///

…якось раніше я любила усі квіти ну от зовсім усі ну хіба крім отих гербер голови яким позакутувано скотчем а особливо сумним і понурим для бадьорості духу повсовувано у стебла проволку...понівечені жертви маніяка-ґвалтівника…

…зрізаних квітів звичайно шкода але так приємно вдихати їх аромат ховаючи носа у букеті тримати у руках ніжні стебла і відчувати в них вологу свіжість життя…здається навіть серцебиття пришвидшується…приємно дарувати приємно отримувати…

….того разу мені дістався розкішний букет простих правда квітів…студенти ж бо скинулись хто скільки міг щоби більше було і красиво…а мені випала честь везти їх за призначенням…їх було стільки що пальці однієї руки не могли охопити усіх стебел і доводилось тримати обома руками поперед себе…запах не дуже стійкий але специфічний ширився поблизу нас із ним у вагоні метро і якби голова здатна була міркувати думати сприймати то я обов’язково б побачила як на мене зглядається підземний народ…

…і ось вже на місці…весняна залита сонцем і оркестровою музикою мінська набережна…багато гостей батьки та рідні…квіти…багато квітів…так і має бути їй же тільки 18…білосніжна весільна сукня…та ні метушливого фотографа ні нареченого поруч а лиш кришка труни біля входу в під’їзд…

…завжди пам’ятатиму 50 добірних білих гвоздик відібраних для неї.