НЕИЗБЕЖНОСТЬ СОЗНАНИЯ  (кряк для философии)

Записки  размышляющего нефилософа

Что такое жизнь

 Мир ДО жизни представляет собой существование материи, упорядоченное только физическими законами, материя подчинена неумолимой энтропии – росту неупорядоченности, автоматическому, естественному с точки зрения физики выравниванию потенциалов. До возникновения жизни энтропии ничто не противостоит.

Однако в огромном котле физических взаимодействий и химических реакций мира неминуемо создаются условия, когда в неких обособленных зонах вследствие этих взаимодействий возникают флуктуации энтропии, временно устойчивые комбинации частичек материи.

Это явление можно сравнить с кристаллизацией, хотя ею и не является. Вследствие кристаллизации атомы занимают положения в решетке, соответствующие «энергетическим ямам», то есть устойчивость кристаллов обусловлена тем, что составляющие его атомы связываются силами большими, чем внешние разрушающие воздействия. Подобно этому возникли и первые комочки слизи, способные за счет захвата элементов из среды продлить свое равновесное состояние и даже увеличиться, а при достижении некоего предела устойчивости, «критической массы», разрушиться, причем каждый осколок способен продолжить тот же образ существования, какой был присущ исходному комочку. Важную роль в образовании подобных форм, возможно, сыграли циклические (автоволновые) реакции.

Теорема Пригожина[1] (В стационарном состоянии производство энтропии внутри термодинамической системы при неизменных внешних параметрах является минимальным и постоянным. Если система не находится в стационарном состоянии, то оно будет изменяться до тех пор, пока скорость производства энтропии, или, иначе, диссипативная функция системы не примет наименьшего значения) гласит о минимуме скорости производства энтропии, что в определенных условиях неминуемо приведет к образованию новых структур и систем, в том числе и более сложных, чем исходные. Есть яркий пример, показывающий, как самоорганизуется и усложняется структура однородной жидкости в потоке тепла в условиях гравитации. Если налить на дно большой кастрюли слой жидкости с некоторой вязкостью и начать подогрев, то сначала тепло просто будет передаваться с дна к поверхности. По мере увеличения нагрева ничего не будет меняться, но в какой-то момент во всей жидкости одновременно возникнут шестигранные структуры циркулярных потоков. Из беспорядка – строгий геометрический порядок! Мгновенно! Это выглядит как чудо!

 В потоке всегда возникают флуктуации. Подобно этому вихрю, возникшему на месте столкновения потока с малейшим препятствием. Так возникали галактики, звездно- планетные системы. Так возникала жизнь – в потоке материи и энергии. Разум, сознание следует понимать как флуктуацию уже и в потоке информационном. Возникнув, он будет усложняться и развиваться. Эти флуктуации не нарушают законов термодинамики, поскольку вокруг них образуются зоны с более высокой энтропией, а в сумме – энтропия все равно растет (и следует предостеречься от искушения назвать зоны с отрицательным значением энтропии «пригожими», а окружающие их – «негожими». Это неполиткорректно. Да и нет предела дроблению – в «негожей» зоне могут появляться свои «пригожие» флуктуации). И еще – я кое о чем умолчал. Отдельно намек для физиков, любителей темных энергий. На картинке – два разных противонаправленных потока.

Идеалисты-креационисты отрицают естественное возникновение жизни и ссылаются на неудачные эксперименты по ее созданию – были воссозданы состав первоокеана, атмосферы, другие условия, но жизнь не возникла. Все правильно. Архейская эра до возникновения прокариот продолжалась около 700 млн. лет. До эукариот - еще 1900 млн.лет. (точка кислородной катастрофы, КК, когда прокариоты большей частью отравились собственными выделениями в виде свободного кислорода, а эукариоты выжили). За это время условия многократно изменялись, и как, не известно. Точность приборов стратиграфических исследований недостаточна. Но никаких существенных бифуркаций тренда развития жизни не обнаружено, кроме упомянутой точки КК. Поставьте корректно эксперимент, и он (возможно) будет удачным. Флаг в руки! (Кстати, и панспермия не исключена, но сути это не меняет). А в обычной окружающей природе вторичное возникновение жизни просто невозможно - первые же ее примитивные проявления будут просто съедены уже живым окружением.

Лестница жизни

Наиболее древними обнаруженными на Земле видами жизни являются археи и прокариоты, клетки, не снабженные ядром. Их существование обеспечивалось поглощением веществ через зыбкую границу, отделяющую их от внешнего мира, накопление их в ограниченном объеме и деление, сначала, видимо, по чисто механическим причинам - слишком большая просто разваливалась на части при любом неблагоприятном воздействии извне или просто из-за гравитации. (Основное, крайне любопытное для нас свойство прокариот – принципиальное отсутствие естественной смерти как гибели вследствие старения. Гибель для них могла наступить только по внешним причинам, попаданием в катастрофические условия, при которых продолжение поддерживающих статус реакций становилось невозможным. С изменением границ допустимых условий реакции могли и измениться, адаптироваться, но это означало возникновение принципиально отличной особи, другого вида, но не смерть. Просто обучение).

Изменения прокариот наступали неотвратимо, поскольку наследственное вещество непрерывно взаимодействовало со средой, весь «инструментарий» взаимодействия был сосредоточен в мембране прокариот.

В результате этих изменений, например, при очередном делении, из обрывка мембраны сформировалось ядро, которое естественно обеспечило сохранность видов – из-за относительной защищенности  от влияющих факторов среды ядро стало стабильным носителем наследственной информации. Это отличительный признак эукариот, следующей ступени жизни.

С позиции темы сознания эукариот можно считать в эволюции  отправной точкой возникновения «Я», самоосознания, базового свойства сознания как противопоставления окружающей среде.

В самом деле, ретроспективный взгляд на эволюционный процесс показывает, что в пределах нашего мира человек – носитель, видимо,  наиболее развитого сознания, но не единственный. Нельзя отказать в наличии сознания большому количеству видов, среди которых человек отличается наличием всего лишь большего количества свойств сознания, но не отсутствия основного – различения. Можно попытаться построить нисходящий ряд развитого сознания - следуюшие после человека это приматы, китообразные, птицы (врановые, например), собаки, крысы, кошки, цурикаты и так далее. Степень развития сознания у них – предмет специального исследования, в том числе в рамках этологии, хотя первоначально этология занималась только инстинктами. В рамках этологических исследований было показано наличие даже таких высочайших свойств сознания, как способность к техническому творчеству у некоторых животных, способность создавать конструкцции и инструменты.

Особая область исследований – коллективное поведение сообществ в мире живого, обнаруживающее признаки разумной организации. Не решен и, возможно, из-за невозможности контакта, принципиально не может быть решен вопрос о наличии некоего коллективного «сверхсознания» таких сообществ, как пчелиные и муравьиные семьи.

Точно так же может быть поставлен, но не решен (пока, во всяком случае) вопрос о сверхсознании человеческого социума, поскольку единственным удовлетворительным доказательством его существования может быть только прямой контакт.

Идея НООСФЕРЫ, высказанная  Вернадским, уже де факто перешла на новый качественный уровень, то есть понятие совокупности накопленных человечеством знаний и опыта как составной части биосферы уже воплотилось в совокупность общедоступных сведений о знании в глобальной Сети. И уже очевидны реальные пути к возникновению ноосферы как субъекта, носителя именно сверхсознания (как тут не вспомнить великого Геделя с его теоремой о неполноте – Вернадский и думать не мог, что его идея из смелой абстракции или искусственного вспомогательного понятия воплотится на таком чисто материальном уровне - и так скоро).

