День третій - переможний...

Крок, другий, третій, відпочинок... Сердце калатає так ніби займає всі груди...Намагаюсь не збити дихання і попри вітер видихнути нарешті повітря з легень...Дивлюсь вперед - ніби ось-ось вершина, але хто зна - гори, вони оманливі, за цим пагорбом може ховатися наступний, вищій...так і є...скільки ж їх ще попереду?...в голову (я таки невиправна) лізе філософія...як в житті, ніби досягаєш чогось, ан, ні - це ще не вершина, до неї ще йти і йти...вібрація мобільного під курткою - як вчасно, можна з чистою совістю впасти на сніг і перепочити...але тре підніматись і йти далі...точніше це треба лише мені, фактично лише для того аби довести самій собі, що я можу...
Нарешті, за останнім пагорбом видніються сусідні гори - вершина...падаю на сніг і дивлюся в небо, а тоді - навкруги - ясний день, видимість скажена...он там - моя перша скорена вершина...на оту я також піднімалась, і на оцю, і на ту, далеку...і на цю вершину я вже сходила, колись...проте мені тре було зійти саме зараз...
Навколо в радіусі півкілометра - ні душі, тіки я, віте, сонце, гори, сніг...Знаю, що не правильно, що небезпечно, але за мною піднімалися люди, скоро вони будуть тут, а поки я сама сижу "на краю Землі".
Пристібаю лижі, стаю на ноги і розправляю руки-крила - той вітер, що так мені щойно заважав тепер надає відчуття польоту...польоту над землею...М"який сніг, легкий спуск...і спогади про перемогу...над собою...над своїм бажанням відступити...