Анатолія Ткачука, і їх відносини та партнерство – тема цілого окремого матеріалу.

Анатолій Ткачук

Так от, лукавий інженер Лукша вирахував – достатньо “правильних” голосів від 4 чи навіть 3  членів Наглядової, щоб підперти юного Мішу і потопити сильних конкурентів.

І ці чотири голоси було знайдено. Олег та ще троє  членів Наглядової ради були запрошені в п’ятницю на 5 поверх, де розташувалась Закарпатська обласна рада за годину до часу офіційного засідання. Олег Лукша одразу  дезінформував присутніх, ніби є узгоджена кандидатура між обласною радою та ОДА, і це Михайло Лаба. Годину по тому відбулося засідання, до присутніх долучились Олексій Петров та представник ОДА. Висловлені лукавим Лукшою позиції – ніким не перевірялись. Чудовий сценарій, озвучити за годину те, що ніхто не наважиться напряму перевірити в двох представників влади. Далі таємне голосування. Кожен свої бали кандидатам вклав в окремий конверт. Всі конверти зібрав Олег Лукша. Ще троє членів Наглядової ради повинні проголосувати “з понеділка”. Доля зібраних 6 конвертів, їхнього вмісту та цілісності – гарантована доброчесністю Олега Лукши, який від початку кампанії з обрання директора, демонструє принципове підігрування Михайлу Лабі та Слугам народу. Жодними колективними підписами членів Наглядової ради конверти не завірялись. Тож, сфальсифікувати їх вкладення не становить жодних труднощів. Потрібно лише такі самі конверти. Там, де взяли 6 конвертів (на п’ятому поверсі у приміщеннях облради) –  там візьмуться ще 6.

Найдивнішим є те, що інші авторитетні члени Наглядової ради не ставляться критично до процесу голосування та його законності. Ніхто не задає незручні питання Олегу Лукші, що це за ситематичне підігрування обласній раді, з виправданням способів у які вони діють та постійним відтермінуванням голосування, заради легітимізації Олексія Петрова; і взагалі, для чого ця таємничість з обрання і де тут персональна включеність та відповідальність членів Наглядової ради, де запобіжники від маніпуляцій  “на підвищення” та “на пониження” кандидатів, тощо.

Чинне положення про Наглядову раду визначає єдиний спосіб – відкрите голосування, де члени Наглядової ради голосують за кращого дивлячись один одному у вічі. Таємне голосування, це спосіб переграти балами те що неможливо реалізувати у відкритий спосіб. А саме, протягнути молодого хлопця без досвіду керівництва та життєвих здобутків на посаду директора, натомість, інші кандидати з багаторічним досвідом управління великими проектами і навіть сільськими громадами – програють йому в іграх з цифрами.

Дивно веде себе інший «великий гравець» Закарпатська обласна державна адміністрація, яка також є членом Наглядової ради, і яка мала б виходити не з партійних кольорів а з професійності кандидатів. Адже, в Агенцію в 2021 році зайдуть кілька десятків млн грн державних грошей під реалізацію проектів, які повинні бути використані на розвиток краю а не роздеребанені Слугами народу руками недосвідченого хлопця. І тут ОДА повинна була б розуміти, що всі махінації з грошима будуть мати наслідки і для неї, адже фінанси лягають саме на казначейські рахунки державної установи.

Важливо розуміти, що рядові працівники Агенції вже третій місяць у підвішеному стані, адже не розуміють, хто ними керуватиме. Однак всі вони одностайно сходяться на тому, що з Михайлом Лабою працювати не будуть і звільняться з роботи, яку дуже цінують. Неможливо переоцінити, на який ризик невиконання проектів кидає Агенцію Петров, Лукша і Наглядова рада.

Нарваність, з якою ведуть себе Слуги народу – не має меж. Від самого початку, вони мали намір забрати Агенцію під себе, нехтуючи методами. Спочатку видача самоуправних рішень, потім відтермінування голосування за директора на післясесійний час. Злочинна гра заінтересованого секретаря Наглядової ради Лукші, який створив непрозорі правила обрання директора, з табличками, відсотками, псевдоположеннями, в яких з усієї Наглядової ради розбирається тільки він сам. Тиск на членів Наглядової ради, які з власної пасивності стали заручниками ситуації. Адже з самого початку конкурсу їм було зрозуміло ціль голови обласної ради, а все що відбувалось в процесі підготовки до дня голосування тільки посилювало сигнал – треба обрати сина нардепа. І вже цього тижня, може і сьогодні,  його буде оголошено новим директором, і фактично, короновано через злочинну систему обрання.