Однако уже то, что подобные вопросы были поставлены, заставляет задуматься.

 Прыжок в сторону

Зачем я это все это пишу?

Философия, как известно, означает любовь к мудрости. Она призвана руководить и направлять развитие любой науки. Право увлекаться философией имеют все. Но самое неудачное – это решение заниматься философией профессионально. Это, конечно, не «флюс специалиста», но ничем не лучше. Чем глубже и шире развивается философия, тем менее доступным становится ее понимание для большинства интересующихся. И она становится постепенно узкой, специальной дисциплиной, чрезвычайно формализованной, содержащей множество зачастую взаимоисключающих версий, парадигм, понятий  и позиций. Причем иногда различия этих позиций кроются так глубоко, что неспециалист не в состоянии (зачастую просто из-за недостатка времени) понять их и принять какую-то из них. По этому поводу прикиньте – математический гений Гриша Перельман доказал таки теорему Пуанкаре; в мире найдется не больше десятка математиков, способных понять его доказательство. Это полезная штука... наверное и даже наверняка. Но последствия этого доказательства пока не видны практически никому. Если бы Перельман не отказался от миллиона, были бы немедленные последствия – лично для него. А так – только информационный шум и куча людей с навеянными событием комплексами неполноценности.

И Перельман не единственный такой. Японец Мотидзуки переплюнул его, доказав, как он утверждает, abc-гипотезу:[2] но пока не нашлось НИ ОДНОГО человека, способного воспринять его доказательство.

То есть профессиональное занятие высокой философией в современном мире доступной информации вроде бы теряет видимый практический смысл – оно (возможно) улучшает понимание мира, но вовсе не дает новый инструмент познания всем и каждому.

Поэтому  я усвоил для своего внутреннего употребления основные пункты.

1 Никакая истина не универсальна, не конечна и поэтому принципиально не может быть единственным критерием оценки чего угодно.

2 Все, что придумано (вообразимо) имеет реальный шанс сбыться.

3 Ничто из придуманного не сбывается точно таким, как придумано.

И совсем для себя – ничего не следует отвергать, но во всем следует сомневаться.

Я сторонник популярных изложений картины мира, исходящей из доступного чувственного опыта (как личностного, так и исторического). Но  популярное изложение -  упрощение, которое должно не извращать, а обобщать, не перевирая (ха… если удастся).

Знание становится настолько обширным, что даже поиск практически полезных уже существующих идей становится сверхсложным.

И все же, попав однажды в фундамент чьей-то узкоспециальной практической разработки, следствия знания становятся общедоступными. 99,9 % людей  не знают точно, до конца, до мельчайших подробностей, как работает айфон или другой подобный функционал. Зато научиться пользоваться им  доступно почти любому.

 Лестница сознания

Свойства сознания - с этим вопросом столько напутано!

Начиная с того, что следует рассматривать в начале – сознание или самосознание.

Исходя из того, что написано в разделе Лестница жизни, следует, по моему убеждению, рассматривать как первичное –

Самосознание - восприятие субъектом самого себя в отличие от иного — мира вообще и других субъектов.

Чуть иначе - это выделение субъектом себя из внешнего мира, включющего иные субъекты самосознания.

Сознание же – следующий этап, внутренняя интерактивная модель мира с неограниченной рекурсией, основа для построения субъектом отношений с ним, миром.

Рассматривая вопрос, как возникло самосознание, полагаем, что оно проявилось при разделении свойств окружающей среды на благоприятные - неблагоприятные.

Тут же напрашивается и третий вариант - неопределенные. Автоматическое стремление субъекта, накапливающего полезный для существования материал среды потребовал появления некоего инструментария познания и различения (два первичных, т.е.  фундаментальных свойства). Грубо говоря, все  надо было пробовать. Или щупать. В том числе и чтобы не подавиться собственной псевдоподией. И запоминать – а это уже опыт, и соответственно – модель. И наследственность…

Ограниченность традиционного материалистического мировоззрения состояла в том, что самосознание-сознание-познание трактовались, как присущие только человеку, что по сути есть пережиток, антропоцентрический атавизм, происходящий от идеалистической традиции понимания сознания, присущего только высшей божественной и/или боговдохновенной сущности. К вопросу о боге (извините, Боге) мы вернемся несколько позже.

Следует отметить, что объявление человека самостоятельно сознающим - это уже был довольно большой шаг вперед от учения о божественном духе, душе и прочим религиозным атрибутам, как например, и дарованной богом свободы воли. Т.е. человек по признаку наличия сознания приравнен к богу.

(продолжение следует)

Думка написати це прийшла після появи такої публікації:

"ВІРОГІДНІСТЬ ТОГО, ЩО БОГ ІСНУЄ, ДОРІВНЮЄ 62%"

Математична формула, якій вже близько 200 років, допомагає зробити такі розрахунки. Щоб дійти такого висновку, автори статті з останнього номера P.M. Magazin спочатку попрактикували в математиці.

Розрахунки вірогідності і достовірності торкалися цього разу не сухих чисел, а найскладніших питань людства.

Автори P.M. Magazin висунули гіпотезу «Бог існує» і стали роздумувати на цю тему: наскільки велика вірогідність того, що Бог створив Всесвіт? Наскільки велика вірогідність того, що еволюція на Землі відбулася при його участі? Наскільки велика вірогідність того, що добро немислиме без Бога? Кожна ствердна відповідь говорить на користь існування Бога, а будь-яке переконливе пояснення, що не має нічого спільного з «промислом Божим», знижує вірогідність його існування.

В результаті було встановлено: Бог існує з вірогідністю 62%. Як прийшли автори до такого висновку, можна прочитати в свіжому (тоді) номері P.M. Magazin. «Список наявних доказів існування Бога великий, - говорить Томас Васек. - Проте всі вони не витримують перевірки на достовірність». Деякі теологи і філософи шукають альтернативу і вдаються до допомоги формули священика і математика Томаса Байеса.

Були проведені дослідження і зроблені розрахунки в 5 найкрупніших областях: виникнення та устрій космосу, еволюція, добро і зло, релігійні відомості - на багато важких питань повинна мала бути знайдена математична відповідь.

Щоб кожен зміг зробити подібні розрахунки, P.M. Magazin пропонує докладну інструкцію по використовуванню формули Байєса. Так кожен, спираючись на свої особисті переконання, може розрахувати для себе вірогідність існування Бога.

Взагалі мас-медіа завжди грішать проти істини, більшою чи меншою мірою. Але в цьому випадку останній абзац висвітлює уважному читачу суть справи - формула, яку чомусь ніхто не приводить, допомагає оцінити суб’єктивне відношення людини до ідеї існування бога, тобто зміряти його особисту зараженість містицизмом, а зовсім не надати оцінку об’єктивній реальності.

Та мене цікавить трохи інший ракурс питання.

Кожен випробовуваний по формулі Байєса задається, як прослизнуло в публікації, засадним припущенням, що бог дійсно існує. Задаймося й ми.

Властивості бога такі:

Всезнання;

Всемогутність;

Справедливість;

Непогрішимість;

Всеблагість;

Безсмертя.

Розберемо по пунктах.

