Расчет суммарного налога на 2000,00грн. начисленной зарплаты работнику.

Налог работника

1.     Пенсионный фонд -3,6% (2000,00*3,6%= 72,00грн.)

2.     Подоходный налог - 15% (2000,00 - 72,00) * 15% = 289,20грн.

3.     Военный сбор -1,5% (2000,00*1,5%= 30,00грн.)

Всего с работника удерживается 391,20грн.

Выплата работнику составляет 2000,00 - 391,20 =1608,80грн.

Налог работодателя

Пенсионный фонд - 38,52% (2000,00 * 38,52% = 770,40грн.)

Суммарное снятие на зарплату со счета работодателя (2000,00+770,40 = 2770,40 грн.)

На сумму 2770,40 грн. никто не дал налоговую накладную, т.е. это резкльтат деятельности предприягия, добавленная стоимость, поэтому работодатель платит с этой суммы НДС (новый, уменьшенный… ха. Ниже поймете, почему ха).

2770,40:6= 461,67грн.

Итого: работник получил на руки - 1608,80грн.

работник заплатил налог - 391,20грн.

работодатель заплатил налог в сумме  770,40 +461,67 = 1232,07грн.

Общая сумма налога - 1623,27 грн. в т.ч. (1232,07грн + 391,20 грн. =1623,30грн.)

На руки работник получил - 1608,80грн.

Сумма общего налога по отношению к выплаченной зарплате  составляет 100,89%. (1623,27: 1608,80 * 100 =100,89%)

Во всей истории утешает то, что два года назад этот процент был примерно 106.

То есть полегчало.

Но мы-то в Европу хотим? Или куда? Или как?

 А поглядим, как это делается у ближайшего европейского соседа -  в Польше.

 Основных налогов для юридических лиц в Польше три. С ними мы и ознакомимся.

Налог на добавленную стоимость

Он составляет 23%. Но могут также применяться льготные тарифы – 5% и 8%, они действуют на определенные товары или услуги.

Декларации в налоговую юридическим лицом подаются каждый месяц (в некоторых случаях их можно сдавать раз в квартал). К ним прилагаются отчет и платеж налогов, который должен быть проведен до 25 числа.

Некоторые услуги или товары могут быть освобождены от такого налога:

·         Молочные продукты

·         Почтовые марки и услуги почты

·         Медицинские услуги

·         Банковские услуги и страхование

·         Экспортные услуги

·         Образование, искусство, наука

Те предприниматели, которые имеют оборот в год меньше 150 000, также не будут платить данный налог.

Он составляет 19% и касается каждого юридического лица. Такой налог платят все фирмы, которые работают в Польше, управляются поляками или иностранцами. Если выплачиваются дивиденды, они также облагаются налогом.

Акцизом облагаются приблизительно 200 товаров. К такой группе можно включить продукты топлива, легковые авто, табак, спиртное, соль, лодки, оборудование с применением новейших технологий и многое другое.

На каждый товар устанавливается свой налог, в зависимости от его стоимости или рассчитанной ставки. Платит налог импортер и производитель.

И там, ребята, НИКОГДА НЕ ПЛАТЯТ НАЛОГ С ОТРИЦАТЕЛЬНОГО БАЛАНСА. Думаю, пояснять не надо. Правда, проверят качественно и укажут на твои ошибки. Если ты сам не допетрал.

Налог с физических лиц платит каждый, кто вообще получает доход, например,. получает заработную плату  или получает доход в результате предпринимательской деятельности.

 Метод расчёта налога — это так называемые налоговые пороги. В Польше есть два налоговых порога: если налогоплательщик заработал в течение года менее 85 528 зл он находится в первом налоговом пороге, если более 85 528 зл – во втором. Налоговые пороги применяются в первую очередь для лиц, выполняющих работу в Польше, за которую они получают заработную плату.

К лицам, осуществляющим предпринимательскую деятельность, применяется так называемый линейный налог, который составляет 19 % от полученного дохода.

 Принципы расчёта каждого из порогов отличаются:

·         Если основа расчёта налога составляет 85 528 злотых или менее (то есть человек заработал до 85 528 злотых в год) то налог составляет 18% этой основы минус 556 злотых 2 гроша.

·         Если основа расчёта налога превышает 85 528 злотых, то налог составляет 14 839 злотых + 32%  излишка более 85 528 злотых.

