Ожеледиця або не зовсім осіннє, про відрядження.

Сьогодні на мене чекає потяг...

Поїздка робоча. Майже відрядження. Відстань в одни бік 745 км.

Ніколи не була "важка на підйом", завжди раділа подібним виїздам, однак не цього разу. Чомусь...

От не хочеться їхати і все.

Але треба.

Їду не одна, в супроводі двох своїх колег-друзів-партнерів. Гарна компанія і має бути як мінімум весело і не без пригод. Так завжди, коли вони оба поряд зі мною.

Але от вся моя суть відторгає цю поїздку...

Можливо в мене такий психологічний стан є наслідком останнього мого візиту в те місто, тобто коли поверталися звідти назад до Києва автобусом, організованим асоціацією, і ледь не потрапили в аварію... да і вся наша дорога звідти додому супроводжувалася аваріями на трасі через погані погодні умови.

То був січень 2019 року...

Близько дев'ятої вечора, поле і не освічена ліхтарями дорога...

Я трошки задрімала на плечі у друга, коли відчула потужний поштовх... відкрила очі, то ледь стримала крик жаху: наш автобус їхав по трасі боком вперед, ледь-ледь не чіпляючи припарковані з права автомобілі. Водій виявися дуже вправний. Він зміг зупинити автобус, не врізавшись при цьому в інші автомобілі, вирівняти наш транспорт і припаркувати його на узбіччі дороги. Все це по часу було не довго. Декілька хвилин, проте, усвідомлення самої ситуації заставило в той момент понервувати.

Причиною всьому стала ожеледиця на дорозі. При температурі 8 градусів морозу йшов дощ!!! який тут же на трасі перетворювався в корку льоду, по якому неможливо було ходити ногами, настільки було слизько!!! а їхати машиною - рівень фантастики!

Я таке бачила вперше: мороз на дворі, а йде дощ!

Ми припаркувалися, вийшли на вулицю на перекур... а там курили вже всі, навіть хто вже давно кинув... і просто були приголомшені від рівню ~~піздєца~~ трагічності ситуації: ніч, поле, дорога вузька і не пригодна навіть для того, щоб крок по ній ступити, до найближчого населеного пункту 60 км., а дизелю в нас вистачить на пару годин, якщо ми будемо грітися.

Один з моїх колег зателефонував до поліції, пояснив ситуацію, сказав хто ми і де ми знаходимося, вимагав щоб прислали техніку з піском/сіллю/будь чим з найближчого населеного пункту.

Йому пообіцяли "розібратися з ситуацією" і "зробити все що можливо"...

Ми почали чекати...

Машин, попереду і позаду нас, по обидва боки дороги, ставало все більше і більше, як і аварій тому, що в метрах 100-та від був легкий поворот вліво, і деякі дуже "розумні" водії, не справлялися з ситуацією на дорозі, і при повороті або уходити в поле, або злегка цокали припарковані машини і зупинялися.

Зрештою, хвилин через сорок приїхали поліцаї, почали складати протоколи ДТП (їх було штук 10 не менше), а ще через дві години, приїхало три машини з якоюсь сипучою хімією, і почали трусити нею дорогу. Врешті решт ми почали рух за цими машинами і згодом, потихеньку, навіть набрали швидкість!

Але пригоди не закінчилися.

Вранці йшов легкий сніжок після нічного снігопаду.... На під'їзді до Києва, зі сторони Борисполя, наш автобус обігнав сріблястий джип і жвавенько так чухнув вперед. Я ще звернула на нього увагу і відмітила, ну куда ж так гнати... І тут на наших (моїх) очах цей джип попереду починає виляти зі сторони в сторону три-чотири рази і уходить в кювєт... перевертаючись при цьому на кришу!

О, небо!!!

Ми тут же зупиняємося біля місця аварії, і (добре що в салоні нашого автобуса було 42 чоловіки без урахування двох водіїв) всі кинулися на допомогу тим, хто був джипі, колеса якого продовжували крутитися, а з-під капоту йшов білий дим!

В машині була одна дівчина, яка на диву і славу небу виявилася жива і без видимих ушкоджень! Просто її машина перевернулася і упала на подушку снігу. М'якенько так впала!

Хлопці вимкнули двигун, і машина заглохла. Дівчина в шоці, відмовилася від нашої пропозиції доїхати з нами до Києва. Лишилася на місці пригоди. Ми викликали поліцію, швидку... дочекалися патрульку і лише тоді продовжила свій шлях в повному мовчанні...

На під'їзді до Броварів в той ранок я побачила ще дві аварії (тобто ті, що трапилися не на моїх очах)... і молилася щоб дійти додому без пригод...

Психологічно і фізично була важка дорога. Тому цього разу їду поїздом.

Єдині позитивні спогади про ту дорогу, це наші зупинки на "WOG", коли в жіночий туалет з автобуса я йшла повільно, пафосно, знаючи, що черги не буде, так як з 43 пасажирів нашого автобуса я була єдина дівчина drink

!!!

Апрель_ка rose

Коментарі

Merovingian

113.09.19, 15:47

Трясця, я б в сраці мав такі відрядження!

Гість: LUBIMAJЯ

213.09.19, 16:00

Все що нас не вбиває - загартовує нас

kettlebell

313.09.19, 18:16

яка цікава розповідь...Привіт.

Phaeton

413.09.19, 18:19

оце так поїздка була
але добре, що все закінчилося добре
подібних поїздок в мене не було, але чомусь завжди бувало так: якщо я кудись не хочу їхати чи йти, то коли все ж таки туди ішов, то все проходило добре і весело) чого і вам бажаю!

muxa-xa-xa

513.09.19, 18:41

Нас колись занесло в ожеледицю, але все обійшлося, пройшли 10 см від електричного стовпа...трохи посивіли всі, але ми не постраждалі і залізо ціле. А через пару км ще й прийшлося витягати чужу машину.

Геннадий М