Турфірма “Мінстець-АТО” чи орган державної влади?

Стає зрозуміло, чому Україна програє інформаційну війну. І завдяки кому. Купка нахабно-переляканих чиновників та якісь мутні “грантососи-медіаексперти”… Зрадоперемога…

Осмисленої державної інформаційної політики як не було, так і немає! Хоча саме для цього створили цілого держбюджетного монстра – Міністерство інформаційної політики. З подачі тих веселих хлопців, у зоні АТО, особливо у 1-3 лініях оборони, розпочалося справжнє принизливе полювання на вільних журналістів!

Дивно, що кореспонденти великих олігархічних ЗМІ мовчки проковтнули цю пілюлю. Доводиться боротися спираючись на маленькі культурологічні сайти, які і можна назвати залишками так званої вільної преси.

Отож, ще раз про перешкоджання журналістській діяльності, цензуру, обмеження свободи слова, пересування, демократичних норм у Донецькій та Луганській областях, де з юридичної точки зору відбуваються грандіозні порушення Конституції України. Там майже два роки йде війна, яку вперто не хочуть визнавати на законодавчому рівні. Відкриту агресію Росії назвали АТО, а дві великих області проголосили Зоною. Генії юриспунденції! Фронт – то лінія розмежування. Окуповані землі – територія непідконтрольна українській владі. Українська земля – територія підконтрольна. Три лінії оборони. Від кого? Типу незаконні озброєні формування і російсько-терористичні війська. Всі до того якось і звикли, а пресують чомусь лише журналістів.

Маючи паспорт громадянина України і посвідчення “аполченца” ДНР-ЛНР у таємній кишені, можна легко дістатися будь-якої точки вздовж лінії фронту. Рейсовим автобусом чи автівкою. Повна свобода. А от будучи громадянином, патріотом і журналістом з фотоапаратом і відеокамерою, миттєво перетворюєшся на потенційного шпигуна. Що спершу шокує, а нині викликає протест, яким хочеться поділитися з тими, хто може вплинути на ситуацію. Адекватних ще не знайшли. В процесі…

Про військових кореспондентів, які цілеспрямовано їздять у бойові частини, скажу, що їм дійсно потрібна акредитація, дозволи, супровід, осмислення терміну військова таємниця. То справа серйозна і ставитися до неї варто відповідно. І Міноборони вже напрацювало певний прийнятний досвід. Прикол у кількості. Більше 5000 так званих “журналістів” пройшли “спецперевірку”  СБУ і судячи з усього, утворили на фронті ще одну лінію оборони – потішну. Підозрюю, то справжні “герої”, деякі з яких справді швидкісним Хюндаєм доїхали до Краматорська, випили винця на фуршеті і увечері повернулися. Дехто взагалі не доїхав. Справжніх фронтових кореспондентів у нас кілька десятків. І читачі та глядачі їх прекрасно знають. Честь їм і хвала!

Що робити журналістам, які пишуть на теми педагогіки, культури, економіки, спорту? Ми просто сідаємо на рейсовий автобус і їдемо скажімо у звичайний райцентр Мар`їнка, відвідуємо публічні заклади, що працюють – музей і бібліотеку, потім у сільський музей Новомихайлівки. І повертаємося. Нюанси – нещодавно у дах потрапив Град і не розірвався, під вікнами гахнуло пару мін – все посікло осколками, у двір музею Новомихайлівки прилетів снаряд – вишибло всі вікна. Дорога йде вздовж траншей і бліндажів Першої лінії оборони, деякі ділянки якої прострілюються снайперами і у прямій наводці кількох артбатарей. І там живуть люди, ростуть діти. Майже два роки. Аби я туди поїхав офіційно як журналіст, завернули б на блок-посту – акредитація, дозвіл штабу сектору, замполіт… Хоча, ми їхали в музеї! Цивільні заклади в звичайних українських населених пунктах, що фінансуються з бюджету і постійно проводять масові заходи за участі дітей. Те саме школи, дитсадки, промисловість… Рівень дискримінації і приниження звичайних журналістів відчуваєте? Написав я про це в Мінстець Ю.Стецю – є проблема, вивчить, вплиньте і вирішіть. http://museum-ukraine.org.ua/?p=6763