Примечание: лица,  которые получили очень низкие доходы получит возврат налога. В 2012 году сумма, необлагаемая налогом составила 3091 злотых. Это означает, что человек, который в данном году заработал менее 3091 злотых получит возврат уплаченного налога (авансового платежа). В этом случае обязательно предоставить налоговую декларацию

Грубое сравнение с Украиной тут не проходит. Налог предпринимателя, осушествлюящего деятельность с привлечением наемных работников, определяется автоматически по основному результату его деятельности – прибыли, и скорректирован учетом добавленной стоимости. 19%  с прибыли и 23 %  НДС. Если производишь подакцизный товар –акцизный сбор. (Ну да это святое. Нечего спаивать народ фуфловой водкой да травить гадостным куревом). Итак, чем больше в конечный продукт вложено РАБОТЫ, (а не перепродажи всякой дряни, тем меньше будет твоя прибыль. Бабло уйдет на зарплату работников (и твою), и налог катастрофически (ха!) уменьшится. Но если будет большое расхождении с нормой НДС, тебя могут поправить. Без летального исхода.  Это вам не Украина.

Налог на зарплату работника-это проблема самого работника. Кроме того, он сам осуществляет отчисления в пенсионный и страховой фонд. Правда, может это делать через бухгалтерию работодателя.

В результате реформы 1999-го года, возникла система индивидуальных пенсионных счетов, на которые каждый поляк отчисляет 19,5% зарплаты. Эта сумма делится на две части: 12% идет в государственную Систему социального страхования, а 7,5% в обязательном порядке на счет Открытых пенсионных фондов, которыми управляют частные компании.

Итак, польский работник платит в среднем 20% подоходного налога, и 19,5% пенсионного сбора. Но работодатель обязан платить ЧЕЛОВЕЧЕСКУЮ зарплату, а прибыль у него обычно составляет 3-8% с оборота. Если будет больше, то и отстегивать Жечи Посполитей придется больше. А спекулировать прошлогодним снегом и мятым секондхендом  и левачить – звыняйте, не дадут.

Предприниматель заинтересован выплачивать БЕЛУЮ ЗАРПЛАТУ, иначе у него прибыль по балансовому отчету запрыгнет. Все равно отдашь, но не работяге и себе любимому, а державе. Чтоб ей обидно не было.

Что ж, из сказанного ясно: наше налогооблажание (иначе не скажешь) 

стимулирует уход в тень, проведение наличных платежей

·          грабеж предпринимателем наемного работника

·          лишение работника пенсионной поддержки

·          стремление к диким сверхприбылям при сокращении реальных производственных действий

·          стремление исключить производство из круга поддерживаемых занятий и ограничиться торговлей (а на деле примитивной спекуляцией).

Места для занятий серьезной наукой, искусством (при отсутствии защиты авторских прав) в Украине вообще нет.

А перспектива?

А догадайтесь.  Ведь у каждого есть своя извилина.  Но большинство вынуждено… на ней сидеть.

Запах варенья

Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от большого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.

Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»

Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но плотные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.

Я поднял большой таз и поставил на песок, покрыв его газетой.

Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игл морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.

Я поднял таз и поставил его на подоконник.

За окном солнце плавило асфальт. От  асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.

Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.

Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое-где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.

Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.

За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда  в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.

Кислорода не хватало даже костру.

Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.

Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке под тростниковым зонтом помахала мне рукой.

Мне жаль было маму, которая никогда не увидела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном далеко помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.

Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.

По-перше, розберемось з назвою.

Пращур за змістом — представник попередніх поколінь

Скажімо, як прадід. Але чом саме пращур, а  не пралюд або не прамудр?

Мабуть, щось-таки пращури прозрівали у темряві майбуття. А ввижалися їм, ясно ж, нащадки - щури.

А чому — стане зрозуміло з контексту.

Фіг.. 0 — так виглядав наш підземний перехід  пару років тому. Нормальна - тільки підлога. І з чого б це її міняти? Здогадайтеся...

Наприкінці літа у підземному переході, що розташований на Чоколовському бульварі, раптом з'явилася групка людей у респіраторах, з бутлями розчинників, щітками та скребками. Розчистили графіті на частині стіни. Наступного дня їх прийшло більше, оснащені були краще та старанно очистили весь перехід.

