Де альбом Гітлера?

Ця пригода почалася 2009 року. Вражаючі факти, розслідування, резонанс і… ще більше питань і загадок.

Можливо, крізь десятиліття, варто ще раз повернутися до пошуків?

Сенсація вже відбулася. Легенда оформлена. А карколомне міжнародне розслідування продовжується. Загадкова група поки що невідомих колекціонерів з непоганим бюджетом, пішла слідами альбому акварелей, намальованих самим Адольфом Гітлером. Вже фігурують Німеччина, Ізраїль, США, Канада. За сценарієм повинен виникнути російський слід. І він виник.

Наша команда вже не може сприймати цю історію без усмішки. Реаліті-шоу витримане у наших класичних фірмових тонах. Моментально приєдналися десятки людей, пішли публікації. Якщо не збавити темп, то альбом Гітлера дійсно знайдуть за кілька днів. І що далі? Скандал і суди… Хоча, численним читачам дуже подобаються подібні сюжети. Отож, можна сказати, на вимогу громадськості, продовжимо.

Тут явно не все так просто. Чомусь постійно виникає таємнича постать останнього Голови КДБ УРСР і першого директора ФСБ РФ генерала Миколи Голушка. Саме він першим, ще в радянські часи, засвітив роботу на розвідку відомого українського художника Миколи Глущенка. Не називаючи прізвища. Потім жменю деталей підкинула прес-служба Служби Зовнішньої розвідки України. Вони і виділили історію з альбомом Гітлера, подарованим Ріббентропом Глущенку у 1940 році. Той альбом дивився сам Сталін і його політбюро. На початку 90-х, альбом зник. Але, про нього чомусь всі пам’ятають! Чому?

У грудні 2009 року, до Києва несподівано прибуває генерал ФСБ Голушко. На презентації власної книги знову згадує альбом Гітлера. Пише про нього у спогадах. Зрозуміло, журнал “Музеї України” не може залишитися осторонь такої цікавезної справи. Даємо кілька публікацій, що мають потужний резонанс. Починаємо пошук.

І за кілька днів влітаємо в епіцентр сенсації з віднайденою в баварських Альпах картини зловісного Доктора Смерть Йозефа Менгеле, який, виявляється, теж, як і Фюрер, малював! Більше того, виходимо на слід інших картин Менгеле, які він створив у маленьких гірських містечках Німеччини до 1949 року, видаючи себе за відомого художника Фрідріха Менгеле! Розслідування проводить наш представник в Європі Микола Кайзер. Він з подивом констатує факт появи в Альпах дивної групи колекціонерів, яких чомусь дуже цікавлять картини 1945-49 років! Полюють на Менгеле!

Ми підозрюємо, що то збірна команда колишніх офіцерів КДБ з Києва і Москви, які нині торгують антикваріатом. Хоча, можуть бути і інші версії… Поки що, шукають не там. Хоча, ніхто не знає точного маршруту пересування Менгеле. Все може бути…

Під час тих пригод, Микола Кайзер знайомиться з молодим німцем, онуком колишнього офіцера СС, що нещодавно помер. У садибі діда, в одному невеликому високогірному поселенні, вони відкривають таємний бункер, забитий документами і речами Третього Рейху. Днями знайшли ще один тайник, про який говорити ще рано… Тут пішла окрема тема у стилі голлівудських блокбастерів.

Приблизно у цей же час, Шевченківський районний суд Києва, виносить знакове рішення про передачу онуці художника Миколи Глущенка – Ларисі, що мешкає у США, картин діда, які зберігаються у Державному архіві-музеї. Співробітники музею готують апеляцію.