Хлопець, якого батько-нардеп влаштував на пів року заступником Невицького сільського голови (села яке довгі роки очолював батько), вже завтра керуватиме Агенцією від якої залежить розвиток і інвестиції краю. І от вам ліфт про яких говорить Президент України Володимир Зеленський. Треба просто бути в правильній партії Слуга Народу, і бажано, сином її народного депутата. Тоді на вас працюватиме голова обласної ради, особисто втручатиметься в роботу Агенції, дзвонитиме чи відвідуватиме членів Наглядової ради,  і під тиском вимагатиме режисованих оцінок кожному кандидату, в системі з правилами, які розробив інший слуга збираючи бюлетені і перетворюючи їх в рейтинги.

І все це в дні пам’яті найскладнішої сторінки сучасної історії України, розстрілів учасників Революції Гідності. Тому не дивуйтесь що 7 рік по тому, ми й далі живемо в несправедливій країні. Слуги – насправді пани, зміни – це всього лиш слова, дії – демонструють наміри.

Орест Петренко

 


Ікона з Луганська: неймовірні пригоди в Боснії

  • 16.01.21, 23:31

Розвал Росії почався! І стримати цей прекрасний процес ніхто вже не зможе. Керований транзит влади перетворюється на хаос. Російські спецслужби почали між собою війну за владу.

Відповідно, відголоски тієї гризні вигулькують у різних країнах на всіх континентах.

Центри протистояння відомі Главноє развєдивательноє управленіє (нова назва ГУ ГШ ВС РФ) проти ФСБ.

Відповідно, всі ті дурнуваті фрікції приводять до гучних провалів і міжнародних скандалів. Хроніка відома.

Ікона з Луганська: неймовірні пригоди в Боснії

Цього разу “гіганти геополітики” з ГРУ вирішили прибрати незмінного міністра закордонних справ РФ Лаврова і тупуватого очільника Боснії і Герцеговини Додіка, замінивши його на більш прийнятну фігуру.

Не врахували МЗС України…

Розробили хитроумний план дискредитації політиків, який повинен був початися з окупованого Росією Луганська. Саме на тих територіях ГРУ має необмежену владу.

Десь в Луганську роздобули колись викрадену з якогось одеського музею старовинну ікону. З оригінальною музейною печаткою часів УРСР, що підтверджувала цінність експоната і автоматично вмикала кримінальну відповідальність за незаконне збереження та переміщення культурних цінностей.

До ЛНР виманюють старого агента ГРУ з Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської Вукотича, причетного до вербовки сербських терористів-найманців. Влаштовують теплий прийом. Під час пропагандистського шоу “Спадкоємці Перемоги”, замасковані під ватажків ЛНР офіцери ГРУ, передали очільнику сербських ветеранів ікону із зображенням Святого Миколая, яку він повинен передати тодішньому президенту Боснії Додіку. Відповідно забезпечили прикриття і “зелений” коридор на кордонах.

І цей процес має дуже зацікавити ФСБ, Інтерпол і українські спецслужби.

Агент  спокійно провозить відносно велику ікону в  окладі, яку не оминеш при огляді і виявить металодетектор, через умовну україно-російську варту і митницю, минає всі блок-пости, проходить контроль в аеропорту Ростова.

Без проблем проносить стару ікону через митницю і контроль аеропорта “Внуково” (хоча вивіз культурних цінностей з РФ заборонений!). Проходить митницю в Бєлграді. Перетинає сербсько-боснійський кордон.

Просто митний супермен якийсь! Це при тому, що прямував з прифронтової зони, що завжди привертає увагу відповідних людей! ГРУ РФ не повинне мати таких вікон на кордонах! Тим більше в Європі!