А днів через два-три підходячи до переходу, я почув шалений гуркіт та брязкіт.

Зазирнув усередину та отетерів

Велика бригада з перфораторами збивала старанно відмиті кахлі та штукатурку, грузчики виносили сміття нагору.. терикони росли.

Пройшло пару днів... мене знову здивували.

Парапет переходу з самого початку був оздоблений сірими гранітними полірованими плітами. Це матеріал, яким покривали поверхню наприклад, піраміди Хеопса, та доки не вкрали потомки єгиптських пращурів, пломенів на сонці невстановлену низку тисячоліть... а тут міняють? На що та навіщо?

Сірі поліровані плити сирітськи лежали на асфальті  (фіг. 1).

Фіг. 1

А незабаром десь поділися.

(Ліричний відступ. Я назвав ілюстраційні фото як було прийнято у пращурів, фігурами. На знак пошани їм . Так мені заманулося. А ле читач має право бачити те, що написано, а саме Фіг!).

Як моментально ж зникли демонтовані вночі огородження, зроблені, до речі з нержавійки ще старанням покійного міністра інфраструктури, який незабаром застрелився ДВОМА пострілами в голову...

Але це був лише початок. Бригада штукатурів вже встановлювала маячки по стінах, як раптом прийшли спеціалісти по підлозі.

До того часу підлога виглядала десь так (фіг. 3, див. також фіг 0. Документ.)

Фіг. 3

ЇЇ знімали вручну, намагаючись не пошкодити, та штабелювали на піддони.

А потім її кудись вивезли (гадаю, не на свалку) та привезли і поклали нову, різнобарвну. Поклали, до речі,  паскудно, як новачки (фіг 4).

А потім з оглушливим ревом запустили шліфувальну машину та старанно здерли фарбований шар з камінчиків!!! У переході!!! де немає опадів та не буває слизько!!!

За деякими оцінками та рекламою, підлога з пресованої бетонної цегли може служити років сто-триста.  Тим більше, в переході, до по ним не їздять танки та  джипи, не ллють кислотні дощі та не палають коктейлі молотова.

У Ефесі  тротуари із звичайнісінького мармуру та вапняка стоять вже 3 тисячі років. Міста немає, а вони є . Римський пантеон збудовано з бетону близько 126 року н. е. У Барселоні тротуарна плитка зберіглася з початку 20 століття. У Львові також.  Як нащадки пращурів наважилися вкрасти вічну плитку віиробництва нащадків Омельченка, неясно... а... здогадався. У них же й нову купили! Попит на ринку  впав, обсяги реалізації зменшилися, треба забезпечити.

А потім з'явилася камнерізна машина та з вищанням прорізала уздовж підлоги канавку, де уклали жовту полосу керамічних  плит для покращення орієнтації сліпих...

Ліричний відступ.

У часи  бунтів безробітних ткачів Велика Британія винайшла так звані соціальні роботи. (не плутайте із сучасними соцробітниками) Одна бригада голодних рабів виїздила у чисте поле та копала довжелезні канави. Отримувала за це  харчі на полпенні  денно. Наступного тижня інша команда приїздила та старанно закопувала канави. Отримувала харчі на полненні денно. Щось це мені це нагадує, га? Не чую...

Дійшло до сходів.

Роком раніше замінили одни сходи на бетонні. Монументальна споруда. Цього разу почали й інші репарувати.

Розібрали неремонтовані сходи ущент. Привезли купу заліза та зварили сталевий каркас, пофарбували та поклали на каркас такі ж непідйомні брили, що й на відремонтованих.

Начебто усе добре. Але є таке явище — електрокорозія від наведених струмів. Вона з'їдає за рік-два незахищену сталеву конструкцію. Фарбовану, навіть спеціальною фарбою, думаю, зїсть за три-чотири. Поруч проходить тролейбусна лініи з напругою живлення 6 кіловольт та токами у сотні ампер. Та ще сіль, якою взимку усе  посипають... з'їсть та не поперхнеться.

...І коли вже перестали грюкати та стукати, одного вечора я побачив на власні очі, як

 МІНЯЮТЬ НОВІ, ТОРІК ВІДРЕМОНТОВАНІ СХОДИ!!!

Аж дух в мене перехопило.

