хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 32-52 лет

Творчість Леоніда Логвиненка

  • 06.05.21, 17:40

Він журналіст і волонтер. Фронтовий фотограф, поет, прозаїк.

А ще співак. Можна сказати, рокер…

Леонід Логвиненко. Мій однокурсник і сусід по гуртожитку. Харків.

У ті важкі часи, тихо зібрався,взяв фотоапарат і просто поїхав на фронт.

Веде свій фотолітопис цієї війни.

Пише якісь пронизливі вірші.

Іноді видає маленькі оповідання-замальовки у стилі дуже нам всім зрозумілого нині Хема…

“Ми ніколи не повернемося з тобою з цієї віни у світ, де
зорі, немов на Спаса жовті груші, де сни і теплота. Тут, біля териконів
залишаться наші душі”. – пророче написав Леонід.

З війни дійсно не повертаються. Вона назавжди залишається в свідомості, впливаючи на кармічний шлях. У кожного свій.


Творчість Леоніда Логвиненка варто всіляко поширювати, пісні слухати.

З дозволу автора публікую кілька його матеріалів і нову пісню.

Відчуйте енергетику!








ДВОЄ В ОДНІЙ ТРАНШЕЇ, НЕ ВРАХОВУЮЧИ СОБАКИ

На Сході риють траншеї і бліндажі. На лінії вогню – в
бронежилетах. Уявляєте як це: з лопатою в руках копати глевку як глей
глину чи чорнозем, коли на тобі пуд сталі? Я пробував: промокає наскрізь
від поту не лише спіднє, а й бушлат… У місцях же, куди не сягають
ворожі снайпери, можуть рити і без броників. Хоча також не легко.

Пам’ятається Харківщина 2014 року. Тоді рили всі:
військові, волонтери, прості громадяни, яким дійшло, що і на їх голови
можуть посипатися бомби і снаряди. А потім все затихло. Ми звикли: війна
на сході, а тут ресторани, бари, зоопарк з мавпами. Неон на вулицях, що
імітує Всесвіт. Словом, мирне життя…

Отож траншеї й протитанкові рови заросли, перекриття на
бліндажах догниває. А як ми готові тут до оборони? Це добре що ми
вряди-годи проводимо збори й робимо селфі з занять тероборони, але війна
потребує щоденних занять до сьомого поту, і автоматичної зброї в кожній
квартирі чи в хаті на підхваті.

Пам’ятаю розмову з старшиною батальйону тероборони
Михайлом Соколовим. Він тоді, пару років тому в інтерв’ю переконував
мене, що такою підготовкою досить взводу професіоналів, аби знищити
цілий батальйон. Професори з автоматами це добре, а ще краще якби вони
добре стріляли і були злагоджені, вправлялися з мінометом, могли
прикрити з кулемета взвод, який займає позиції.


За сім років війни з Україною росіяни зробили висновки.

Бригади готові до нападу в них називаються ударними,
насичують підрозділи новою технікою, хоча й старого мотлоху в них
вистачає. Проти нового і старого заліза на Сході, сподіваюся, наші
вистоять… А як у нас на благословенній Слободжанщині. Те, що кажуть, що
може бути наступ з Криму, Донбасу, Чернігівської області, – нехай не
заспокоює.

Ворог демонструє нам, що він може дуже швидко перекидати
з Сибіру чи Кавказу цілі бригади. Що йому з Воронежа перекинути орду
під Бєлгород? Тут не потрібно лякатися, а треба готуватися.

92-а ОМБР не розірветься ж між Донбасом і Слобожанщиною.
Ото ОДА і районам, громадянському суспільству потрібно готуватися. А в
нас на рівні ОДА – мовчок. Напевне чекають команди з Києва. А чи надійде
команда «до бою!» вчасно при нинішній нерішучості очільників? Це в США
оголосили надзвичайний стан, хоча РФ не стоїть на її кордонах.

Поки ми готувалися до миру видаючи в столиці
розпорядження й укази, які зв’язували армії руки, ворог готувався до
війни. Накази ці ще й досі не відмінені. А відомо, якщо хочеш миру,
готуйся до війни. І ніяк інакше.

Леонід ЛОГВИНЕНКО.









НА БРОНІ

Найтепліше місце на броні, нагрітій танковим мотором.

Поки залізо не схололо можна якісь пів годинки
відпочити. Зараз, коли на кордонах з Україною московська орда брязкає
смертельним залізом, дизеля наших танків гріють броню все частіше, воїни
вчаться, злагоджуються, готуються…

«Мішки» – аж гарячі, але відпочивати на броні ніколи.

Хоча, буває, і випадає якась мить.

Використані фото Л.Логвиненка.














Представляємо нову пісню з аматорським відеокліпом.

КОЛИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА

Коли зависне німота

над почорнілим полем болю,

у світ, де сни і теплота

ми не повернемось з тобою,

де зорі падають ясні,

немов на Спаса жовті груші,

де жаль вижалюють пісні,

туди не прийдуть наші душі.

Отут, де скіфи, у степах,

у цій кривавій чортоверті,

у териконах, як в гробах,

поховано живих і мертвих.

Отруйне з черепів вино

війна нам вихлюпнула в очі

і тільки мамине вікно

скрипить – кричить крізь гущу ночі.







Війна триває…



Фронтові дороги чекають волонтерів…

Коли закінчиться ця війна?

Відповіді не знає ніхто…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, волонтер
0

Комментарии