Про лікарні, благодійні внески і непотопляємий оптимізм...

Так склалося що мені прийшлося трохи повалятися у лікарні, моя "загадкова" хвороба вилилась у необхідність операції...Саме цікаве що я мабуть хвилювалася через операцію менше за своїх близьких, просто не встигла - в вівторок мені сказали що тре оперувати, а в четвер вже прооперували...З наркозу я виходила сміючись, аж лікарі налякались - зазвичай народ матюкається чи стогне, а я реготала - смішно було що рухатись я можу, але відчуття таке ніби то не я...

Валялася у досить звичайній міській лікарні і була приємно вражена. Чи то я така везуча чи то насправді наша медицина потроху стає цивілізованою. Кошти за перебування в лікарні (я лягала по знайомству, не було часу возитися з направленням) сплачуються абсолютно офіційно через касу. Лікарня чиста, відремонтована, персонал турботливий і не вимагає додаткових грошей. Операція оплачується тільки по факту її вдалого завершення (фактично при виписці). Ще й по грошах то не надто дорого обійшлось...

А взагалі, в лікарні не так і погано виявилось - лежиш собі, читаєш, вишиваєш-в"яжеш, приймаєш гостей. Годують звісно не надто - вранці густа каша, в обід суп з кашею, на вечерю рідка каша))) Але є холодильник і рідні які старанно носять гостинці. В 7 пійдйом, в 22 - відбій, я з сови майже жайворонком стала) Хоча звісно за тиждень все це набридає (особливо уколи, досі сидіти толком не можу))) ) і хочеться вже додому...

Звісно, добре те що добре закінчилось, сподіваюся в лікарню все-таки більше потрапляти не прийдеться (хіба з приємного приводу ;) )