В Пітері знайдено найповніші архіви Гетьмана Павла Скоропадсько

Ми продовжуємо вишукано знущатися з тупувато-імперських “масонів”, які чомусь і досі керують головним музеєм путлєровської Расеї – Ермітажем. Вперто не хочуть визнати існування  огидного явища в музеї такого рівня, як спецхран КГБ №9, що нині під управлінням ФСБ. Мойша Піотровський, що аж дуже довго незгарбно керує закладом планетарного значення, виявився банальним брехуном і хамом. Вперто публічно заперечує наші твердження про існування в Ермітажі потужних мистецьких колекцій, вкрадених в українського народу царями і комуняками. Вже навіть наказ їх улюбленого таваріща Сталіна №2 від 1917 року, про передачу Україні викрадених культурних цінностей, заперечує! А то ж документ! І цікавий до нього додаток…

Журнал “Музеї України” припер до стінки шовінюг Ермітажу секретним номером шаблі Мазепи з їх таємного спецхрану, “якого нема”. Були навіть змушені пустити київську журналістку, аби сфотографувати зброю, що вже є документальним доказом існування наших колекцій! Ввічливо ми опублікували і фотографію оригіналу морського козацького прапора з спецхрану №9. А директор Ермітажу все заперечує – нема у них нічого українського!

Директор Государственного Эрмитажа Михаил Пиотровский  прокомментировал информацию украинских СМИ о том, что в секретном хранилище Эрмитажа была обнаружена парадная сабля гетмана Ивана Мазепы.

“Информация поступила из Украины, что исследователи Сергей Цапенко и Виктор Тригуб нашли в секретном хранилище Эрмитажа, спецхране КГБ-ФСБ, саблю гетмана Ивана Мазепы. Замечательное открытие, и заканчивается (новость) как обычно: Эрмитаж просит все вывезти из Крыма, из Украины”, – сказал М.Пиотровский.

Директор Эрмитажа подчеркнул, что сабля хранится в Санкт-Петербурге и регулярно участвует в выставках.

“Эта сабля, скорее всего, не принадлежит Мазепе. На ней есть украинская надпись, еще в 1885 году хранители считали ее поддельной, так же считают и другие исследователи. Но самое главное, что эта сабля немецкого производства хранится в Эрмитаже, она выставлялась десятки раз, публиковалась в каталогах. Она более чем известна, и нигде, ни в каких секретных хранилищах ее искать не надо. Книжки надо читать”, – добавил он.

http://www.interfax-russia.ru/NorthWest/print.asp?id=676208&type=report

Журнал “Музеї України” публічно цікавиться, чи визнає директор Ермітажу існування у їх фондах, зокрема, в спецхрані №9 ФСБ архіву Скоропадського? Чи нам знову публікувати супер-пупер секретні номери і шифри? І трохи історії, аби ви розуміли з чим маєте справу. Бо як показує наш досвід, інтелектуальний рівень керівництва Ермітажу дуже низький. А стосовно крадених українських скарбів, просто примітивний… Мабуть час написати листа таваріщу Путіну, аби навів порядок… Наші листи він читає… Ермітажу варто оновити керівництво!

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, були захоплені чекістами. Зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підземеллях і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни Київських князів…

З 1973 року збірні документи, які отримали назву Архів Скоропадського, перевезли до Ермітажу. Де вони, нерозібрані (!) і досі чекають дослідників з України. Маларасейскій спецхран №9 КГБ СССР-ФСБ РФ.

Слід сказати, що певна частина спецслужб Скоропадського, яка отримала назву «Визвольна Україна», не перейшла під юрисдикцію нової української влади С.Петлюри, пустившись у власне плавання, не без підтримки англійських колег. Що і дозволило протриматися їм так довго. Цікаво, що ті люди так і не припинили боротьби проти більшовиків!

Всіх визначних діячів доби УНР і Гетьманату, після допитів, відправили до двох таборів – Камурлагу і Дмитровського табору. Останній цікавий тим, що був єдиним в СРСР, де лагерні бони (чеки) друкувалися двома мовами – російською і українською. Можна сказати, що у тих таборах сиділа вся українська еліта Першої незалежності. На жаль, майже ніхто не вцілів.

Як виявилося, архіви тієї епохи і в Англії, і в США, давно розсекречені. Просто для тамтешніх дослідників ця тема не дуже цікава. Українські -нічого про це не знають. Плюс кошти, мова… Журналістам часописів “Музеї України” та “Нова Січ”, вдалося розкопати інформацію про кілька суперсекретних шпигунських операцій ЦРУ та англійців, довкола архівів та сховищ КГБ СРСР. Особливо цікавий для нас спецхран КГБ №9, у Ермітажі Санкт-Петербургу, де лежить чимало безцінних для нас експонатів, починаючи з часів Івана Сірка. Все і досі секретно! Хоча, в США і Англії ця інформація давно відкрита!

В архіви і фондосховища РФ нас категорично не пускають, бо як виявилося, часто ми знаємо більше, ніж формальні хранителі.

Нічого не вимагаємо. Просимо лише визнати існування в Ермітажі архіву Скоропадського і допустити до нього українських істориків.

Віктор Тригуб, редактор журналів “Музеї України”