29 травня 2018 року в Баня-Луці Додіку, який тоді був президентом Республіки Сербської, ікону з Луганська тихо передає агент ГРУ Душко Вукотич, з умовою публічно подарувати міністру Лаврову, підкресливши її донбаське походження. Однак, тоді візит не відбувся. Дочекалися грудня 2020 року.

Тупий Додік, будучи очільником європейської країни Боснія і Герцеговина, маючи спецслужби, протокол, радників, юристів, офіційно дарує крадену в Одесі музейну українську ікону, що незаконно якось опинилася десь в окупованому Росією Луганську очільнику МЗС РФ – ядерної колись супер-держави! Через чотири кордони і дві російські митниці, культурну цінність України незаконно перемістив “ветеран” Вукотич, що сприяє міжнародному тероризму, незаконно, без дозволу України, перебував на окупованій території! Незаконно ввіз і вивіз ікону в Росію, Сербію і Боснію!

І міністр Лавров, маючи радників, юристів, спецслужби, ту палену наживку смачно ковтає!

Оцініть рівень операції! То вищий клас!

Увагу спеціально запрошених на церемонію журналістів і двох телегруп, акцентують на іконі з окупованого Луганська і музейній печатці УРСР.

Опозиційна до Додіка преса роздуває скандал. Включається загадковий сайт, вірніше сторінка ФБ, Балканський оглядач, який редагує таємнича журналістка Наталка Іщенко. Публікації в Європейській правді і УП.

Потужно подає голос українське посольство в БІГ. Пішли заяви і коментарі МЗС України і особисто Дмитра Кулеби. Історія отримує міжнародне звучання. Україна вимагає повернути крадену ікону і пояснити, як вона потрапила в руки найвищих осіб Боснії і Росії.

Кажуть, про ту ганьбу миттєво доповіли Путіну. Той гаркнув на Лаврова. МИД РФ терміново відхрестився від подарунка, офіційно повернувши його Послу Боснії в Москві. Той особисто привіз її в Сараєво і передав оточенню Додіка. Вже символічну ікону, яку чомусь встигли оцінити в 12,5 млн доларів, що смішно, заховали у якийсь сейф.

В Боснії почалася політична криза. Вимагають відставки Додіка, який визначив головним ворогом… Дмитра Кулебу!!!

В істериці і пропагандони МИД РФ, які звинувачують боснійську пресу і українських дипломатів. Ганебна відставка Лаврова може статися будь-якої миті. Мабуть після приходу Байдена…

Взагалі, міністра Дмитра Кулебу і поки що невідомих пресі українських дипломатів, як і журналістку Наталку Іщенко, можна нагородити орденами – після офіційної процедури передачі ікони Україні… Заслужили! Що ГРУ, що ФСБ, що сумнозвісний МИД Лаврова виставили на посміховисько. Легко, красиво і з гумором.

Отже, то була авторська реконструкція подій від часопису “Музеї України”, зроблена після консультацій з досвідченими людьми.

І про все те саме, але офіційно від Балканського оглядача і Європейської правди. У них трохи інший формат… Не пригодницький… Документальний…

“Ікона, яку голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік подарував міністру закордонних справ Росії Сєргєю Лаврову, була вивезена з Донбасу через Росію та Сербію.

Про це розповів колишній глава Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської Драган Савіч в інтерв’ю депутату від опозиційної Сербської демократичної партії (СДП) у парламенті РС Небойше Вукановичу, повідомляє  Балканський оглядач.

Вуканович опублікував розмову з Савичем в своєму блозі. Той розповів, що 29 травня 2018 року в Баня-Луці ікону Додіку, який тоді був президентом Республіки Сербської, подарував Душко Вукотич, голова Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської.

“Вукотич привіз ікону з Донбасу через Росію та Белград”, – сказав Савич, додавши, що він не знає, чи були у Вукотича будь-які супровідні папери для цього, як це зазвичай буває за таких обставин.

Згідно із оприлюдненою інформацією, Вукотич поїхав на Донбас у 2018 році в якості голови Асоціації ветеранів Армії Республіки Сербської для участі у засіданні об’єднання “Спадкоємці Перемоги”. Ця організація активно працює в окупованих Криму та Донбасі. Представники “влади” Луганська та Донецька нібито і передали очільнику сербських ветеранів ікону із зображенням Святого Миколая, яку він потім привіз Додіку.