*************************************

Кожну з цих зірочок читач може вільно замінити на будь-які непідцензурні слова, речення та монологи. За власним розсудом.

Остання пісня. Поручні. Їх і робили наостанок.

Очевидно, кошторис видався замалим. Тому зробили так (нова фіг 4;. кілька десятків зайвих тисяч гривень з міського бюджету). Хто мені пояснить, до чого та для кого поручні на площадці?

Фіг 4, красномовна.

Фіг 5, розцінки

Роздум наостанок.

Наш народ мабуть  навіки призначено бути володарями власних кравчучок та кучмовозів.

А спробуйте підняти по цій доріжці (фіг 7) інвалідний візок.... тю... засіб для пересування людей з обмеженими можливостями.

А між іншим, у Києві діє стандарт,за яким схил для візка має бути вісім градусів і не більше. За цим стандартом наїзджають на магазини та аптеки. А київська влада,яка наїзжає, його не виконує.

Дехто каже, інколи важко виконати. Брехня. Важко бажати виконати, бо наступного року знову зможуть прийти будівельники та порушити цю красу неймовірну та видрати з бюджету кількадесять мільярдів гривен наперед

Хоча можна було  це зробити одразу.та витратити гроші доцільно та ощадно.

Ось вам фіг  7, варіант рішення для саме  нашого переходу

А грошей витрачено стільки, що  навіть можна було змонтувати ліфт! (фіг 8)

Фіг 8, остання врешті

Кому сподобалися… фіги, які так і хочеться напхати в дурну та жадібну щурячу пельку та виникло бажання долучитись, пишіть olegkats1@gmail.com

Пропозиції розглядатимутьсяJ

Післямовочка.  Коли врешті все скінчилося, я бачив, як два щурячих прораби переміряли обсяги робот для виконавчого кошторису. Це була казка! Вони міряли надсучасним приладом, схожим на гігантський курвіметр, довжину парапету довкола переходу. І увага – міряли не вісь споруди, як треба робити, а довжину зовнішньої частини парапету. А йшлося про площу верхнього покриттяJ

Хоча багато чого можна ще сказать..... о, країна Великих Щурів!!!

Я предлагаю создать такую партию. В наш век предлолагемого торжества демократии.

***

...Город Эфес тысячелегия назад перестал быть международным портом и там, поднявщись в катаклизме высоко в горы, стал памятником дрквнейшей демократии. И это сделало его вечным.

Несмотия на пропасть прошедших лет, он поражает туристов.

 Прежде всего тонким ароматом иссущаемой солнцем хвои, азалий, каких-то местных пряных трав.

Чистотой мощеных мрамором улиц.

Сохранившимся фасадом Библиотеки Цельса.

Больницей Гиппократа.

Указатнлями дороги к дому свиданий

Зданием первого в мире демократического парламента.

Высокими колоннами вдоль улиц, на вопрос о назначении которых гиды, чаще всего студенты Бакинского университета, пожимают плечами.

Открою эту нехитрую тайну. К навершиям колонн привязывались прочные веревки, натягивались поперек улиц, и на них крепились тростниковые, а у домов побогаче и  тканные полотнища, чтобы скрыть уважаемый публикум от палящего солнца.

Мальчишки бегали по улицам, таща в изукрашенных амфорах прохладительные напитки и вино,

Все это жадно поглощалось и требовало выхода.

И выход предоставлялся в виде общественных туалетов, содержащихся в образцовом порядке и сохранившихся доселе!

(Кстати, они были бесплатными. Идея платных туалетов спустя тысячу лет осенила «экономного» Флавия Веспасиана, крестьянина и лавочника, ставшего Римским императором, в правление предшественника которого был распят Сын Божий, а сын которого Тит разрушил Иерусалимский храм, а чтобы не возиться с обдиранием золоченых крыши и стен, просто наполнил храм дровами, заготовленными для жертвенных костров, поджег, и золото солнечными ручейками стекло в жадные подставленные руки. Деньги не пахнут, сварливо говаривал Веспасиак).

Глашатай на входах в  город хрипло возвещал правила благопристойного поведения, а тут же у колонны, в которой была специальная дыра,  наглядно томился злостный очередной нарушитель оных санитарных правил, на  руку которого надевалась деревянная колодка, не дававшая вытащить из дыры   злополучную руку, «направившую свой зловонный уд в палисадник уважаемой вдовы Писикакис», как уныло продолжал возглашать усталый служащий на всех средиземноморских языках.

