Пікардійська терція "Я придумаю світ.."

Я придумаю світ, щоб прокинутись в ньому,
Я придумаю час, щоб зустрітися з ним.
Я придумаю ціль  і до неї до дорогу,
І терни на шляху, щоб був непростим.

Я придумаю день, щоб встати зорею,
Склавши мрії в торбину, подамся на схід.
Я придумаю дощ і вогні над землею,
Я ітиму крізь них -  і зникатиме слід.

По дорозі собі  я придумаю квітень,
Буде справжня весна... Потім випаде сніг.
Я об себе спіткнусь  і впаду, мов убитий,
І залишусь відразу на сотні доріг.

Я придумаю ніч -  в ній гулятеме вітер,
Спочиватиме попіл в холодних очах.
Буде спокій і сум,  і у небі Юпітер,
Наді мною літатиме стомлений птах.

Він мені розповість, що йти далі даремно,
Де кінчається шлях  і спинився мій час.
Там дорогу нову  хтось придумав для мене,
Там усе не моє і усе не для нас.

Я придумаю світ, щоб прокинутись в ньому,
Я придумаю час, щоб зустрітися з ним.
Там не буде мети  і до неї дороги,
Там літатиме птах поряд з духом моїм.