Всезнання по суті означає, що ця сутність (бог) володіє повною інформацією про всю матерію і події, що відбувається у всесвіті, від мікро- до макрорівня, про кожен атом та елементарну частинку, про кожен квант енергії. Не займатимемося чисельними оцінками, це заняття невдячне і даремне. По деякім роздумі достатньо освічена розсудлива людина неминуче повинна дійти гіпотези, що розміри носія, здатного містити такий об’єм інформації, можуть бути співставлені, а вірогідніше всього, рівні (якщо не перевищують!) власне джерело, предмет цієї інформації. Тобто всесвіт. (Не говорячи вже про принцип невизначеності Гейзенберга, що забороняє таке повне знання). Залишається, правда дещо «відкритим» питання, як слід розцінювати інші всесвіти. Але оскільки їх існування є гіпотетичним, то ми на цьому довго не зупинятимемося. Відзначимо тільки, що факт існування інших всесвітів, будучи доведеним, повинен поколивати ідею існування бога і його всемогутності в іще більшому ступені.

Всемогутність завжди була джерелом парадоксів і насмішок атеїстів. Чи може Господь створити такий камінь, який йому не під силу підняти? Цей нехитрий софізм, ймовірно, ровесник поняття всемогутнього бога, і судячи з його монументальної простоти, належить комусь з античних філософів. Будь-яке припущення - може або не може - при спробі розвинути цю думку приводить до усвідомлення збитковості самої ідеї всемогутності. Заперечення віруючих у всемогутнього бога звичайно не відрізняються різноманітністю. Найбільш просунуті теїсти вказували на недосконалість бінарної людської логіки, нездібної на таку високу абстракцію. Людина прагне до простої відповіді «так» чи «ні» на поставлене питання. Богу ж, на думку віруючих, властива інша логіка.

Залишимо ж їм їх переконання (у Інтернеті зазвичай в цьому місці ставлять підморгуючий смайлік) і перейдемо до третього пункту.

Справедливість бога - це та болюча проблема, наявність якої в більшості своїй визнають навіть віруючі. Найемоційніші, найчутливіші люди живуть у стані перманентного стресу від того валу несправедливості, яку всевідаючий та всемогутній бог допускає щомиті. Торжество злочинців, страждання безневинно ув’язнених, весь цей брудний і хамський світ з його мільйонами голодуючих і тисячами щосекундних страшних і жорстоких смертей зовсім не додає віри в справедливість Господа.

Непогрішимість особисто для мене не цілком ясне поняття. Чи то це злегка спотворене формулювання справедливості, чи то властивість, про яке прийнято говорити - до нього не пристає, чи то версія твердження «Бог завжди має рацію». В усякому разі, ті віруючі, з якими я говорив, користувалися цими трьома поясненнями непогрішності. Несправедливість ми вже обговорили, варіант не «пристає» інтуїтивно зрозумілий і атеїсту - власне кажучи, а що може пристати до голої абстракції? - а що стосується вічної правоти бога, то це преверсия справедливості, дивися вище.

Всеблагість - це, очевидно, твердження, що все, що ні робиться (богом), робиться до кращого. Неважко помітити, що якщо прибрати слово в дужках, фраза не втратить нічого з свого не цілком виправданого оптимізму. Все, що ні робиться, все до кращого - таким реченням оптиміст заспокоює себе, збираючи з підлоги уламки дорогоцінної вази епохи династії Мін або перекидаючи чарку на похоронах тещі. Що стосується самого твердження - чи все дійсно робиться до кращого, можна зазирнути одним очком в абзац про справедливість, заразом пригадати про глобальну екологічну катастрофу, що назріває в світі з потурання і благословення всемогутнього і справедливого бога, котрий міг би помахом брови привести в порядок і природу і людей, що спаскудили її… але чомусь не робить цього.

Єдина властивість бога, по якому мені майже нічого сказати, це його безсмертя. Принаймні, ця ідея, будучи неодноразово похитана, не зникає. Не дивлячись на успіхи науки, польоти в космос, залишається деяка кількість людей, які для своєї внутрішньої рівноваги потребують безсмертного бога і матимуть цю потребу й надалі. Що ж до біологічного безсмертя індивіда, то на рівні сьогоднішнього знання ясне одне - якщо довголіття і досяжне, то безсмертя, будучи реалізованим, призвело б до жорсткої стагнації і з великою ймовірністю, врешті-решт до самознищення. Що, власне, і робить ідею безсмертя порожньою абстракцією.

Всі перераховані вище властивості бога в їх реальному втіленні здатні людину з містичним складом світогляду врешті-решт підвести до думки, що та істота або сутність, якщо вона дійсно існує або уявна дяки внутрішній потребі містика, володіє зовсім іншими якостями.

Жорстокість. Безперечна витончена жорстокість владики світу приводить у подив. Людські натовпи, що кишать у світі, терзають один одного з такою старанністю, неначе покликані доставляти збочену насолоду садисту, що спостерігає за ними. Якщо ж це коїться його волею - а віруючі кажуть, що і волосок не впаде з голови проти волі господа, - то ступінь його садизму такий, що просто не укладається в голові. Слабкі зусилля етичних принципів, вироблених століттями людської еволюції, не в силах встояти перед потоком злої волі, яка нібито править світом.

Тупість. Про тупість цієї гіпотетичної істоти можна складати пісні. Скажіть на милість, ну за яким бісом потрібно було створювати світ, який тебе по сто разів на дню кляне?

Підступність. Відома приказка - бутерброд падає маслом вниз - не виросла на рівному місці. У цієї події дійсно вірогідність на 20% вища, ніж у протилежної. Можна, звичайно, міркувати на тему того, що пересічна людина має певний середній зріст, що вона тримає його ЗАВЖДИ маслом вгору, що масогабаритні характеристики бутерброда за гауссіаною розподіляються навколо якихось пересічних значень, але досвідчений містик піде далі - а хто зробив так, що у людини саме такий середнє зріст і відповідно, йому зручніше тримати бутерброд саме таких розмірів… йому, містику і невтямки, що цим він підтверджує тезу про наперед заплановану недоброзичливість, тобто про підступність вседержителя.

Декілька слів про мучеників. Мученик релігійний приймав муку різних видів, ступенів і категорій ради того, щоб своїм прикладом навернути на істинний шлях людей, що помиляються. Якій брудній меті можуть служити такі методи, просто чудуєшся. Якщо є можливості відразу, однією особистою волею, змусити людей поступати згідно догматам, для чого таким бузувірським чином катувати та страчувати своїх прихильників?

Багато можна ще міркувати на тему негативу, вільно поширюваного гіпотетичним богом про самого себе. Бо немає такого зла в світі, яке, за твердженням віруючих, не коїться без його особистої і безпосередньої участі. Ті властивості бога, які вимальовуються в результаті цього простенького, аналізу, що не претендує на повноту, неминуче приводять до його сприйняття, як носія та промотора всесвітнього зла. А це є не щось інше, як поняття сатани.

Таким чином, ми «афінно» перетворили бога в його одвічного ворога. А отже, привели мислячу людину до розуміння глибокої внутрішньої суперечності в обох поняттях.

І урочисто, при збіговиську публіки, відмовляємо їм обом у праві на існування.

Хочеться примітити, що, наприклад, російська православна церква поставила на своєму Соборі мету витравити з системи освіти традицію матеріалістичного, наукового світогляду, що склалася в комуністичний час. Мені невідомі подібні спроби української церкви, але припускаю, що й вони не є за горами.