Тим самим спростовано заяву представників Додіка про те, що ікона останні 15 років належала родині з Баня-Луки.

“Яка сімейна ікона, це все брехня і шахрайство”, – сказав Савич, коментуючи цю розповідь.

Сам Вукотич ні підтвердив, ні спростував звинувачення на свою адресу, заявивши лише, що розслідування має вести Інтерпол.

“Я не маю наміру захищатись і тим самим годувати різних божевільних! Всім відомо, що Інтерпол працює над цією справою. Це найбільша у світі безпекова агенція! Нехай люди роблять свою роботу! Я завжди доступний їм, а також усім агенціям держави, де багато хто з нас живе серед безумців, що прагнуть уваги медіа!”, – сказав Вукотич журналістам.

 

Тим часом ікону, яку Лавров вирішив повернути, вже передано посольству БіГ у Москві, після чого посол Боснії Желько Самарджия привіз її в Сараєво та передав  соратникам Додіка. Кабінет Додіка оголосив, що наразі ікона зберігається в сейфі.

Посольство України в БіГ попросило офіційно пояснити, як ікона потрапила до Боснії, зазначивши, що цілком логічно повернути ікону в Україну, оскільки вона є її власністю”.

Можливо, так створюються легенди… Щось подібне ми пройшли під час операції “Козацькі регалії”, коли росіяни пограбували козацький музей в США, пошуки шаблі Мазепи в Канаді, яку в результаті показав Ермітаж… Штурм російських спецхранів, боротьба з антикварною мафією…

Такі історії дійсно миттєво перетворюються на щось фантастичне. Хоча відбуваються в реалі.

До речі, під час цих подій, журнал “Музеї України” звернувся до Д.Кулеби з традиційною пропозицією створити відділ розшуку культурних цінностей МЗС. Відповіли офіційно, що згідно Положенню, тим має займатися… Мінкульт. Написали в Мінкульт. Ті здивувалися, пообіцяли відповісти, якщо пришлемо лист на бланку. Послали…

Українські дипломати молодці! Навчилися протистояти провокаціям!

Нагадую про археологічну колекцію, затриману в Сербії…

Повернемо?!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Навколо стародавньої ікони Миколая Чудотворця скандал

  • 15.01.21, 14:55

Навколо стародавньої ікони  Миколая Чудотворця не стихають дипломатичні  війни. 

Голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік  зухвало знущається над українськими дипломатами і відверто  нехтує міжнародними законами та відкрито заявляє, що може віддати скандальну ікону Україні, якщо Київ зможе довести, що шукав її раніше.

Йдеться про старовинний образ Миколая Чудотворця, який Додік 14 грудня минулого року подарував міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову. Тоді голова Президії БіГ зазначив, що іконі вже 300 років і що вона була знайдена в Луганську. ЗМІ оприлюднили фотографію ікони, на якій можна було побачити печатку Радянської України.
Після скандалу МЗС РФ повернув подарунок до БіГ.


Як повідомляє   Балканський оглядач , в інтерв’ю агенції Срна 14 січня Додік заявив: “Якщо Україна докаже, що почала шукати ікону до дати, коли я провів зустріч з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, я передам її їм”.
За його словами, він досі так і не отримав відповіді від України щодо того, чи шукає вона ікону, а також не було надано жодних даних про ікону. “Україна її не шукає”, – вважає Додік. “Є заява Агенції з координації діяльності поліцейських органів БіГ, яка відповідає за співпрацю з Інтерполом, що Інтерпол не має інформації про пошук ікони”, – заявив він.

29 грудня 2020 року головний редактор  журналу «Музеї України»  звернувся до Міністерства закордонних справ України з проханням щодо здійснення необхідних дипломатичних заходів з метою повернення предметів культурної спадщини до України. У відповідь на звернення,  04.01.2021 року  МЗС повідомило заявника, що  розшук та повернення культурних цінностей здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Відповідно п.1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі МКІП), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 16 жовтня 2019 р. № 885,  МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей – отже, за вирішення питання щодо повернення Ікони відповідає МКІП.