Відповіла якась видно напівпритомна баришня, до якої нічого не доходить, навіть якщо прочитати ще раз, повільно і вголос. Суть – Мінстець не може! І цікавенький лінк, що я повинен мати, аби поїхати на екскурсію в музей Донецької області:

“Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій

• Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
• Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
• На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті…”

Хочеться ввічливо поцікавитися, це осмислена підстава Міністра Ю.Стеця, чи у тому Міністерстві всі такі інтелектуально прокачані? Чи це якийсь новітній стиль у спілкуванні з пресою? У Донецькій і Луганській областях діють Закони і Конституція України? Це не анекдот! Листування редактора журналу з Міністерством на дуже важливу тему роботи журналістів у цивільних закладах прифронтової зони:

Міністру інформаційної політики України пану Ю.Стецю

Шановний пане Юрію!

Журнал “Музеї України” інформує Вас про грубе порушення Конституції України, обмеження свободи слова, пересування, перешкоджання роботи журналістів у так званій прифронтовій зоні АТО, якої юридично не існує!

Повідомляємо, що на територіях, прилеглих до так званої “лінії розмежування”, якої юридично теж нема, живуть сотні тисяч громадян України, виховуються діти, відповідно, забезпечується робота всієї інфраструктури. У тому числі закладів освіти та культури. Проводяться публічні масові заходи. Вся відповідальність за ситуацію у тих районах покладена на органи місцевого самоврядування. Діють Закони України у повному обсязі.

Однак, деякі структури Генерального штабу ЗСУ та Міністерства оборони України, при неналежній увазі Вашого відомства, вирішили поставити себе над Конституцією України, Президентом, Урядом, парламентом. Мова йде про безглузді обмеження для журналістів центральних та місцевих ЗМІ і абсолютно абсурдної акредитації в так званому прес-центрі АТО, легітимність якого варто вивчити, отримання дозволів на пересування пресі в штабах секторів АТО, хоча журналісти їдуть на діючі цивільні об`єкти, особливо, для висвітлення роботи закладів освіти і культури, що потребують у тих страшних місцях, постійної громадської уваги.

Просимо Міністерство, у межах діючого законодавства, негайно вивчити це болюче питання, і забезпечити безперешкодний доступ журналістів до діючих цивільних закладів, наших співгромадян, що не з власної волі живуть на війні, якої офіційно нема, поблизу фронту, якого за документами, не існує.

Вихід простий – якщо бойова обстановка дозволяє, і на блок-постах відбувається вільне пересування місцевих жителів, дітей, хворих, стариків, значить дозволено і безперешкодне пересування таких же громадян України – журналістів. Відповідно, вільний збір інформації у закладах, що не відносяться до оборонної сфери і не порушують законів про військову чи державну таємницю.

Дискримінацію журналістів за професійною ознакою в зоні АТО треба негайно припинити!

Можливо, варто провести якісь дослідження, вивчити закордонний досвід, організувати міжвідомчий круглий стіл, але напругу варто зняти!

Очікуємо публічної відповіді!

З повагою!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Шановні журналісти!

Міністерство оборони України спільно з Міністерством інформаційної політики України продовжують проект «Embedded journalists» – закріплення журналіста за військовою частиною в зоні АТО, та запрошують журналістів взяти участь.

На посаду Embedded journalists передбачено 4 точки з щотижневою ротацією.

Участь у конкурсі на Embedded journalisms можуть взяти журналісти, які мають:

1. Страховий поліс на роботу журналіста в зоні бойових дій
2. Сертифікат про проходження спеціалізованого тренінгу військового журналіста.
3. Допуск до роботи в зоні АТО від СБУ (можливо буде встановлена додаткова перевірка).
4. На момент прикріплення журналіст має перебувати у відмінному фізичному стані. Перед прикріпленням представники ЗМІ повинні консультуватися з лікарем(-ями) щодо свого стану здоров’я. Журналіст усвідомлює, що у випадку, якщо у нього виявляться в анамнезі захворювання серця або легенів, а також ішемічної хвороби, або інші хронічні чи поширені захворювання, або схильності до таких хвороб, а також у період вагітності не можуть брати участь у таких заходах. ПРЕДСТАВНИК ЗМІ декларує відсутність у нього будь-яких травм, або наслідків травм, що можуть спровокувати хворобу під час прикріплення.

