I came back

Давно вже я не рвалася додому з таким бажанням. Все-таки 25 днів тинятися Європою то є трохи занадто, особливо коли чоловіча половина лишається вдома. Якщо загалом то я задоволена, хоча цьогорічна поїздка була якась "не така як завжди". Франції було надто мало, тиждень всього,  більшість друзів я встигла побачити лише дуже уривчасто, всі сподівання тепер на їх приїзд у Київ навесні.

Тепер по-порядку

Першою була Прага. Звісно, в порівнянні з першим приїздом того щенячого захвату вже не було, але Прага всеодно залишається в топі моїх улюблених міст і навіть входить у перелік міст де я б погодилась жити) Цього разу у нас було цілих півтора дні тож була можливість і побільше походити і забратися у ті місцинки куди не вдалося минулого разу, наприклад проїхатись на фунікулері і прогулятися парками.

Другим був Брюгге - Північна Венеція, прянично-шоколадне містечко, настільки казкове і нереальне що просто дух захоплює. Ті хто дивився "Залягти на дно у Брюгге" були в особливому захваті, бо впізнавали багато місць що згадувались у фільмі. Місто дуже маленьке, компактне, але у ньому легко можна провести кілька днів ходячи по музеях (окрім художніх є ще музеї пива і шоколаду), катаючись на човнах по каналах і просто гуляючи по тихих вуличках. А також дуже рекомендую вилізти на ратушу по 365 сходинках - воно того справді варте

Франції було до прикрості мало, але це були насправді кращі миті поїздки. Чим далі тим я більше закохуюсь у маленькі містечка, що височать на вершинах пагорбів, де будинки яким менше 200 років вважаються надто новими) Єдине що неприємно вразило - це те що навіть у цей тихий і благословенний край докотилася проблема "ромів" (румунських циган). Я була в повному шоці коли в Бордо на світлофорі побачила бабульку у квітастому халаті і в"язаній жилетці яка збирала милостиню зі зупинившихся машин...Я давно вже помічаю що принаймі зовнішня грань між Україною і Францією потроху стирається, але якщо раніше це відбувалось за рахунок того що Україна, хоч помалу, але росла, то зараз почала опускатися Франція...і це є справді сумно...

Іспанія у нас почалася "весело" і не менш "весело" продовжилось. Першу добу ми якогось дідька (хай гикається керівнику нашої групи) провели замість Тулузи в курортному місті Калела, в якому, за словами відпочиваючих там росіян, є аж п"ять цікавинок "маяк, нудистський пляж, розвалини, католицька церква і магазини" (авторський порядок переліку збережений). Я мабуть вже зовсім старію, бо ніч проведена на пляжі мене анітрохи не потішила. Продовжилось все в тому ж дусі - матраси на підлозі в танцювальній залі і дев"ять дівчат в одній кімнаті і на один душ, хоча після пляжу і то було за щастя. Єдине що справді потішило це Барселона - ми провели там два чудових дні, вилазили якщо не дві третини, то принаймі половину того що варто вилазити. Відкриттям для мене стали старовинні "casa", щось на кшалт львівських "кам"яниць", квадратні будинки в яких кімнати розташовані по периметру, а в середині широкий колодець зі сходами. А ще лікарня Святого Хреста і Святого Павла, ми були там коли половина будівель була на реставрації, але навіть у такому вигляді вона просто фантастична. Гвіздком програми несподівано виявився музей скульптора Фредерика Мареса, де після двох поверхів церковної скульптури несподівано опиняєшся у так званій "кімнаті колекціонера" - ще два поверхи де зібрано буквально все - від різьблених люльок і фотографій до букетів з мушель і велосипедів

Зворотній шлях почався з Флоренції, яка нас геть розчарувала. Нє, на фотографіях все буде дуже красиво і захоплююче, але в житті вона якась надто брудна і надто нецікава...у неї не настільки яскрава архітектура як у Барселоні щоб перестати звертати увагу на недоглянутість, і вона надто запущена щоб вигравати за рахунок охайності як Зальцбург...

На наступний день ми переїхали в Мюнхен - зелене, веселе, цікаве місто. Часу у нас було не багато, але встигли піднятися на Олімпійську вежу і прогулятися по Англійському парку. А потім ще чудово поїли сосисок і попили натурального яблучного соку в колоритному німецькому ресторанчику

Останнім був Зальцбург - місто в яке я закохалася вже за одне його розташування серед гір, за гірський запах трав і мокрого камінння, за чудові краєвиди навколо. Чисто, охайно, жодного негра (після Барселони і Мюнхена це якось різко впало в очі). Величезна фортеця над містом, чудовий квітучий парк на іншій стороні. І Моцарт, Моцарт, Моцарт - на цукерках, тарілках, футболках, листівках, дисках...