Маленька прогулянка Естонським музеєм просто неба у Таллінні
- 19.06.18, 19:09
Коли хочете зрозуміти менталітет країни, завітайте до музею просто неба – там зберігається душа народу!
Мабуть перед тим, як розпочати розповідь про етнографічний музей
просто неба у Таллінні, я нагадаю історію появи музеїв під відкритим
небом.
Перший музей під відкритим небом виник у Швеції.
У кінці ХІХ століття, на острові Юргоден, що у Стокгольмі, був побудований фольклорний культурно-історичний музей просто неба. Музей отримав назву «Скансен» (на місці музею стояв маєток, який мав назву «скансен» на честь невеликої фортеці з окопами, яка знаходилась поруч. «Скансен» зі шведської мови – укріплення. Дуже часто українські музейні діячі плутають поняття «музей просто неба» зі «скансеном», не розуміючи його істинного перекладу).
Шведську ідею підхопили інші країни – всі розуміли, що під активним натиском індустріалізації та урбанізації зникають народні ремесла, фольклор, традиційна архітектура та архаїка. У народів нівелюється національна ідентичність. Для збереження своєї культури, у світі за сто років відкрили кілька сотень таких музеїв (в Україні понад десяток, серед яких чотири мають національний статус).
Урбанізація у більшості країн все ж таки перемогла, але в Європі залишилися кілька унікальних країн, де старовина зустрічається на кожному кроці, це – країни Балтики.
Подорож до Литви, Латвії, Естонії – подорож у часі: там і досі зустрічаються дерев’яні садиби, вітряки та млини, на кожному кроці «оживають» сільські хутори. Країни- музеї просто неба. Якщо ти хочеш потрапити в реалії ХІХ- початок ХХ століття – їдь на Балтику.
Моя остання мандрівка була до Естонського музею під відкритим небом. Завдяки співробітникам музею мені вдалося потрапити в усі музейні закутки і відчути робочу атмосферу.
Маючи досвід роботи у подібному музеї, можу сказати – є з чим порівняти. Я думаю моя розповідь буде цікава як для туристів, так і для фахівців. Там є що побачити і чому навчитися.
Інформація для туристів. Музей має величезну площу – 80 га з надзвичайно мальовничим морським узбережжям (колись на території музею проходила прикордонна стежка і прикордонники ганяли відвідувачів з берегової лінії). Вся територія – це суцільний ліс , де бігають дикі олені, а на морі плавають дикі гуси і лебеді (їх годувати заборонено). На території розміщено 14 хуторів і сотня стародавніх автентичних будинків (рига). У музеї є церква (діюча), корчма(діюча), школа ( діюча), млини та вітряки, пожежний гараж і величезні дерев’яні будинки, де проводять інтерактивні заняття як в літній, так і в зимовий період (у хатах печі діючі!). Один раз на місяць топлять музейну баню ( по-чорному).
До музею легко добратися міським транспортом ( музейний інфо-центр знаходиться у старому місті). Музей відкритий щодня ( у літній період з 10-00 до 18-00 години). Квитки – 9 євро ( дитячий – 6 євро). На території є діюча корчма з національною кухнею (комплексний обід коштує 5 євро), яка працює до 20-00.
Тож, будете у Таллінні, завітайте до музею під відкритим небом, і ви зрозумієте національні особливості естонського народу. Відвідування музею розраховано на цілий день. Рекомендовано брати зручне взуття і кофтину ( біля моря прохолодно).
Ну, а тепер інформація для фахівців.
По-перше, в державному музеї нема жодного орендатора! Музей працює тільки на себе, а не на чиїсь кишені. На музейній території знаходиться одна корчма, один музейний кіоск, один сільський магазин, де працюють лише музейні працівники (на зарплаті).
На хуторах ( садибах) живуть свійські тварини і відвідувачі мають до них доступ ( за ними доглядають теж музейні працівники). По музейним стежкам ходять лише музейні коні ( квиток для катання купують на касі).
Сувенірний кіоск («пастка для туристів») на вхідній групі – і там працюють штатні працівники. Вхідних квитків нема – є лише липучка з датою входу, яка кріпиться на одязі відвідувача ( ми, гості музею, теж ходили з такими липучками, інакше могли потрапити під «музейну депортацію»). Всі працівники музею ходять з бейджиками!
По-друге. Для відвідувачів є аудіо – гіди – музей від штатних екскурсоводів відмовився. Екскурсії проводять або наукові співробітники ( дуже рідко), або зовнішні гіди, які отримали акредитацію у музеї. Зазвичай, під час активного туристичного сезону для проведення екскурсій запрошують сторонніх гідів.
По-третє. Бюджет музею складається з державних коштів ( 1/3 частина) і 2/3 частина – зароблені гроші. Під час проведення етнографічних свят ціна на квиток може змінитися. Але, заходів не так вже й багато – цього року в план роботи закладено 8 свят (квітень-вересень).
Доглядачі проводять майстер-класи , показують ремесла і постійно щось або тчуть, або в’яжуть, або плетуть. Вони одягнуті у національний одяг і відрізняються від інших працівників музею. По суботам на кожному хуторі проводять інтерактивні заняття, але й у будні доглядачі сидять і майструють біля хат.
І в четверте. Більшість хуторів – без доглядачів. Там експозиції відкриті для доступу: найцінніші експонати “закриті” або мотузкою, або скляними перегородками, які миє окремо закріплена людина. Всі музейні об’єкти мають пічне опалення (по-чорному) і заходити до них досить важко – задихаєшся від чаду. Але всюди є освітлення ( електрична проводка) та пожежна сигналізація. На території є відеокамери. Хутори розташовані далеко один від одного, але під постійним відео наглядом за будинками і мають окрему музейну охорону ( знову ж свої співробітники).
А тепер найцікавіше. Зазвичай в українських національних музеях та заповідниках працює від 150 до 400 працівників, як мають у штаті величезну кількість наукових співробітників і доглядачів. В естонському музеї працює всього 100 осіб, з яких: 3 реставратори, 2 фондових працівника ( колекція налічує майже 80000 одиниць зберігання) та 10 наукових співробітників. Всі активно займаються наукою, встигають підготувати та провести навчальні та освітні програми, проводять конференції та навчання. Вміють писати і вигравати гаранти. Беруть участь у міжнародних наукових заходах, випускають наукові книги і журнали, проводять реставрацію і консервацію, активно їздять в експедиції. В адміністрації та бухгалтерії працює лише 5 осіб.
Всі інші – підсобні працівники , які встигають прибрати і відремонтувати, зустріти та розважити відвідувачів. Більшість працівників – сезонні робочі.
В зимовий період, коли працює тільки одна експозиція, школа, церква та шинок, кількість працівників скорочується.
Стан музею викликає захоплення – всі дахи цілі, дерево без грибка, без шашелю та інших шкідників, всюди прибрано, насаджено, скошено. Реставратори працюють на сучасному обладнанні у приміщені з новим ремонтом.
Музейники ефективно працюють, хоча у них звичайна середньомісячна
естонська зарплата (до 1000 євро). У них нема ні доплат, ні
індексацій, ні зайвих надбавок та коефіцієнтів. У них є відвідувачі,
друковані книги, реставрація. Є реальна музейна робота, а не
постановочні кадри для Фейсбука.
А мені згадались реалії київського музею просто неба.
Сумно…
Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу “Музеї України”
Коментарі