Было жарко...

Красивая и притягивающая картинка нарисовалась.

Совсем другая картина ждет Вас,  читатель, на улицах нашего исключительного города.

Моя память не простирается в античные времена. Но я еще помню мэра-коммуняку, который рьяно следил за соблюдением санитарных норм на улицах цветущего Киева, самого зеленого города мира.. Фамилия его была Згурский. Вы не поверите, но при нем в каждом дворе был действующий туалет. Множество их было построено и на городских улицах. Конечно сооружения были «бюджетными» в самом уничижительном смысле. НО ОНИ БЫЛИ!

На моей родной Чоколовке первой жертвой нового мэра пал туалет на ул. Ереванской, у дворца пионеров. Застройщик лихо сэкономил на земляных работах, и большой, даже благоустроенный подэемный туалет превратился в подвал элитного дома

Человек, произведший колоссальную антисанитарную революцию в Киеве, может и не заслуживает упоминания, но город должен знать своих героев. Александр Омельченко положил начало преступной застройке городского центра и парков, покрыл плиткой, изготовленной на заводиках родни и друзей, киевские тротуары и - главное — уничтожил большинство общественных туалетов.  Последним на моей памяти пал большой подземный туалет на ул Мицкевича, даже не застроенный, а просто засыпанный. Перед ним остроумно «накрылся» туалет на стоянке автобусов Аэрофлота у пл Победы, использованный для установки подземных резервуаров автозаправки, построенной, если мне память не изменяет, пресловутым Табачником. (вот кстати и путь к бенефициару взятки, если кому-то интересно)

Уважаемые киевляне!

 Никакой новый президент не будет решать вопросы туалетной инфраструктуры. Это наша с вами проблема.

Лично я люблю Париж, но не до такой степени, чтобы не замечать, как утром бывшие обитатели Сирии приходят рано утром, дабы дружно отметиться у стен здания центрального вокзала... когда туалеты его закрыты на уборку..

Но Париж нам не светит. Там туалеты откроются, а у нас нет.

Удивляет меня еще кое-что.

Например, вокруг парка Ушинского, где и стоит упомянутый памятник с постоянно воруемыми бронзовыми буковками*, находится два магазина сетей свежего пива, три кофейныж заведения, три магазина с прохладительными напитками. В «свежем пиве» не разрешается открыть и глотнуть пенный напиток — лицензия ограничена покупкой.

Естесственно, покупатель выходит в жару, снедамый жаждою, нарушает водный баланс организма и благодушно отдыхает на солнышке. Но нарушенный баланс немедленно требует восстановления.

Выпученно озираясь, посетитель парка видит что? Зеленые насаждения. Кустики. Привлекательные особенно в вечернее отдохновительное время.

Теперь Вы наконец поняли, как правильно ставить ударение а названии этого опуса.

 ПРИЗЫВАЮ ВСЕХ ВСТУПАТЬ В ПАРТИЮ ЛЮБИТЕЛЕЙ ПИСАТЬ !

 Место ежедневного сбора предлагаю назначить на Крещатике, у мэрии, к мэру, (воспитаннику Омельченка, автора несметного множества деревенских цацек на Майдане) который говорят немного научился говорить - и будем учить его писать! Приходите отметиться!

Вспомнил еще один далекий провинциальній городок, Лондон называется. Маленький скверик в районе Оксфорда, площадью 150 кв. м. Оборудован прекрасным туалетом с пандусом и широкой дверью для въезда инвалидов. Убирает его муниципальный работник, освещение от светодиодов  с фотопанелью на крыше, водосноабжение от сети фонтана в сквере. Ремонт и содержание- - за счет маленького бара напротив. Там состоялось первое партсобрание моей партии(-:)

 *На памятнике Ушинскому при открытии было написано «Выдающийся русский педагог и общественный деятель... потом слово «русский» исчезло, потом появилось «Видатний російський педагог та громадський діяч...” потом исчезло слово “російський” и надпись обновили, а ныне, в бронзовый век — т.е. эпоху дефицита цветных металлов-— часть букв пошла на восполнение этого самого дефицита.