Звертаємось до міністра МКІП Олесандра Ткаченка з відкритим листом щодо розслідування ситуації навколо ікони.

Журнал “Музеї України”

Відкритий лист до Олександра Ткаченка щодо повернення ікони Миколая Чудотворця

Міністру культури і інформаційної політики О.В.Ткаченку

Шановний Олександре Владиславовичу!

Нагадуємо, що 14 грудня минулого року  Голова Президії Боснії і Герцеговини Мілорад Додік подарував міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову  300-річну  ікону  Миколая Чудотворця ( надалі –Ікона). З повідомлень ЗМІ стало відомо, що на Іконі стоїть печатка, яка засвідчує належність її Радянській Україні.

Посольство України в Боснії і Герцеговині негайно заявило про необхідність повернути предмет культурної спадщини до України і МЗС РФ повернув спірну ікону Посольству Боснії і Герцеговини у Москві із супровідним листом, в якому наголошувалося на необхідності повернення подарунка та проведення Інтерполом розслідування щодо походження цієї Ікони.

29 грудня 2020 року головний редактор  журналу «Музеї України»   звернувся до Міністерства закордонних справ України з проханням щодо здійснення необхідних дипломатичних заходів з метою повернення предметів культурної спадщини до України. У відповідь на звернення,  04.01.2021 року  МЗС повідомило заявника, що  розшук та повернення культурних цінностей здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Відповідно п.1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі МКІП), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 16 жовтня 2019 р. № 885,  МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей – отже, за вирішення питання щодо повернення Ікони відповідає МКІП.

Шановний пане Міністре! Хочемо ще раз  звернути Вашу увагу до міжнародного скандалу навколо даної ситуації й звертаємося з проханням дати доручення відповідним структурним підрозділам Міністерства провести комплексне розслідування стосовно того, яким чином дана Ікона була вивезена за кордони нашої держави, з якого саме музею/заповідника вона походить і на якій підставі була вилучена з музейного фонду України (адже печатка, яка стоїть на Іконі є доказом, що вона належала саме до українського музейного фонду), а також визначити шляхи подальшого повернення Ікони в Україну.

За результатами даного розслідування, просимо офіційно завернутися до МЗС України з метою використання дипломатичних каналів з метою повернення вищезгаданої Ікони в Україну.

Редактор журналу “Музеї України”                                             Віктор Тригуб

РФ Є організатором масштабного пограбування українських музеїв

  • 25.12.20, 11:05

Гучне розслідування викрадення музейних скарбів Донбасу триває з 2015 року. Оприлюднено чимало цікавих, часом сенсаційних фактів.

На території України були незаконно вилучені і таємно перевезені до Російської Федерації значні культурні цінності, що є серйозним злочином у міжнародному праві. І  міжнародний скандал з іконою, викраденою з окупованого Луганська, публічно подаровану співпрезидентом Боснії і Герцоговини Додіком міністру МЗС РФ Лаврову, яку росіяни змушені були повернути, лише підігріла інтерес до подій 2014.

Нині впевнено можна сказати, що організатором масштабного пограбування українських музеїв є російський олігарх Костянтин Малофєєв та його спільники – військові злочинці Ігор Гіркін та Олександр Бородай. А також чисельні бойовики незаконних озброєних формувань і фальшивих козацьких угруповань.

Костянтин Малофєєв має бути оголошений Україною у міжнародний розшук. Арештований. Доставлений до Києва і осуджений. Лише він має можливість безконтрольного ввозу і вивозу крадених культурних цінностей в Росії. Це – головний обвинувачений. Це розуміють і у Кремлі.

Тому можливість випадкової дегустації Новічка цим персонажем дуже висока…

І досі літає Європою…

Вже перші наші публікації про викрадені Росією українські культурні цінності, викликали істеричну реакцію в Росії і ДНР.

Ось як зреагував відкритий агент ФСБ, зрадник Шарій.

Ймовірно, що після розголосу про пограбування музеїв Донбасу і нелегальний ввіз культурних цінностей України до РФ, в Москві оцінили ризики появи краденого на аукціонах, в публічних приватних колекціях, оформлення в дар церквам і державним музеям. Було віддано негласний наказ сховати крадене в секретних сейфах, не світити, а щось найбільш одіозне вивезти до “братушек” в Боснію і Герцеговину та в Сербію. Що Малофєєв і зробив.