Ми зрозуміли, що команда мисливців за альбомом Гітлера повинна якось проявитися. І не помилилися. Дочекалися швидше, ніж сподівалися. Газета “Комсомольская правда”, під дахом якої, у свій час, працювало чимало радянських розвідників, теж, виявляється, почала розшук альбому! Катерина Каменська публікує великий матеріал “Картины Глущенко, учившего рисовать Гитлера, хотят отсудить у Украины”. Газета знову повертається до давно описаних історій, чомусь не виділивши головної сенсації. Ось вона дослівно –

“Комсомолка” нашла человека, который держал в руках альбом с акварелями Гитлера, которые фюрер подарил Глущенко. Профессор академии художеств Украины Михаил Александрович Криволапов, в послевоенные годы работавший начальником управления изобразительных искусств и главным экспертом Минкульта УССР, часто общался с Глущенко по работе, позже они стали приятелями.

• Видите этот пейзаж? Мне его Николай Петрович подарил на 40-летие. Он был гениальным художником, остроумным и очень обаятельным человеком, – вспоминает профессор Криволапов.
• Николай Петрович что-нибудь рассказывал о своей разведдеятельности?
• Нет, что вы! Даже когда мы устраивали застолье, ни разу не проговорился. Кремень-человек был.
• Говорят, у него уроки рисования брал даже Гитлер…
• Сначала они оба учились у одного австрийского профессора Ашбе. Вполне вероятно, Николая Петровича Гитлеру тот же профессор и порекомендовал…

Кстати, после смерти Николая его жена – Марья Давыдовна – попросила меня сохранить альбом акварелей Гитлера. Помню, когда я взял его – он просто жег мне руки! От этих акварелей исходила какая-то зловещая энергетика!

Альбом был небольшой, размером с книгу. Там было более 30 рисунков – в основном наброски архитектурных элементов, мосты разные. Чувствовалось, что автор любит монументальные вещи.

Я побежал к министру культуры Алексею Романовскому: “Что делать с этим альбомом?” В итоге его отдали секретарю ЦК по идеологии Александру Капто. А его тогда собирались переводить в Москву. Он и забрал альбом. А что дальше с акварелями случилось – неизвестно.

Пропавший альбом с акварелями Гитлера оценивается в несколько миллионов долларов. Все зависит от того, будут продавать по одной штуке или весь альбом целиком.

http://kp.ua/daily/260210/216890/

Знайомтеся з новими персонажами легенди – професор Михайло Криволапов, міністр культури УРСР О.Романовський. І на сьогодні головна дійова особа – секретар ЦК КПУ з ідеології Олександр Капто. Його тоді хотіли перевести до Москви. Саме Капто, за версією Криволапова забрав альбом…

Катерина Каменська явно чогось не знає, або не говорить! Не міг СЕКРЕТАР ЦК та ще й з ідеології (!) заникати альбом Гітлера (!), який йому ПЕРЕЛЯКАНО віддав міністр культури! Криволапов чесно говорить – Я ПОБЕЖАЛ к министру!!! Якщо поритися в архівах КДБ, то там можливо, буде з десяток доносів на тих, хто той альбом тримав у руках, чи просто бачив… Можливо, хтось намагається переконати нас, що Капто повіз альбом Гітлера до Москви, в ЦК КПСС? Такого тоді просто не могло бути. Сумнівно, що альбом нині в Москві.

На початку 90-х, альбом Гітлера був у Києві! Є люди, які його бачили. Був посередник. Фігурує колекціонер. Можливо, хтось виготовив копію. І може, не одну. Була публікація у якомусь журналі. Фотографії. Зачекаємо нових результатів від К.Каменської. Можливо і ми оприлюднемо деякі свідчення деяких людей…

Наводка: Олександра Семеновича Капто можна знайти тут – http://www.ispr.ru/STRUCT/direc/kapto.html Продовжуйте!

Мене особисто дуже цікавить позиція Лариси Глущенко. Якщо альбом Гітлера, який законно належав її діду, знайдуть, вона відразу подасть позов до суду про його повернення їй! І швидше за все, суд виграє. Тільки тоді альбом можна буде легально продати. А коштує він дійсно мільйони. Головне тут, не вляпатися у підробку.