Я средний обыватель, и мое трудновоспитуемое сознание не может покинуть парадигму 4-х-мерного пространства-времени. И так гений Эйнштейна и целой плеяды мыслителей-физиков сравнительно недавно создал эту парадигму. Ведь меньше cта лет назад время воспринималось как нечто независимое от метрики пространства.Потом явилась идея сотворения мира из первичного взрыва. И сразу возражения, дескать, почему периферийные (наиболее удаленные) галактики улетают от гипотетического центра взрыва с наибольшей скоростью.

Но мы же с вами люди простые.

Для нас самый сложный вопрос, как возникла 4-х-мерная метрика. Но давайте успокоимся – для самых продвинутых теоретиков, мыслящих в парадигме 9-мерного или выше пространства-времени это такой же темный вопрос. Просто – факт имел место.

Итак, возникла 4-х-мерная метрика. Это и был момент начала Большого Взрыва творения.

Материя, разогретая в начале Взрыва до невообразимо высоких температур порядка 10 в 28 степени градусов Кельвина (представляете, как разогревается сжатый до сверхвысокого давления газ? Даже велосипедный насос после трудов праведных в руку не возьмешь!) начала разлетаться со скоростью… соответствующей этой дикой температуре. Предельная скорость, по Эйнштейну – это скорость света.

По мере расширения (адиабатического, как нас учили в школе) температура новосотворенной материи падает, и далее падает вместе с ней и скорость разлетания. Поэтому мы и наблюдаем, что дальние галактики удаляются с большей скоростью, чем ближние. (на самом деле чуток сложнее, потому что взрыв произошел не в конкретной точке, которую можно указать в нашей Вселенной, а именно во всей Вселенной, которая в момент Взрыва и была точкой. Но сути это не меняет).

Кстати, если сильно поднапрячься, из всей этой инфы можно прикинуть предельный радиус Вселенной. Это тот радиус, при котором рассчитанная по величине Допплеровского красного смещения скорость разлетания приблизится к скорости света. Но у меня лично от таких расчетов голова кружится. Но некоторые (Нил Корниш) не поленились и посчитали – 78 миллиардов световых лет. Цифра получилась вшестеро больше, чем ранее рассчитанный возраст Вселенной – 13,7 миллиардов. Но пугаться не надо, Нил популярно объясняет, что  метрика раздувалась, как воздушный шар вслед за улетающей материей.

Кстати, он же на основании постоянной Хаббла (а именно она характеризует скорость разлетания вселенной в зависимости от расстоянии от них) говорит о том, что далекие галактики убегают от нас со скоростью, которая на некотором расстоянии якобы превысит скорость света, сообщает, что скорость раздувания опять выросла, и в результате мы постепенно теряем возможность наблюдать наиболее удаленные...  в рамках общей теории относительности это не парадокс. Но жалеть об этом не стоит.. у нас достаточно времени, чтобы научиться добираться до ближайших галактик… конечно, после того, как хоть как-то изучим звезды собственной.

Если не поотрываем друг другу головы до того.

Ну как-то так. Чайник закипел, и кофе выкипел и пролился на плиту, потеряв ароматную пенку.

Послушайте лучше Звук Большого Взрыва.

Здесь- (первоисточник):

 http://faculty.washington.edu/jcramer/BigBang/Planck_2013/BBSnd100.wav

Останні років десять життя міста Києва потерпіло відчутних змін.

Колись, повертаючись з відряджень до Москви, в суботу ми з жінкою виїздили в центр міста, у якусь затишну кав’ярню трохи посидіти… жінка моя дуже любить морозиво.

У тиші, на просторих напівпорожніх вулицях воркували голуби.

Після метушливої Москви було відчуття блаженної тиші та спокою.

Я не сприймав це як прояв провінційності. Люди, з якими я тут працював та спілкувався, були здебільшого інтелігентними, кваліфікованими та спеціалістами, що дуже шанувалися московськими колегами. З часом і до мене почали ставитися як до одного з київських спеців… це мене тішило.

Пройшов час.

Попри бурхливий розвиток країни, вихід її на досить помітні у світовій політичній мапі позиції, життя у Києві не наблизилось, а віддалилося від найважливіших стандартів, які притаманні життю у європейській столиці.

По перше, зник інтимний, медитаційний характер київських вулочок. Київ, який багато років посідав позицію найзеленішого у світі міста, посунувся у списку кудись униз.