Група відомих російських учених написала лист президенту про небезпеку для майбутнього Росії такого напряму. Відповідь його мені невідома, але чомусь здається, що Путін в цьому питанні швидше підтримає неуків, ніж учених.

Хтось підкаже, якою була відповідь їхнього президента?

Расчет суммарного налога на 2000,00грн. начисленной зарплаты работнику.

Налог работника

1.     Пенсионный фонд -3,6% (2000,00*3,6%= 72,00грн.)

2.     Подоходный налог - 15% (2000,00 - 72,00) * 15% = 289,20грн.

3.     Военный сбор -1,5% (2000,00*1,5%= 30,00грн.)

Всего с работника удерживается 391,20грн.

Выплата работнику составляет 2000,00 - 391,20 =1608,80грн.

Налог работодателя

Пенсионный фонд - 38,52% (2000,00 * 38,52% = 770,40грн.)

Суммарное снятие на зарплату со счета работодателя (2000,00+770,40 = 2770,40 грн.)

На сумму 2770,40 грн. никто не дал налоговую накладную, т.е. это резкльтат деятельности предприягия, добавленная стоимость, поэтому работодатель платит с этой суммы НДС (новый, уменьшенный… ха. Ниже поймете, почему ха).

2770,40:6= 461,67грн.

Итого: работник получил на руки - 1608,80грн.

работник заплатил налог - 391,20грн.

работодатель заплатил налог в сумме  770,40 +461,67 = 1232,07грн.

Общая сумма налога - 1623,27 грн. в т.ч. (1232,07грн + 391,20 грн. =1623,30грн.)

На руки работник получил - 1608,80грн.

Сумма общего налога по отношению к выплаченной зарплате  составляет 100,89%. (1623,27: 1608,80 * 100 =100,89%)

Во всей истории утешает то, что два года назад этот процент был примерно 106.

То есть полегчало.

Но мы-то в Европу хотим? Или куда? Или как?

 А поглядим, как это делается у ближайшего европейского соседа -  в Польше.

 Основных налогов для юридических лиц в Польше три. С ними мы и ознакомимся.

Налог на добавленную стоимость

Он составляет 23%. Но могут также применяться льготные тарифы – 5% и 8%, они действуют на определенные товары или услуги.

Декларации в налоговую юридическим лицом подаются каждый месяц (в некоторых случаях их можно сдавать раз в квартал). К ним прилагаются отчет и платеж налогов, который должен быть проведен до 25 числа.

Некоторые услуги или товары могут быть освобождены от такого налога:

·         Молочные продукты

·         Почтовые марки и услуги почты

·         Медицинские услуги

·         Банковские услуги и страхование

·         Экспортные услуги

·         Образование, искусство, наука

Те предприниматели, которые имеют оборот в год меньше 150 000, также не будут платить данный налог.

Он составляет 19% и касается каждого юридического лица. Такой налог платят все фирмы, которые работают в Польше, управляются поляками или иностранцами. Если выплачиваются дивиденды, они также облагаются налогом.

Акцизом облагаются приблизительно 200 товаров. К такой группе можно включить продукты топлива, легковые авто, табак, спиртное, соль, лодки, оборудование с применением новейших технологий и многое другое.

На каждый товар устанавливается свой налог, в зависимости от его стоимости или рассчитанной ставки. Платит налог импортер и производитель.

И там, ребята, НИКОГДА НЕ ПЛАТЯТ НАЛОГ С ОТРИЦАТЕЛЬНОГО БАЛАНСА. Думаю, пояснять не надо. Правда, проверят качественно и укажут на твои ошибки. Если ты сам не допетрал.

Налог с физических лиц платит каждый, кто вообще получает доход, например,. получает заработную плату  или получает доход в результате предпринимательской деятельности.

 Метод расчёта налога — это так называемые налоговые пороги. В Польше есть два налоговых порога: если налогоплательщик заработал в течение года менее 85 528 зл он находится в первом налоговом пороге, если более 85 528 зл – во втором. Налоговые пороги применяются в первую очередь для лиц, выполняющих работу в Польше, за которую они получают заработную плату.

К лицам, осуществляющим предпринимательскую деятельность, применяется так называемый линейный налог, который составляет 19 % от полученного дохода.

 Принципы расчёта каждого из порогов отличаются:

·         Если основа расчёта налога составляет 85 528 злотых или менее (то есть человек заработал до 85 528 злотых в год) то налог составляет 18% этой основы минус 556 злотых 2 гроша.

·         Если основа расчёта налога превышает 85 528 злотых, то налог составляет 14 839 злотых + 32%  излишка более 85 528 злотых.

Примечание: лица,  которые получили очень низкие доходы получит возврат налога. В 2012 году сумма, необлагаемая налогом составила 3091 злотых. Это означает, что человек, который в данном году заработал менее 3091 злотых получит возврат уплаченного налога (авансового платежа). В этом случае обязательно предоставить налоговую декларацию

Грубое сравнение с Украиной тут не проходит. Налог предпринимателя, осушествлюящего деятельность с привлечением наемных работников, определяется автоматически по основному результату его деятельности – прибыли, и скорректирован учетом добавленной стоимости. 19%  с прибыли и 23 %  НДС. Если производишь подакцизный товар –акцизный сбор. (Ну да это святое. Нечего спаивать народ фуфловой водкой да травить гадостным куревом). Итак, чем больше в конечный продукт вложено РАБОТЫ, (а не перепродажи всякой дряни, тем меньше будет твоя прибыль. Бабло уйдет на зарплату работников (и твою), и налог катастрофически (ха!) уменьшится. Но если будет большое расхождении с нормой НДС, тебя могут поправить. Без летального исхода.  Это вам не Украина.

Налог на зарплату работника-это проблема самого работника. Кроме того, он сам осуществляет отчисления в пенсионный и страховой фонд. Правда, может это делать через бухгалтерию работодателя.

В результате реформы 1999-го года, возникла система индивидуальных пенсионных счетов, на которые каждый поляк отчисляет 19,5% зарплаты. Эта сумма делится на две части: 12% идет в государственную Систему социального страхования, а 7,5% в обязательном порядке на счет Открытых пенсионных фондов, которыми управляют частные компании.

Итак, польский работник платит в среднем 20% подоходного налога, и 19,5% пенсионного сбора. Но работодатель обязан платить ЧЕЛОВЕЧЕСКУЮ зарплату, а прибыль у него обычно составляет 3-8% с оборота. Если будет больше, то и отстегивать Жечи Посполитей придется больше. А спекулировать прошлогодним снегом и мятым секондхендом  и левачить – звыняйте, не дадут.

Предприниматель заинтересован выплачивать БЕЛУЮ ЗАРПЛАТУ, иначе у него прибыль по балансовому отчету запрыгнет. Все равно отдашь, но не работяге и себе любимому, а державе. Чтоб ей обидно не было.

Что ж, из сказанного ясно: наше налогооблажание (иначе не скажешь) 

стимулирует уход в тень, проведение наличных платежей

·          грабеж предпринимателем наемного работника

·          лишение работника пенсионной поддержки

·          стремление к диким сверхприбылям при сокращении реальных производственных действий

·          стремление исключить производство из круга поддерживаемых занятий и ограничиться торговлей (а на деле примитивной спекуляцией).

Места для занятий серьезной наукой, искусством (при отсутствии защиты авторских прав) в Украине вообще нет.

