Ігор Стокоз: Культура Донеччини під час військового періоду

Донбас – український Вавилон, де впродовж десятиліть замість вежі будували шахти і в мороці вугільного пилу ламали людську волю, історичну пам’ять та національну ідентичність. В підземелля донецького пекла спускалися люди, а виходили “роботи” – типовий представник  гомо совєтікусу ХХ століття.

За двадцять п’ять років в Донбасі майже нічого не змінилося: російська мова, російські серіали, російська попса, російські новини, російські пріоритети. Українізацією  Донбасу  ніхто  не переймався.  Києву  Донбас був не цікавий: ні ідеологічної програми, ні культурних обмінів, ні навчання, ні гуманітарних державних проектів. Навіть коли перереєстровували Донецьку ОДА на підконтрольній Україні території, жоден працівник управління культури не перейшов на українську сторону і залишилися у Донецьку в «Мінкульті ДНР».

Під час війни на Донбасі Міністерство культури України схаменулося.  У 2014 році направили  перші фольклорні загони – підтримати  добровольців на фронті. У 2015 році,  Мінкульт, розпочинає програму «Український Донбас». На початку 2015 року Аліна Певна, донеччанка, заново  створює Управління культури та туризму Донецької ОДА і активно розробляє програму українізації Донеччини: відроджує бібліотеки, палаци культури, музеї. З 2015 року до Донеччини почали їхати представники культури з різних регіонів України з різноманітними  мистецькими  акціями, спектаклями, концертами,  фестивалями, навчальними семінарами, відбуваються патріотичні заходи. Культурне життя Донеччини українізувалося і активізувалися. У 2016 році Ігор Стокоз заступає на посаду заступника голови Донецької облВЦА з гуманітарних питань. Як активний блогер і майданівець,  сприяє організації концертів  культових сучасних українських гуртів «Океану Ельзи», Козак Систем,   запрошує до Краматорська Джамалу…

Під час останньої Музейної експедиції, яка відбувалася  в листопаді цього року, мені вдалося поговорити з  Ігорем Сергійовичем Стокозом щодо зрушень, які відбуваються в  сфері культури на теренах Донецької області.

– Цього року ми нарешті перейменували у Маріуполі «Донецький обласний російський драматичний театр» на «Донецький академічний обласний драматичний  театр»  і робимо його українським. Провели  конкурс на посаду директора театру, зараз там працює новий художній керівник, новий режисер.  На Донеччині гостро відчувається брак українського контенту. Донеччани почали тягнутися до української культури, до культурних мистецьких заходів. Наприклад, на «Океан Ельзи» прийшло до 50 тис. людей. Прибували люди з усієї Донеччини і навіть з Луганської області. Після концерту молоді люди розгортали пропори і співали гімн України. Не даром хтось із розумних  сказав, що на концерт Вакарчука приходить натовп, а виходить нація. Гарно сприйняли Козак Систем.

Те саме відбувалося с Джамалою, коли вона вперше приїхала після перемоги на Євробаченні до Краматорська  під гаслами « Україна переможе. Звільнемо  Донбас. Повернемо Крим!». Чесно кажучи, я не очікував такого відношення місцевих!  Для пересічених людей центральної України,  Донецька область завжди асоціювалась з чимось проросійським. Насправді, зрушення ще є в тому, що потихеньку оживає культурне життя області.

Завдяки львівській освітній фундації започатковано тут багато проектів, зокрема це й «Вільна хата», «Світлиця», «Молодь сходу України». Недавно запрацювала нова культурна платформа « Покровська лампова» ( лампова – це приміщення де зберігаються лампочки шахтарів), в Родинському ( пришахтне містечко) створюється аматорська група «Слава Україні».

Зараз формується південний кущ на лінії розмежування ( Сартана, Гранітне)  – люди тягнуться до українського. Ми вже отримали багато української літератури, яку активно розповсюджуємо на території області  і через книжку показуємо, що це Україна, і  вона завжди буде.

Ігор Стокоз поділився планами щодо наступного року – він хоче запросити Форум українських видавців до Донеччини.

Українізація Донбасу набирає обертів. Але обласна адміністрація не забуває і про інші народи, які проживають на теренах регіону. Всього в області налічується 140 етносів, які вносять свій вклад у розвиток Донеччини. Під час святкування Дня толерантності у Краматорську, як приклад, відродили Фестиваль національних культур Донеччини. Свої традиційні обряди, народний одяг, співи, танці, свою культуру представляли вірмени, греки, лемки, білоруси, цигани,  поляки  і навіть китайці…

Зрозуміло, проблем чимало, але команда Павла Жебрівського і Ігоря Стокоза намагаються в межах можливостей Донецької ВЦА, їх подолати.

Попри тривожні військові часи, культура прифронтової Донеччини розвивається, виходить на нові, у тому числі міжнародні орбіти. Постійно буваючи на Донбасі, мандруючи маленькими містечками вздовж лінії розмежування, організовуючи культурологічні акції в музеях, ми це відчуваємо. Донеччина стрімко змінюється, стаючи справжнім українським краєм.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в АТО