Вулиці запруджені тисячами пихатих авто, які перекривають тротуари, проїжджу частину. Каштани на бульварах ще з середини літа передчасно укриваються іржею, повітря сповнене не ароматів цвітіння, як колись, а бензиновим чадом. Зруйновано десятиліттями відпрацьовану систему електротранспорту, щоб відкрити «зелене світло» автоперевізникам (першім з них, пригадую, був «Автосвіт», про який подейкували, що він належить сину міського голови).

М’який асфальт тротуарів замінено на плитку, красиву та дорогу, але взимку аж надто слизьку. Але тим, хто заробляє на постачанні плитки, на це начхати – вони пішки не ходять. В тротуари закопані величезні гроші… виробник тієї плитки також якимсь чином пов’язаний із сім’єю голови… (не моя це справа - розбиратися у ступенях спорідненості. Могла б прокуратура… але вона у нас підлягає люстрації за бездіяльність).

Незважаючи на багаторічні вимоги громадськості, не оприлюднено плани розвитку міста.

Будівництво ведеться з очевидним ухилом у бік позамежного скупчення у центральних частинах міста з наміром знімати додаткову ренту від розташування, без жодних спроб врахувати можливості інфраструктури та шляхів міста витримати таку наднапругу. Життя людей у центральних частинах міста стає просто неможливим. Одним з прикладів зухвалого, безчільного офісного будівництва є будинок «Парус» на початку бульвару Лесі Українки, у районі з украй напруженим вуличним рухом, який і без того потерпає з нестачі автостоянок.

У містах світу, що швидко розвиваються, перш за все приймається концепція розвитку, зокрема план розбудови транспортних систем. Можна було б навести безліч прикладів, в усякому разі, якщо вже припущені помилки та проведена надінтенсивна забудова центральної частини міста, час зупинитися та врешті решт оприлюднити плани відносно подальшого розвитку міста та зокрема його транспортної системи.

Користування громадським транспортом стає просто неможливим.

Раніше, щоб дістатися, скажімо, з площі Космонавтів у одному з найстаріших міських житлових масивів до Хрещатика, потрібно було не більше 25 хвилин у найнапруженіший час. Нині після півгодинного очікування тролейбуса треба ще близько 45-50 хвилин, щоб дістатися до університету… а на Хрещатик доведеться йти пішки. Чим вмотивоване рішення вкоротити маршрут, ніхто ніколи не пояснював, але зрозуміло і так – щоб розчистити шлях чорним престижним вседорожникам.

На цьому знімку показано транспортну розв’язку на невеличкому, радіусом кілометрів 30, острові Оаху, в районі містечка Гонолулу.

Це не єдина така розв’язка на острові. Видно, що проектувальники потурбувались не тільки про автомобільний рух без жодних перетинів, але і про пішоходів або велосипедистів.

Коли я часом зустрічаю таких відчайдухів на вулицях Києва, мені їх щиро жаль – їхні зусилля подолати невпинний рух чорних авто, їхні легені. На словах пропагуючи здорове життя, що колишнє, що нинішнє керівництво міста зробило користування велосипедом у Києві фактично неможливим…

Вказівка мера своїм помічникам раз на тиждень користуватися міським транспортом виглядає добре. Але ж вони не інспектують рух по всьому місту - хіба що у метро.

Докладаю, до відома мерії, що 11 липня цього року я терпляче (для інтересу) прочекав тролейбуса №5 біля заводу "Більшовик", об 11 годині ранку протягом 48 хвилин та був змушений кінець кінцем сісти у маршрутку №442, щоб проїхати одну зупинку до станції метро «Політехнічний інститут». Разом зі мною на зупинці простояло ще 15-20 людей, які виразили сумнів, чи взагалі  тролейбус ще ходить…

І це приклад не єдиний.

Після 10 години тролейбуси здебільшого щезають з маршрутів. Це питання не є єдиною темою статті, але пора вже щось робити з фінансуванням міського транспорту.

Наприклад, обладнати тролейбуси та трамваї електронною системою сплати та видавати пільговикам безкоштовно картки для нарахування з них реальних грошей на рахунок транспортників.

Отримані таким чином гроші зможуть бути використані на розвиток транспортних засобів, не кажучі вже про те, що буде автоматично уточнена статистика, які саме маршрути потребують додаткових машин.