А перспектива?

А догадайтесь.  Ведь у каждого есть своя извилина.  Но большинство вынуждено… на ней сидеть.

Запах варенья

Я сидел позади мамы за высоким кухонным столом и нюхал влажный душистый пар, поднимавшийся от большого алюминиевого таза. Большой деревянной ложкой мама снимала розовую пенку и постукивала по краю щербатой миски, сбивая ее. Время от времени я сползал с шаткой высокой табуретки, подкрадывался к миске и съедал пенку, вымазывая ее хлебной, запасенной заранее коркой.

Мне хотелось, чтобы пенки было побольше, и я канючил: «мама, а вон в том углу сними…и еще… а вот опять!»

Жене трудно стоять у плиты, она сортировала ягоды сидя. Не очень крупные, но плотные и душистые, как нельзя лучше они подходили для варенья. Варенье у жены получается вкусное, с плотными, как будто живыми, свежими ягодами. Почти точно такое же, как у мамы. А может быть, и лучше.

Я поднял большой таз и поставил на песок, покрыв его газетой.

Впереди мерцало и поплескивалось море, я шагнул в него, стягивая на ходу несвежую футболку. Лицом вниз плыть было покойно и тихо, воздух тихо булькал в трубке. Вдыхая воздух, я отчетливо ощущал запах пенки и неведомых цветущих кустов. Перед глазами, избегая черных шевелящихся игл морских ежей, мелко суетились разноцветные рыбки. Коралловые, тоже разноцветные ветки, покрытые блестящей живой слизью, не шевелились в движении морских струй. Прикоснувшись к ним, можно почувствовать неожиданно каменную твердость, а приглядевшись, можно заметить, как через микроскопические устьица, равномерно покрывающие поверхность кораллов, высовываются крошечные не то червячки, не то глазки, осматриваются-обнюхиваются и дружно, как по команде взводного командира доблестного капитана вооруженных сил Ищенко, прячутся назад, в скользко-бархатистую темноту.

Я поднял таз и поставил его на подоконник.

За окном солнце плавило асфальт. От  асфальта поднималось осязаемо душное марево. Море незримо плескалось за спиной, густой запах варенья напоминал об экзаменах, о тополином пухе, поджигаемом вдоль обочин увлеченными пацанами.

Крупный мясистый фиолетово-красный цветок упал с дерева прямо передо мной.

Я шагнул в сторону с тропы и сразу утонул в ягельнике почти по колено. Тяжелый мешок, лежащий на рюкзаке, неумолимо тянул вниз. Сделать шаг вперед было почти невозможно, потому что в сизом ягеле прятались ветви и стволы давно упавших деревьев, а кое-где почти к поверхности поднимались обломки дикого камня. Я со вздохом стащил с себя мешок и, кряхтя, выбрался назад, на узкую звериную тропу.

Не стоило и пытаться срезать петлю. Но пока не попробуешь, ни за что не догадаешься.

За плоскогорьем, далеко позади, облака подсвечивало снизу неяркое отраженное сияние Байкала. Тихо шелестела вокруг мошка, иногда  в слепой жажде крови ничтожные тельца бились о надетый на голову полиэтиленовый мешок, как будто начинал моросить дождь. Подпухшими губами прямо через густой самодельный накомарник я сжимал окурок и время от времени заново прикуривал тухнущую сигарету.

Кислорода не хватало даже костру.

Полосатый бурундучок неторопливо и бесстрашно проследовал мимо меня по своим делам.

Я перевернулся на спину, снял маску и трубку, прикрыл глаза от слепящего египетского солнца и с наслаждением вдыхал чуть солоноватый, но узнаваемый аромат пенки клубничного варенья. Жена на лежаке под тростниковым зонтом помахала мне рукой.

Мне жаль было маму, которая никогда не увидела этого солнца в иссиня-фиолетовой вышине… склонившись над плитой, она там, в вечном далеко помешивала густую массу и заботилась о нас, беспокоилась о предстоящей долгой зиме.

Слеза старческой сентиментальной жалости смешалась с густосоленой водой Красного моря.

По-перше, розберемось з назвою.

Пращур за змістом — представник попередніх поколінь

Скажімо, як прадід. Але чом саме пращур, а  не пралюд або не прамудр?

Мабуть, щось-таки пращури прозрівали у темряві майбуття. А ввижалися їм, ясно ж, нащадки - щури.

А чому — стане зрозуміло з контексту.

Фіг.. 0 — так виглядав наш підземний перехід  пару років тому. Нормальна - тільки підлога. І з чого б це її міняти? Здогадайтеся...

Наприкінці літа у підземному переході, що розташований на Чоколовському бульварі, раптом з'явилася групка людей у респіраторах, з бутлями розчинників, щітками та скребками. Розчистили графіті на частині стіни. Наступного дня їх прийшло більше, оснащені були краще та старанно очистили весь перехід.

А днів через два-три підходячи до переходу, я почув шалений гуркіт та брязкіт.

Зазирнув усередину та отетерів

Велика бригада з перфораторами збивала старанно відмиті кахлі та штукатурку, грузчики виносили сміття нагору.. терикони росли.

Пройшло пару днів... мене знову здивували.

Парапет переходу з самого початку був оздоблений сірими гранітними полірованими плітами. Це матеріал, яким покривали поверхню наприклад, піраміди Хеопса, та доки не вкрали потомки єгиптських пращурів, пломенів на сонці невстановлену низку тисячоліть... а тут міняють? На що та навіщо?

Сірі поліровані плити сирітськи лежали на асфальті  (фіг. 1).

Фіг. 1

А незабаром десь поділися.

(Ліричний відступ. Я назвав ілюстраційні фото як було прийнято у пращурів, фігурами. На знак пошани їм . Так мені заманулося. А ле читач має право бачити те, що написано, а саме Фіг!).

Як моментально ж зникли демонтовані вночі огородження, зроблені, до речі з нержавійки ще старанням покійного міністра інфраструктури, який незабаром застрелився ДВОМА пострілами в голову...

Але це був лише початок. Бригада штукатурів вже встановлювала маячки по стінах, як раптом прийшли спеціалісти по підлозі.

До того часу підлога виглядала десь так (фіг. 3, див. також фіг 0. Документ.)

Фіг. 3

ЇЇ знімали вручну, намагаючись не пошкодити, та штабелювали на піддони.

А потім її кудись вивезли (гадаю, не на свалку) та привезли і поклали нову, різнобарвну. Поклали, до речі,  паскудно, як новачки (фіг 4).

А потім з оглушливим ревом запустили шліфувальну машину та старанно здерли фарбований шар з камінчиків!!! У переході!!! де немає опадів та не буває слизько!!!

За деякими оцінками та рекламою, підлога з пресованої бетонної цегли може служити років сто-триста.  Тим більше, в переході, до по ним не їздять танки та  джипи, не ллють кислотні дощі та не палають коктейлі молотова.

У Ефесі  тротуари із звичайнісінького мармуру та вапняка стоять вже 3 тисячі років. Міста немає, а вони є . Римський пантеон збудовано з бетону близько 126 року н. е. У Барселоні тротуарна плитка зберіглася з початку 20 століття. У Львові також.  Як нащадки пращурів наважилися вкрасти вічну плитку віиробництва нащадків Омельченка, неясно... а... здогадався. У них же й нову купили! Попит на ринку  впав, обсяги реалізації зменшилися, треба забезпечити.