Цю версію блискуче підтвердив ймовірний агент ФСБ Додік, що є співпрезидентом Боснії, подарувавши по дурості крадену ікону Лаврову. Тим самим закінчивши свій політичний шлях. Буде відставка…

Наші Посольства на Балканах мають уважно відслідковувати появу на аукціонах та в православних церквах ікон та предметів, що були викрадені в Україні. Ці речі стали токсичними, тому від них почнуть позбавлятися, навіть за мінімальними цінами. Що для наших музеїв добре – не буде сенсу красти, якщо неможливо продати…

Час створити в МЗС України відділ розшуку культурних цінностей – процес варто вдумливо координувати…

Етапи нашого розслідування, повторити яке, чи хоча б наблизитися не змогли ні олігархічні ЗМІ, ні спецслужби. Ентузіазм – велика справа!

Донецький краєзнавчий музей перереєстровано на підконтрольній Україні території на базі трьох сільських філій. Заклад врятовано! На жаль, безцінна колекція ДОКМ, залишилася в окупованому російськими терористами Донецьку,  і як ми підозрюємо, розграбована у 2014 році…

Нині там діє Донецький республіканський краєзнавчий музей ДНР…

Обстріл і пограбування Донецького обласного краєзнавчого музею.

Команда журналу “Музеї України” започаткувала власне розслідування того ганебного факту в житті музейної Європи.

І хоча все керівництво часопису “несподівано”, ще 2014 року, потрапило у якісь “розстрільні” списки, засуджене “народним трибуналом новорашкі”, ми маємо  можливості для проведення певних дій на окупованій території.

 

Наш представник повернувся з територій, контрольованих терористами. І ми, нарешті, можемо оприлюднити факти, які нам стали  відомі. До цього часу більшу частину інформації з міркувань безпеки ми не могли використовувати в наших публікаціях, щоб не нашкодити людині, що перебувала на окупованих територіях.

Отже, що відбулось влітку 2014 року в окупованому Донецьку та про що досі мовчать українські та терористичні ЗМІ? Згадаємо наші старі публікації.

До сумнозвісних подій 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей – один з найуспішніших закладів у даній галузі. Керує ним Денисенко Євген Іванович – заслужений діяч культури України, в минулому – директор Будинку культури імені Леніна Донецького металургійного заводу. Досвідчений керівник, який очолив музей у 1998 році, провів капітальні ремонти приміщень. Приміщення музею , що спочатку призначалось для школи, після переобладнання цілком відповідало вимогам музейної діяльності. Частина будови – 2-х поверхова, частина – чотирьох, 27 залів, два фондосховища – «темне» та «світле», одна з найбільших колекцій скіфських «баб», серед яких унікальні…

А зараз ми підходимо до самого цікавого, що, вочевидь, і зіграло вирішальну роль у трагічній долі Донецького музею. Музей мав так званий «допуск» на зберігання коштовностей та дорогоцінних металів. Початок коштовній колекції було покладено в Маріупольському музеї, але після Другої світової зібрання переїхало до Донецька (Сталіно), який на той час став центром сучасної Донецької області. Колекція постійно поповнювалась новими знахідками археологічних експедицій, серед яких – пам’ятки епохи бронзи, скіфське та сарматське золото, козацькі скарби. Велику оціночну вартість мала також колекція зброї та ще ряд унікальних експонатів. Археологічні експедиції щороку доповнювали фонди новими цінними знахідками. Для збереження подібних експонатів потрібен спеціальний режим – сейфи, сигналізація, тощо, що забезпечує збереження предметів у мирний час. Форс-мажорні обставини теж передбачені. Не передбачена ситуація, коли директор переходить на бік мародерів.

Отже, перейдемо до сучасності. Навесні та влітку 2014 року на Донбасі запахло війною. Диверсійні групи під керівництвом російських інструкторів почали захоплювати адмінбудівлі та населені пункти. Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.

Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.

В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор  веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.

Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.

«Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час  безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ.