Нам, журналістам, брати участь у подібних розслідуваннях, просто цікаво. Отримуємо велике професійне задоволення. Інші отримають гроші. Великі…

Кожному своє…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

2010

На фото – мал.А.Гітлера

Продовження розслідування 2010 року:

Пропавший альбом с акварелями Гитлера оценивается в несколько миллионов долларов. Все зависит от того, будут продавать по одной штуке или весь альбом целиком. – заявил “Комсомольской правде” Профессор академии художеств Украины Михаил Александрович Криволапов, в послевоенные годы работавший начальником управления изобразительных искусств и главным экспертом Минкульта УССР, часто общался с Глущенко по работе, позже они стали приятелями”.

Пізніше цю версію підтвердив і легендарний майстер мікромініатюри Микола Сядристий. Він теж приятелював з Глущенком, бачив альбом і впевнений, що його забрав Капто.

Чесно кажучи, люди, причетні до пошуків, які згуртувалися довкола часопису “Музеї України”, не повірили у версію, що О.С.Капто, будучи секретарем ЦК КПУ з ідеології, міг привласнити альбом фюрера. Часи були дуже суворими. За таке могли не те що звільнити з посади, а й посадити. До того ж, Капто якраз їхав до Москви на ще більшу посаду.

Олександр Семенович нині працює у одному московському інституті. Більше місяця ми намагалися його зловити у телефонному режимі. Так і не змогли поговорити особисто.

Нарешті його секретар Катерина Фурцева, передала коротку відповідь. “Я здав альбом Гітлера!”. І все. Де здав? У Москві чи Києві? Кому?

-Можливо, в органи… – припустила секретар.

Дуже сумнівно, щоб секретар ЦК відвіз альбом до Москви. Столичні товариші не зрозуміли б…

Залишається два варіанти.

Альбом Гітлера просто списали в архів ЦК КПУ. Що для Капто було найпростіше.

Або відіслали до КДБ УРСР, де теж, ймовірно, списали до відомчого архіву.

У будь-якому разі, альбом знаходиться у державній власності. Такі речі не викидаються. Хіба, хтось міг поцупити з партійного архіву після 1991 року. Однак, у це не дуже віриться.

Як ми зрозуміли, публікація якихось малюнків у 90-х, була з альбому В.Винниченка, якого теж вчив малювати Глущенко, а не з альбому Гітлера. Той альбом вивчав професор Федченко. Повернув родині художника. Де він нині – невідомо. Хоча то теж велика цінність.

І прохання до істориків, які мають доступ до архівів ЦК КПУ і КДБ – СБУ. Спробуйте пошукати сліди альбому Гітлера серед документів! Теоретично, він десь там…

Коментар з 2021 року, Київ:

Час летить… Судячи з усього, альбом Гітлера і досі лежить у якійсь секретній частині архіву СБУ чи ЦК КПУ. Куди простих істориків не пускають. Якби його викрали, наші антикварні бариги відразу виставили б такий цінний лот на якийсь міжнародний аукціон. Засвітка…

Інша справа, якби до розшуків реально б долучилися іудейські олігархи-колекціонери з великими бюджетами. Купили б пару офіцерів СБУ з потрібними допусками. Тихо б винесли альбом з фондів, зробили б якісну “музейну” підробку…

У цьому випадку, альбом у якійсь приватній колекції в Києві. Або вже гарно таємно перепроданий у Москву. Або в… Ізраїль…

У будь-якому разі якісь сліди в архівах будуть.

Може хтось з молодих амбітних істориків пошукає? Реальна справа!

Десь тут: Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО України).

Статус державного архіву та сучасну профілізацію партархів отримав з проголошенням незалежності України в 1991 році. Указом Президії Верховної Ради України від 27 серпня 1991 р. документи Архіву ЦК КПУ були передані в підпорядкування Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (нині Державна архівна служба України). 25 жовтня 1991 р. постановою Кабінету Міністрів України на базі колишнього архіву ЦК КПУ було створено Центральний державний архів громадських об’єднань України.

Або Архів СБУ.

Редакція направила запити. Відповіді опублікуємо.