А потім з'явилася камнерізна машина та з вищанням прорізала уздовж підлоги канавку, де уклали жовту полосу керамічних  плит для покращення орієнтації сліпих...

Ліричний відступ.

У часи  бунтів безробітних ткачів Велика Британія винайшла так звані соціальні роботи. (не плутайте із сучасними соцробітниками) Одна бригада голодних рабів виїздила у чисте поле та копала довжелезні канави. Отримувала за це  харчі на полпенні  денно. Наступного тижня інша команда приїздила та старанно закопувала канави. Отримувала харчі на полненні денно. Щось це мені це нагадує, га? Не чую...

Дійшло до сходів.

Роком раніше замінили одни сходи на бетонні. Монументальна споруда. Цього разу почали й інші репарувати.

Розібрали неремонтовані сходи ущент. Привезли купу заліза та зварили сталевий каркас, пофарбували та поклали на каркас такі ж непідйомні брили, що й на відремонтованих.

Начебто усе добре. Але є таке явище — електрокорозія від наведених струмів. Вона з'їдає за рік-два незахищену сталеву конструкцію. Фарбовану, навіть спеціальною фарбою, думаю, зїсть за три-чотири. Поруч проходить тролейбусна лініи з напругою живлення 6 кіловольт та токами у сотні ампер. Та ще сіль, якою взимку усе  посипають... з'їсть та не поперхнеться.

...І коли вже перестали грюкати та стукати, одного вечора я побачив на власні очі, як

 МІНЯЮТЬ НОВІ, ТОРІК ВІДРЕМОНТОВАНІ СХОДИ!!!

Аж дух в мене перехопило.

*************************************

Кожну з цих зірочок читач може вільно замінити на будь-які непідцензурні слова, речення та монологи. За власним розсудом.

Остання пісня. Поручні. Їх і робили наостанок.

Очевидно, кошторис видався замалим. Тому зробили так (нова фіг 4;. кілька десятків зайвих тисяч гривень з міського бюджету). Хто мені пояснить, до чого та для кого поручні на площадці?

Фіг 4, красномовна.

Фіг 5, розцінки

Роздум наостанок.

Наш народ мабуть  навіки призначено бути володарями власних кравчучок та кучмовозів.

А спробуйте підняти по цій доріжці (фіг 7) інвалідний візок.... тю... засіб для пересування людей з обмеженими можливостями.

А між іншим, у Києві діє стандарт,за яким схил для візка має бути вісім градусів і не більше. За цим стандартом наїзджають на магазини та аптеки. А київська влада,яка наїзжає, його не виконує.

Дехто каже, інколи важко виконати. Брехня. Важко бажати виконати, бо наступного року знову зможуть прийти будівельники та порушити цю красу неймовірну та видрати з бюджету кількадесять мільярдів гривен наперед

Хоча можна було  це зробити одразу.та витратити гроші доцільно та ощадно.

Ось вам фіг  7, варіант рішення для саме  нашого переходу

А грошей витрачено стільки, що  навіть можна було змонтувати ліфт! (фіг 8)

Фіг 8, остання врешті

Кому сподобалися… фіги, які так і хочеться напхати в дурну та жадібну щурячу пельку та виникло бажання долучитись, пишіть olegkats1@gmail.com

Пропозиції розглядатимутьсяJ

Післямовочка.  Коли врешті все скінчилося, я бачив, як два щурячих прораби переміряли обсяги робот для виконавчого кошторису. Це була казка! Вони міряли надсучасним приладом, схожим на гігантський курвіметр, довжину парапету довкола переходу. І увага – міряли не вісь споруди, як треба робити, а довжину зовнішньої частини парапету. А йшлося про площу верхнього покриттяJ

Хоча багато чого можна ще сказать..... о, країна Великих Щурів!!!

Я предлагаю создать такую партию. В наш век предлолагемого торжества демократии.

***

...Город Эфес тысячелегия назад перестал быть международным портом и там, поднявщись в катаклизме высоко в горы, стал памятником дрквнейшей демократии. И это сделало его вечным.

Несмотия на пропасть прошедших лет, он поражает туристов.

 Прежде всего тонким ароматом иссущаемой солнцем хвои, азалий, каких-то местных пряных трав.

Чистотой мощеных мрамором улиц.

Сохранившимся фасадом Библиотеки Цельса.

Больницей Гиппократа.

Указатнлями дороги к дому свиданий

Зданием первого в мире демократического парламента.

Высокими колоннами вдоль улиц, на вопрос о назначении которых гиды, чаще всего студенты Бакинского университета, пожимают плечами.

Открою эту нехитрую тайну. К навершиям колонн привязывались прочные веревки, натягивались поперек улиц, и на них крепились тростниковые, а у домов побогаче и  тканные полотнища, чтобы скрыть уважаемый публикум от палящего солнца.

Мальчишки бегали по улицам, таща в изукрашенных амфорах прохладительные напитки и вино,

Все это жадно поглощалось и требовало выхода.

И выход предоставлялся в виде общественных туалетов, содержащихся в образцовом порядке и сохранившихся доселе!

(Кстати, они были бесплатными. Идея платных туалетов спустя тысячу лет осенила «экономного» Флавия Веспасиана, крестьянина и лавочника, ставшего Римским императором, в правление предшественника которого был распят Сын Божий, а сын которого Тит разрушил Иерусалимский храм, а чтобы не возиться с обдиранием золоченых крыши и стен, просто наполнил храм дровами, заготовленными для жертвенных костров, поджег, и золото солнечными ручейками стекло в жадные подставленные руки. Деньги не пахнут, сварливо говаривал Веспасиак).

Глашатай на входах в  город хрипло возвещал правила благопристойного поведения, а тут же у колонны, в которой была специальная дыра,  наглядно томился злостный очередной нарушитель оных санитарных правил, на  руку которого надевалась деревянная колодка, не дававшая вытащить из дыры   злополучную руку, «направившую свой зловонный уд в палисадник уважаемой вдовы Писикакис», как уныло продолжал возглашать усталый служащий на всех средиземноморских языках.

Было жарко...

Красивая и притягивающая картинка нарисовалась.

Совсем другая картина ждет Вас,  читатель, на улицах нашего исключительного города.

Моя память не простирается в античные времена. Но я еще помню мэра-коммуняку, который рьяно следил за соблюдением санитарных норм на улицах цветущего Киева, самого зеленого города мира.. Фамилия его была Згурский. Вы не поверите, но при нем в каждом дворе был действующий туалет. Множество их было построено и на городских улицах. Конечно сооружения были «бюджетными» в самом уничижительном смысле. НО ОНИ БЫЛИ!

На моей родной Чоколовке первой жертвой нового мэра пал туалет на ул. Ереванской, у дворца пионеров. Застройщик лихо сэкономил на земляных работах, и большой, даже благоустроенный подэемный туалет превратился в подвал элитного дома

Человек, произведший колоссальную антисанитарную революцию в Киеве, может и не заслуживает упоминания, но город должен знать своих героев. Александр Омельченко положил начало преступной застройке городского центра и парков, покрыл плиткой, изготовленной на заводиках родни и друзей, киевские тротуары и - главное — уничтожил большинство общественных туалетов.  Последним на моей памяти пал большой подземный туалет на ул Мицкевича, даже не застроенный, а просто засыпанный. Перед ним остроумно «накрылся» туалет на стоянке автобусов Аэрофлота у пл Победы, использованный для установки подземных резервуаров автозаправки, построенной, если мне память не изменяет, пресловутым Табачником. (вот кстати и путь к бенефициару взятки, если кому-то интересно)

Уважаемые киевляне!

