Віагра для Міністерства культури

Некерована культура, корупція та що спільного у віце-прем’єра

та каравану верблюдів.

Коли прем’єр-міністру Великої Британії серу Вінстону Черчиллю в роки Другої світової війни запропонували скоротити видатки на культуру, він відмовився, запитавши: «А за що ж ми тоді воюємо?..»

На моє глибоке переконання, виділяти гроші на Міністерство культури України в тому вигляді, в якому воно знаходиться зараз, не можна ні в якому разі. Так само, як і воювати за нього. Безбідне  і непотрібне існування десятків міністерських клерків не вартує однієї краплі крові українського солдата.

Питання не в тому, чи здатне сучасне міністерство керувати бодай якими процесами в українському культурному житті. Міністерство – прямий нащадок Міністерства культури УРСР і створювалось зовсім для інших цілей. Його задачею було слідкувати за інтелігенцією і не давати прорости некерованим пагонам української національної свідомості. Питання в іншому: чи здатен сучасний мінкульт бодай на якісь реформи та головне, чи хоче він хоч мінімальних змін? На моє тверде переконання – ні! Якщо і хоче чогось, то щоб йому виділяли гроші і не чіпали.

      Виділення будь яких, навіть космічних сум Міністерству культури та підпорядкованим йому закладам швидко розтечеться руслами звичних вже потічків та потоків, залишивши непомітний слід та помітний сморід  корупції. Навіть призначення знакової фігури «майданного» міністра Ніщука не здатне змінити ситуацію. Хороший Женя міністр, але, на жаль, не для цієї системи.

От попередник – той був дійсно на своєму місці. Пан Кириленко знав, для чого прийшов! До речі, чим мені його діяльність нагадує прохід каравану верблюдів? – тим, що після каравану залишається пустеля, колючки і купи смердючого лайна. «Культурний» слід нині діючого віце-прем’єра теж можна відтворити подібною інсталяцією. Зараз він займається «Євробаченням». Можу заспокоїти НАБУ: після закінчення шоу їх буде очікувати чималий шмат роботи. Адже які кошти освоюються! А квитки!..

А от раніше (не) шановний віце-прем’єр займався музеями. Так от, крім пустелі й колючок деякі «кемелшіти» починають виявлятись тільки тепер. Як то кажуть, весна покаже, хто де клав. Стає зрозумілою мета призначення пані Тетяни Сосновської на посаду директора Національного музею історії України та пана Юрія Бойка на посаду директора Національного музею архітектури та побуту у Пирогові.

Вже незабаром у безпосередній близькості до обох об’єктів почнеться масштабне будівництво. Під пагорбом, на якому розташований Національний музей історії України, який можна вважати музеєм номер один в Україні, виділені ділянки під забудову. Комунікації та проїзд будуть здійснюватись через територію комплексу. За розпорядженням пані директорки заздалегідь, за одну ніч були вирубані дерева на схилі. Щось мені підказує, що об’єкти, які будуватимуться, не мають жодного відношення до Музею. Зате до погодження на будівництво пані Сосновська відношення має. Хоч божиться, клянеться і б’є себе в груди, що то не вона. Щось на кшталт того: упав, прийшов до тями – гіпс. В даний момент вона нібито шукає якісь неіснуючі папери, де сказано, що дозволяла не вона, а «папєрєднікі». Або прибульці чи потойбічні істоти. Йти з посади вона поки що не хоче, не зважаючи на те, що фактично всю роботу вже розвалила – можна б і совість мати. Але – попереду ж перспектива масштабного ремонту будівлі – як же без неї, не замінимої?..

       В Пирогові ситуація взагалі анекдотична. Але це – скоріше чорний гумор. З легкої руки попереднього міністра керує конаючим скансеном трійця: директор та два заступники. А тепер увага: директор – піп, перший заступник – бувший управдом, а «науковий» заступник – політолог, який ані до архітектури, ані до побуту жодного відношення не має. Спробуйте знайти серед цієї «шобли» хоч когось, хто має відношення до музеїв? До Пирогова жоден з них в музеї не працював. Всі призначені без конкурсу та будь-яких кваліфікаційних вимог. Працівники музею та жителі Пирогова, для яких давно зрозуміла «висока» кваліфікація даних кадрів, ніжно-нешанобливо називає їх відповідно «Батюшка», «Матушка» та «Вінні-Пух». Ви будете сміятись, але тут теж історія з паперами не склалась. Директор з заступниками третій рік «не можуть» знайти папери та акти на землю. А тим часом території музею та охоронних зон активно освоюються. Об’єкти горять. Експонати догнивають. Бюджетні кошти розкрадаються на квитках, на фестивалях, на «мертвих душах»…

Так, мало не забув – численні кримінальні провадження хтось впливовий дбайливо прикриває, гальмуючи слідство та підмінюючи номери справ. Мені тут чомусь ввижається «верблюжа лапка» покровителя…

Це два маленьких приклади з велетенського мутного моря проблем, якими опікується Міністерство культури (в народі – «прачєчная»). Але тут, як в краплі води, відбивається вся безглуздість ситуації. Наявний повний набір порушень та зловживань для розриву контракту та притягнення посадовців до відповідальності. Натомість чиновники Мінкульту обрали стратегію китайської мавпи, та згори спостерігають, хто переможе: чи то горе-керівники висмокчуть соки з закладів та доруйнують їх остаточно, чи хтось з недобитих працівників спроможеться перемогти в судових тяганинах. Позиції міністерства тут не помітно.

А поміж тим, на Печерських пагорбах, в лабіринтах Лаври, існує глибоко втаємничений відділ Міністерства (раніше, до минулого року – ціле управління). Так от, цей таємний орган – музейний відділ. І він нібито опікується музеями. Але його діяльності не чути й не видно. Ні статус – управління міністерства, чи міністерський відділ, ні прізвище керівника – раніше – Рожко, зараз – Чорногор – принципового впливу на діяльність таємного органу не мають. Просто діяльності нема.

За якими критеріями, чи маркерами, Міністерство оцінює діяльність керівництва закладами – невідомо. Але те, що байдужість міністерських клерків дозволяє недолугим керівникам ставати повними самодурами – беззаперечний факт. Складається враження, що установи віддаються директорам на відкуп.

То не може, чи не хоче міністерство вплинути на ганебну ситуацію зі знаковими музеями? Якщо «не може» – пропоную винайти замінник «Віагри» у вигляді кардинального скорочення Мінкульту та повного оновлення кадрів за допомогою незалежного конкурсу. В іншому разі доводиться погодитись з частиною активних громадян, які переконані, що культурі без міністерства буде краще. Бездарне витрачання бюджетних коштів та повний ігнор проблем – реальність, в якій існує на сьогодні Міністерство культури України.

ТАКУ культуру ні захищати, ні фінансувати – не можна. Країна в стані війни та болісних реформ не може собі дозволити подібну розкіш.

Вадим Логвінов.