Необхідно заборонити нове будівництво в центральній частині міста. Є колишні промзони в межах Києва, які можна використати для утворення нових бізнес-центрів, почавши від  налаштування транспортних артерій. Це, наприклад, район Жулян та старого аеропорту, який було б доцільно переобладнати для прийому пасажирських діріжаблів (щоправда, їх іще немає), вертольотів, запланувати будівництво надземних шляхів-естакад, які не будуть розрізати Київ на непов’язані між собою шматки.

Нині, наприклад, головний потік пасажирів з Борщагівки приймає швидкісний трамвай до площі Перемоги. Без нього дістатися до центру неможливо. Але колія трамваю розрізає місто, відокремлюючи Відрадне, у якого лишаються лише два наднапружених шляхи до інших частин Києва.  Так само і проспект Перемоги, зручний вздовж, стає перешкодою, розвалюючи місто практично навпіл. Та ще його пропускної можливості не вистачає, щоб забезпечити безперервний рух у пікові години.

Одне з міст, якому, як мені здається, розумно та вдало вирішено концепцію громадського транспорту – це Франкфурт-на-Майні.

У ньому поєднані якості метрополітену, приміської та навіть міжміської залізниці та міського електротранспорту, при цьому не створено жодних проблем для автомобілістів, пішоходів та велосипедистів. Численні мости та тунелі перетинають Майн, карколомні розв’язки зроблені зручними та компактними, прямо з аеропорту – найбільшого перехрестя Європи – можна спуститись у метро-залізницю або виїхати через один з численних автобанів в будь-який напрямок. Колись мені дуже сподобалось, що ескалатори в Франкфуртському метро не рухаються, доки пасажир не стане на стрічку, та зупиняється через кілька секунд після того, як він з неї зійде. Усе зроблено якісно, практично та економно… з турботою про тих, хто користується громадським транспортом. І можу засвідчити, що значна кількість топ-менеджерів солідної фірми, яку я відвідав, маючи за статусом право на користування службовим авто, їздять на роботу поїздом-метро… хоча і не завжди це афішують.

Ця публікація не має на меті виразити надію, що хтось десь миттєво візьметься до справи, засукавши рукава та почне розробляти перспективну концепцію розвитку міста.

Просто, користуючись можливостями електронних ЗМІ, хочу звернутися до тих, хто «перетримався» за владу.

Настане день, коли доведеться відповідати за некваліфіковане керівництво розвитком міста. Законослухняні, інертні мляві жителі поступово перетворюються на обурених зневагою напівголодних та змучених революціонерів. Ваші авта горять добре. Перевертаються легко. Ніщо не спинить натовп, накалений ненавистю. Мусите це враховувати.

Як підтвердження, наведу приклад.

Спіймати попутку серед дорогих лискучих авто тяжко. Стоятимеш з протягненою рукою доти, доки не пришкандибає підрихтована «Волга» або «Москвич» з пенсіонером при кермі. От такий пенсіонер мене якось підвозив з бульвару Лесі Українки.

На повороті біля Жовтневої лікарні раптом лискуча чорна «ауді» підрізала нам дорогу та тормознула, призупинена зустрічним рухом. Мій водій, сліпучо лисий кремезний старець раптом підхопився, вискочив з авта і наступної секунди я побачив, як п’ятикілограмова з короткою ручкою кувалдочка кришить вітрове скло ауді і довга рука старця вже занесена над переляканим обличчям мордатого водія… та цього разу обійшлося без крові.

Начувайтеся.

Реальний список Форбс Україна-2019

https://www.forbes.com/billionaires/#55367ca1251c

Рінат Ахметов (№272) 6 млрд – вугілля, метал, енергетика та ін.

Костянтин Жеваго (№1511) 1,5 млрд,- Ферекспо 50%+ (Лондон)

Юрій Косюк (№1605) 1,4 млрд – зерно, імп. фурнітури, туркменський газ

Віктор Пінчук (№1605) 1,4 млрд, - сталепрокат (Интерпайп)

Геннадій Боголюбов(№1818) 1,2 млрд, банківська справа, нерухомість енергетика (розподілення)

Ігор Коломойський (№1941) 1,1 млрд, банківська справа, нерухомість, енергетика (розподілення)

Вадім Новінський (№2057) 1 млрд, Метинвест 24%, Смарт Холдинг Груп.