 Никакой новый президент не будет решать вопросы туалетной инфраструктуры. Это наша с вами проблема.

Лично я люблю Париж, но не до такой степени, чтобы не замечать, как утром бывшие обитатели Сирии приходят рано утром, дабы дружно отметиться у стен здания центрального вокзала... когда туалеты его закрыты на уборку..

Но Париж нам не светит. Там туалеты откроются, а у нас нет.

Удивляет меня еще кое-что.

Например, вокруг парка Ушинского, где и стоит упомянутый памятник с постоянно воруемыми бронзовыми буковками*, находится два магазина сетей свежего пива, три кофейныж заведения, три магазина с прохладительными напитками. В «свежем пиве» не разрешается открыть и глотнуть пенный напиток — лицензия ограничена покупкой.

Естесственно, покупатель выходит в жару, снедамый жаждою, нарушает водный баланс организма и благодушно отдыхает на солнышке. Но нарушенный баланс немедленно требует восстановления.

Выпученно озираясь, посетитель парка видит что? Зеленые насаждения. Кустики. Привлекательные особенно в вечернее отдохновительное время.

Теперь Вы наконец поняли, как правильно ставить ударение а названии этого опуса.

 ПРИЗЫВАЮ ВСЕХ ВСТУПАТЬ В ПАРТИЮ ЛЮБИТЕЛЕЙ ПИСАТЬ !

 Место ежедневного сбора предлагаю назначить на Крещатике, у мэрии, к мэру, (воспитаннику Омельченка, автора несметного множества деревенских цацек на Майдане) который говорят немного научился говорить - и будем учить его писать! Приходите отметиться!

Вспомнил еще один далекий провинциальній городок, Лондон называется. Маленький скверик в районе Оксфорда, площадью 150 кв. м. Оборудован прекрасным туалетом с пандусом и широкой дверью для въезда инвалидов. Убирает его муниципальный работник, освещение от светодиодов  с фотопанелью на крыше, водосноабжение от сети фонтана в сквере. Ремонт и содержание- - за счет маленького бара напротив. Там состоялось первое партсобрание моей партии(-:)

 *На памятнике Ушинскому при открытии было написано «Выдающийся русский педагог и общественный деятель... потом слово «русский» исчезло, потом появилось «Видатний російський педагог та громадський діяч...” потом исчезло слово “російський” и надпись обновили, а ныне, в бронзовый век — т.е. эпоху дефицита цветных металлов-— часть букв пошла на восполнение этого самого дефицита.

Я средний обыватель, и мое трудновоспитуемое сознание не может покинуть парадигму 4-х-мерного пространства-времени. И так гений Эйнштейна и целой плеяды мыслителей-физиков сравнительно недавно создал эту парадигму. Ведь меньше cта лет назад время воспринималось как нечто независимое от метрики пространства.Потом явилась идея сотворения мира из первичного взрыва. И сразу возражения, дескать, почему периферийные (наиболее удаленные) галактики улетают от гипотетического центра взрыва с наибольшей скоростью.

Но мы же с вами люди простые.

Для нас самый сложный вопрос, как возникла 4-х-мерная метрика. Но давайте успокоимся – для самых продвинутых теоретиков, мыслящих в парадигме 9-мерного или выше пространства-времени это такой же темный вопрос. Просто – факт имел место.

Итак, возникла 4-х-мерная метрика. Это и был момент начала Большого Взрыва творения.

Материя, разогретая в начале Взрыва до невообразимо высоких температур порядка 10 в 28 степени градусов Кельвина (представляете, как разогревается сжатый до сверхвысокого давления газ? Даже велосипедный насос после трудов праведных в руку не возьмешь!) начала разлетаться со скоростью… соответствующей этой дикой температуре. Предельная скорость, по Эйнштейну – это скорость света.

По мере расширения (адиабатического, как нас учили в школе) температура новосотворенной материи падает, и далее падает вместе с ней и скорость разлетания. Поэтому мы и наблюдаем, что дальние галактики удаляются с большей скоростью, чем ближние. (на самом деле чуток сложнее, потому что взрыв произошел не в конкретной точке, которую можно указать в нашей Вселенной, а именно во всей Вселенной, которая в момент Взрыва и была точкой. Но сути это не меняет).

Кстати, если сильно поднапрячься, из всей этой инфы можно прикинуть предельный радиус Вселенной. Это тот радиус, при котором рассчитанная по величине Допплеровского красного смещения скорость разлетания приблизится к скорости света. Но у меня лично от таких расчетов голова кружится. Но некоторые (Нил Корниш) не поленились и посчитали – 78 миллиардов световых лет. Цифра получилась вшестеро больше, чем ранее рассчитанный возраст Вселенной – 13,7 миллиардов. Но пугаться не надо, Нил популярно объясняет, что  метрика раздувалась, как воздушный шар вслед за улетающей материей.

Кстати, он же на основании постоянной Хаббла (а именно она характеризует скорость разлетания вселенной в зависимости от расстоянии от них) говорит о том, что далекие галактики убегают от нас со скоростью, которая на некотором расстоянии якобы превысит скорость света, сообщает, что скорость раздувания опять выросла, и в результате мы постепенно теряем возможность наблюдать наиболее удаленные...  в рамках общей теории относительности это не парадокс. Но жалеть об этом не стоит.. у нас достаточно времени, чтобы научиться добираться до ближайших галактик… конечно, после того, как хоть как-то изучим звезды собственной.

Если не поотрываем друг другу головы до того.

Ну как-то так. Чайник закипел, и кофе выкипел и пролился на плиту, потеряв ароматную пенку.

Послушайте лучше Звук Большого Взрыва.

Здесь- (первоисточник):

 http://faculty.washington.edu/jcramer/BigBang/Planck_2013/BBSnd100.wav

Останні років десять життя міста Києва потерпіло відчутних змін.

Колись, повертаючись з відряджень до Москви, в суботу ми з жінкою виїздили в центр міста, у якусь затишну кав’ярню трохи посидіти… жінка моя дуже любить морозиво.

У тиші, на просторих напівпорожніх вулицях воркували голуби.

Після метушливої Москви було відчуття блаженної тиші та спокою.

Я не сприймав це як прояв провінційності. Люди, з якими я тут працював та спілкувався, були здебільшого інтелігентними, кваліфікованими та спеціалістами, що дуже шанувалися московськими колегами. З часом і до мене почали ставитися як до одного з київських спеців… це мене тішило.

Пройшов час.

Попри бурхливий розвиток країни, вихід її на досить помітні у світовій політичній мапі позиції, життя у Києві не наблизилось, а віддалилося від найважливіших стандартів, які притаманні життю у європейській столиці.

По перше, зник інтимний, медитаційний характер київських вулочок. Київ, який багато років посідав позицію найзеленішого у світі міста, посунувся у списку кудись униз.

Вулиці запруджені тисячами пихатих авто, які перекривають тротуари, проїжджу частину. Каштани на бульварах ще з середини літа передчасно укриваються іржею, повітря сповнене не ароматів цвітіння, як колись, а бензиновим чадом. Зруйновано десятиліттями відпрацьовану систему електротранспорту, щоб відкрити «зелене світло» автоперевізникам (першім з них, пригадую, був «Автосвіт», про який подейкували, що він належить сину міського голови).