Амплуа попередніх акторів нам зрозумілі. Незрозуміло інше – чому весь цей час мовчить Міністерство культури України з її патріотичним керівником? Чому нема запитів та звернень до СБУ, до міжнародної спільноти? Чому, врешті-решт, списки зниклих експонатів не оприлюднили з метою запобігання їх незаконному продажу? Дуже дивна поведінка. А ще викликає тривогу, що після повернення окупованих територій під патронат України сєпар-патріоти, в черговий раз перефарбувавшись протопчуть стежку до керівництва міністерства. Регіонали ж так зробили? А у цих, після вдалого ґешефту з коштовностями, буде з чим підійти до начальства. – написав член редколегії журналу “Музеї України” Вадим Логвінов.
– В 29 выставочных и экспозиционных залах находится примерно десять процентов наших богатств, – рассказывает директор музея Евгений Денисенко. – Остальное – в фондах. Самые ценные экземпляры, к примеру, золотые, – в особом месте, куда даже я могу зайти только с хранителем (у каждого из нас – свой ключ). Кое-что оттуда вы увидите на выставке, открывающейся в наш день рождения. Там будут представлены редчайшие экспонаты, которых посетители практически не видели. Жаль, не сумеем показать найденный в районе Шахтерска золотой скифский шлем весом пять с лишним килограммов! Его еще в советские времена забрали в музей драгоценностей Украины. Сейчас бы мы его ни за что не отдали…

– Ведется ли учет накопленного?

– Конечно! На каждый предмет есть соответствующий паспорт. Система учета компьютеризирована. А ведь когда я пришел сюда одиннадцать лет назад, тут был всего один компьютер! Теперь около тридцати.

http://donbass.ua/news/region/2009/12/25/v-donecke-pokazyvajut-sokrovischa.html

Тоді був оприлюднений відкритий лист Путіну, що спровокував чимало драматичних подій, про які широка громадськість знову дізнається за багато років…

Президенту России Путину В.В.

 Редакция журнала “Музеи Украины” сообщает, что украинский город Донецк ныне полностью контролируется представителями спецслужб и армии РФ. Соответственно, именно на них лежит ответственность за разграбление коллекций Донецкого областного краеведческого музея. Исчезла особо ценная часть Музейного фонда Украины, хорошо известная специалистам, изученная и описанная.

Есть единственный путь вывоза и продажи украденного – Россия.

Во избежание грандиозного международного скандала, который еще больше повредит имиджу Вашей страны, просим поручить руководству ФСБ РФ, возможно с участием представителей международных организаций, провести расследование разграбления известного в мире музейного учреждения  Донецка, установить виновных и вернуть ценности. Желательно, официальным властям Украины…

Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

Ось таке воно, тихе музейне життя і неспішний процес розшуку культурних цінностей у різних регіонах планети. До речі, Балкани у нас вже фігурували під час легендарної операції Козацькі регалії.

1918 року, з Краснодару до Югославії вивезли січові регалії, які після 1945 року, переправили до США, Музей Кубанського козацтва. Щось ми намагалися повернути, Путін віддав наказ – пограбував музей спецназ ГРУ…

Такі злочини не мають терміну давності…

За традицією, журнал “Музеї України” пише листа кожному новому Міністру МЗС України з проханням створити Відділ розшуку культурних цінностей. Традиційно, ніхто не реагує. Тож не будемо порушувати традицію, напишемо і Дмитру Кулебі…

Міністру закордонних справ України Кулебі Д.І.

Шановний Дмитре Івановичу!

Існує гостра проблема розшуку і повернення культурних цінностей України, з різних причин незаконно переміщених за кордони України. Питання має конкретне геополітичне значення.

Журнал “Музеї України” долучався до повернення козацьких регалій з США, пошуків шаблі Мазепи в Канаді і Росії, ревізію аукціонів в Англії, Німеччині…

Нині вивчаємо питання пограбування російськими терористами музеїв Донбасу…

МЗС має блискучий досвід з Луганською іконою в Боснії і Герцеговині…

Процесу не вистачає системності і державного підходу. Тому просимо Вас розглянути питання створення Відділу розшуку культурних цінностей МЗС, аби координувати зусилля всіх відомств, Посольств на цьому важливому напрямі!

Сподіваємося на співпрацю і розуміння!

Успіхів!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”