Статус Embedded journalists передбачає підписання контракту між журналістом, ЗМІ і Міністерством оборони України про нерозголошення державних таємниць та інформації, яка може загрожувати інформаційній безпеці України. З журналістом буде постійно працювати прес-офіцер.

Редакція ЗМІ, представником якого є Embedded journalists, має гарантувати дотримання вимог трудового кодексу та класифікувати перебування журналіста в зоні АТО як офіційне відрядження.

ПРЕДСТАВНИК ЗМІ повинен обов’язково мати при собі засоби індивідуального захисту, що включають в себе, як мінімум, бронежилет не менше 4 класу захисту, шолом з відповідним маркуванням “Преса”, мати при собі медичну аптечку (в ній має бути все необхідне для надання першої медичної допомоги) та вміти нею користуватися.

Місце перебування журналіста: р-н Широкине, Піски, Авдіївка, Щастя.

Від редакції на одну точку на один тиждень максимально може бути приписано на embedment не більше 2 представників редакції.

Просимо надсилати необхідні документи на адресу [email protected] за два тижні до запланованої дати перебування в АТО. Договір страхування життя та здоров’я зі страховою сумою не менше 100 тис. грн. або в іноземній валюті за курсом НБУ на дату укладання договору можна отримати у членів наступних об’єднань страховиків:  Асоціація страховий бізнес, Ліга страхових організацій України, Українська федерація убезпечення.

Примітка: за довідками можна звернутися до генерального директора Асоціації страхового бізнесу Білошицької Людмили Анатоліївни – 067 547-27-01

PDF-презентація спільного проекту МІП та МОУ

А ось тут варто поговорити про певні ознаки корупції в Мінстеці. Аби потрапити у прифронтову зону з акредитацією, збираються страхувати життя у конкретній приватній страховій фірмі. Телефон її представника Білошицької Людмили Анатоліївни відкрито вказаний на сайті центрального органу державної влади, яким є МІП! Привітна пані Людмила дає номер свого заступника, а той вказує реальний номер фірми – 2392311,- 14. Милі дівчатка розповіли, що мінімальний внесок 1000 гривень на сім днів. А якщо довше? А наскільки грошей вистачить! 145 гривень на день! Як все чарівно!

Особливо, знаючи, що страхові фірми дуже щедрі і завжди за такі послуги щиро віддячують тих, хто допоміг! І хто там у Міністерстві такий спритний? Може СБУ і Антикорупційному бюро час здійснити “спецперевірку” дармоїдів з Мінстеця, а не шмонати журналістів, які своїм коштом їдуть у прифронтову зону, реально ризикують. Проект, у плані чийогось особистого збагачення суперовий! 4 поїздки на місяць. 1000 гривень страховки з кожного журналістського носа! А турфірми залучати не пробували? Ще є асоціація готелей. Асоціації перевізників, ресторанів, масажисток… Дерзайте!

Окрема зелена тема – організація поїздок іноземних кореспондентів. Хто, куди, за скільки їх пускає, супроводжує і допомагає… Там вже колеги досліджують, чекайте…

Чиновники Мінстеця готові поговорити на всі означені теми з тими, за інтереси кого вони так “переживають” – бійцями АТО, мешканцями прифронтової зони, журналістами?

І чи не є наведені факти саботажно-системними? Такими, що підривають національну безпеку і оборону у їх інформаційному сегменті?

Спробуємо отримати відповідь з парламенту…

Голові Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики Сюмар В.П.

Шановна Вікторіє Петрівно!

Журнал “Музеї України” просить Вас негайно втрутитися у ситуацію з грубим порушенням державними органами Конституції України, діючого законодавства, прав українських журналістів у зоні АТО. Варто зняти обмеження щодо пересування, збору інформації співробітникам ЗМІ, які відвідують населені пункти прифронтової зони і пишуть про життя тих людей, роботу закладів культури, освіти, спорту, економіку…

Складається враження, що на певних територіях України виникли зони, куди журналісти, громадяни України, не можуть потрапити через заборону силових структур, у той час, коли всім іншим категоріям населення, вільне пересування забезпечене. Вже можна говорити про дискримінацію журналістів за фаховою ознакою.

Опубліковані матеріали і листування додаються.

З повагою,

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”, керівник Музейних експедицій в зону АТО