М’який асфальт тротуарів замінено на плитку, красиву та дорогу, але взимку аж надто слизьку. Але тим, хто заробляє на постачанні плитки, на це начхати – вони пішки не ходять. В тротуари закопані величезні гроші… виробник тієї плитки також якимсь чином пов’язаний із сім’єю голови… (не моя це справа - розбиратися у ступенях спорідненості. Могла б прокуратура… але вона у нас підлягає люстрації за бездіяльність).

Незважаючи на багаторічні вимоги громадськості, не оприлюднено плани розвитку міста.

Будівництво ведеться з очевидним ухилом у бік позамежного скупчення у центральних частинах міста з наміром знімати додаткову ренту від розташування, без жодних спроб врахувати можливості інфраструктури та шляхів міста витримати таку наднапругу. Життя людей у центральних частинах міста стає просто неможливим. Одним з прикладів зухвалого, безчільного офісного будівництва є будинок «Парус» на початку бульвару Лесі Українки, у районі з украй напруженим вуличним рухом, який і без того потерпає з нестачі автостоянок.

У містах світу, що швидко розвиваються, перш за все приймається концепція розвитку, зокрема план розбудови транспортних систем. Можна було б навести безліч прикладів, в усякому разі, якщо вже припущені помилки та проведена надінтенсивна забудова центральної частини міста, час зупинитися та врешті решт оприлюднити плани відносно подальшого розвитку міста та зокрема його транспортної системи.

Користування громадським транспортом стає просто неможливим.

Раніше, щоб дістатися, скажімо, з площі Космонавтів у одному з найстаріших міських житлових масивів до Хрещатика, потрібно було не більше 25 хвилин у найнапруженіший час. Нині після півгодинного очікування тролейбуса треба ще близько 45-50 хвилин, щоб дістатися до університету… а на Хрещатик доведеться йти пішки. Чим вмотивоване рішення вкоротити маршрут, ніхто ніколи не пояснював, але зрозуміло і так – щоб розчистити шлях чорним престижним вседорожникам.

На цьому знімку показано транспортну розв’язку на невеличкому, радіусом кілометрів 30, острові Оаху, в районі містечка Гонолулу.

Це не єдина така розв’язка на острові. Видно, що проектувальники потурбувались не тільки про автомобільний рух без жодних перетинів, але і про пішоходів або велосипедистів.

Коли я часом зустрічаю таких відчайдухів на вулицях Києва, мені їх щиро жаль – їхні зусилля подолати невпинний рух чорних авто, їхні легені. На словах пропагуючи здорове життя, що колишнє, що нинішнє керівництво міста зробило користування велосипедом у Києві фактично неможливим…

Вказівка мера своїм помічникам раз на тиждень користуватися міським транспортом виглядає добре. Але ж вони не інспектують рух по всьому місту - хіба що у метро.

Докладаю, до відома мерії, що 11 липня цього року я терпляче (для інтересу) прочекав тролейбуса №5 біля заводу "Більшовик", об 11 годині ранку протягом 48 хвилин та був змушений кінець кінцем сісти у маршрутку №442, щоб проїхати одну зупинку до станції метро «Політехнічний інститут». Разом зі мною на зупинці простояло ще 15-20 людей, які виразили сумнів, чи взагалі  тролейбус ще ходить…

І це приклад не єдиний.

Після 10 години тролейбуси здебільшого щезають з маршрутів. Це питання не є єдиною темою статті, але пора вже щось робити з фінансуванням міського транспорту.

Наприклад, обладнати тролейбуси та трамваї електронною системою сплати та видавати пільговикам безкоштовно картки для нарахування з них реальних грошей на рахунок транспортників.

Отримані таким чином гроші зможуть бути використані на розвиток транспортних засобів, не кажучі вже про те, що буде автоматично уточнена статистика, які саме маршрути потребують додаткових машин.

Необхідно заборонити нове будівництво в центральній частині міста. Є колишні промзони в межах Києва, які можна використати для утворення нових бізнес-центрів, почавши від  налаштування транспортних артерій. Це, наприклад, район Жулян та старого аеропорту, який було б доцільно переобладнати для прийому пасажирських діріжаблів (щоправда, їх іще немає), вертольотів, запланувати будівництво надземних шляхів-естакад, які не будуть розрізати Київ на непов’язані між собою шматки.

Нині, наприклад, головний потік пасажирів з Борщагівки приймає швидкісний трамвай до площі Перемоги. Без нього дістатися до центру неможливо. Але колія трамваю розрізає місто, відокремлюючи Відрадне, у якого лишаються лише два наднапружених шляхи до інших частин Києва.  Так само і проспект Перемоги, зручний вздовж, стає перешкодою, розвалюючи місто практично навпіл. Та ще його пропускної можливості не вистачає, щоб забезпечити безперервний рух у пікові години.

Одне з міст, якому, як мені здається, розумно та вдало вирішено концепцію громадського транспорту – це Франкфурт-на-Майні.

У ньому поєднані якості метрополітену, приміської та навіть міжміської залізниці та міського електротранспорту, при цьому не створено жодних проблем для автомобілістів, пішоходів та велосипедистів. Численні мости та тунелі перетинають Майн, карколомні розв’язки зроблені зручними та компактними, прямо з аеропорту – найбільшого перехрестя Європи – можна спуститись у метро-залізницю або виїхати через один з численних автобанів в будь-який напрямок. Колись мені дуже сподобалось, що ескалатори в Франкфуртському метро не рухаються, доки пасажир не стане на стрічку, та зупиняється через кілька секунд після того, як він з неї зійде. Усе зроблено якісно, практично та економно… з турботою про тих, хто користується громадським транспортом. І можу засвідчити, що значна кількість топ-менеджерів солідної фірми, яку я відвідав, маючи за статусом право на користування службовим авто, їздять на роботу поїздом-метро… хоча і не завжди це афішують.

Ця публікація не має на меті виразити надію, що хтось десь миттєво візьметься до справи, засукавши рукава та почне розробляти перспективну концепцію розвитку міста.

Просто, користуючись можливостями електронних ЗМІ, хочу звернутися до тих, хто «перетримався» за владу.

Настане день, коли доведеться відповідати за некваліфіковане керівництво розвитком міста. Законослухняні, інертні мляві жителі поступово перетворюються на обурених зневагою напівголодних та змучених революціонерів. Ваші авта горять добре. Перевертаються легко. Ніщо не спинить натовп, накалений ненавистю. Мусите це враховувати.

Як підтвердження, наведу приклад.

Спіймати попутку серед дорогих лискучих авто тяжко. Стоятимеш з протягненою рукою доти, доки не пришкандибає підрихтована «Волга» або «Москвич» з пенсіонером при кермі. От такий пенсіонер мене якось підвозив з бульвару Лесі Українки.

На повороті біля Жовтневої лікарні раптом лискуча чорна «ауді» підрізала нам дорогу та тормознула, призупинена зустрічним рухом. Мій водій, сліпучо лисий кремезний старець раптом підхопився, вискочив з авта і наступної секунди я побачив, як п’ятикілограмова з короткою ручкою кувалдочка кришить вітрове скло ауді і довга рука старця вже занесена над переляканим обличчям мордатого водія… та цього разу обійшлося без крові.

Начувайтеся.