Ходили разом хлопець і дівчина. Анатолій після армії,  Марина  закінчувала школу. Любилися.
На день народження вона подарувала йому лотерею, "на щастя". На цей білет випала машина "Жигулі". Та раптом занервували батьки з обох сторін. Дивні люди. Особливо з боку дівчини. "А що, як він не діждеться, поки вона закінчить школу? Десь завіється. І наша останеться без машини..." Почалася обробка дівчини. Що їй казали, можна тільки здогадуватися, але після того вона завжди їздила з женихом, як додаток (уже ніхто не сумнівався) до інтер'єру автомобіля. Куди парубок - туди й вона треба чи не треба. Все частіше виникали сварки. І чим більше їздила машина, тим більше прив'ядало їхнє кохання. А здавалось би, радійте, дружіть, кохайтеся. Так де там!
Якось він їхав сам. Коли бачить: далеко попереду і майже на середині дороги знайома фігура з фігурою якогось хлопця. Зупинилися, мило поцілувалися, йдуть далі. Безсумнівно, це вона.
Криво посміхнувся. Розігнав машину й вимкнув мотор. Авто тихо під'їхало до пари й злегка штовхнуло під зади. Молоді злякано відскочили врізнобіч. Шофер вийшов з автомобіля, хляпнув дверцятами, кинув ключі на капот і сказав,трохи гостро, але й розчаровано глянувши у вічі: "На, забирай. Я вже накатався," - і пішов геть.
Отетерілий від незнання справи бойфренд поглядав то на Марину, то на машину й ключі, то на колишнього водія, про якого він нічого не знав досі.

Жили і вчилися два товариші.Два В, як казали, Володимир і Вадим. Володя ледь-ледь, та піддався на вмовини профспілкового розповсюджувача і таки придбав у нього лотерею. Куплений білет він поклав у записник. Вадим-товариш чомусь запам*ятав про це. А коли стався розіграш цінних речей, то першим узнав, що на казначейський білет випала велика сума грошей. То він тоді викрав блокнот, білет собі сховав, а записника порвав і викинув. Та друг згодом кинувся по свою записну книжечку і пригадав про білет. Окрім того, хтось ще приніс газету з виграшним тиражем. З*явилися підозри, що прикрість сталася через лотерею.
Вадим мучився, дрижав, уникав... І не зрозуміло було: через докори сумління чи через страх викриття. Врешті не витримав і признався. Він свідчив, а перед очима в нього від психічного напруження ходили темні плями, аж майже нічого не бачив перед собою. Та й чи хотілося йому відкрито дивитися у вічі побратимові? Нажаханий власним вчинком від своєї рудиментної жадібності, він ждав будь-якого страшного вироку від свого, тепер уже, мабуть, колишнього друга Володі. Проте друг його простив. І все в них пішло по-старому. Однак вузол є вузол, скільки його не пригладжуй.
Коли вони прощалися, то перший подарував книгу про вчених з написом "Вірю, Вадиме, що ти другом є і будеш ним завжди".
 
У цьому житті вони більше ніколи не зустрілися.

 Жінки ждуть принців на білому коні, а чоловіки мріють про золотокосу. Чи чували ви коли-небудь від творчих людей про закоханість у незвичайну дівчину? Отож бо. Чоловіки, бійтеся її - дівчину із золотим волоссям. Вона - не славнозвісна Муза і не Господарка Мідної гори, хоча риси тої й іншої їй притаманні. Хто її побачить наяву, як у сні, чи справді уві сні, той пропав навіки. Не буде йому спокою ні вдень, ні вночі.А буде вічне невдоволення, постійний пошук єдності форми і змісту, намарне втілення ідеалу в реал.Це Танталові муки. Це раб, який, наче Кай, ніяк не збере докупи слово. Такий стан переллється у підсолоджену муку вияву себе у творчості для людей. А творіння стане жалюгідною компенсацією за далеким і нездійсненним, що вічно житиме у найкращих, найвищих бажаннях серця.                       

Баба Галя, царство їй небесне, як живою була, любила малосолену тюльку чи хамсу, або й терпужок. Як ото кіт чуманіє від валер'янки, так, схоже, і баба Галя від рибки. А ви ж знаєте, в Овідіополі чи в Роксолянах частенько викидали на прилавок смачні пресерви. Транзитні водії теж частенько отоварювалися жирненькою й приємною хамсою. Баба аж заздрила їм, що вони чомусь поперед  нею встигали. І от одного разу їй так пристрасно захотілося цього продукту, що пішла швиденько до магазину. Продавець була своя - Ніна. Вона й каже: "Бабо Галю, ось заждіть, на замовлення привезуть свіжої, а ця швидко псується від навколишньої спеки. Я вже й не продаю". Та куди там, "дай та й дай!"

Вдома з'їла з апетитом, та ще й трохи залишилося. Раптом бабці стало настільки зле, що сусідка викликала швидку.

Швидка  медична допомога приїхала. Бабу ледве відкачали. Гамір, тривога стихли. Всі розійшлися. Баба Галя ще почекала, потім встала з ліжка, пішла до столу і ... доїла терпужок.

 Любов - основа життя. Не кожний спізнає її в повній мірі, навіть мавши закоханість. Розуміння цього постійно спонукає  людей на вічні пошуки таємничої духовної квітки. І справа, ясно, тут не тільки в тілесному задоволенні.  За легендою, Геракл за одну ніч відлюбив 40 раніше незайманих. Та чи спізнав він тоді справжнього кохання? Можливо, він узнав його з тією жінкою Мегарою, яка народила йому двох дітей. Та в нез’ясованій, немотивованій мані, у безумстві (а це наслала - от що цікаво – саме покровителька шлюбу Гера) він убиває дітей і дружину. На жаль, у міфах часто ховається психологія людини за волею всесильних богів, де вже не треба пояснень. Так вирішили – і все!

 А хто ж завадив цьому чоловікові спізнати душевної глибини кохання? Прожив 50 років, а справжнє почуття тільки у снах ввижалося. Викликало щем, розуміння щастя, якого так і не знайшов.  Жінки були в його житті, та й поготів.
 Може, так сталося давним-давно через медичну сестру. Коли молода мати приносила трилітнього малюка на огляд чи щеплення, вражена дівчина у білому халаті казала: "Боже! Які у нього гарні очі!! – садовила малого навпроти себе і довгими хвилинами дивилася в них, якихось космічних і єдиних у світі, мліючи душею у незбагненних, мовчки вируючих почуттях.
 Чому ж тут дивуватися, що чоловік не знайшов собі єдиної лебединої пари?  Мабуть, через очі вона забрала собі щастя кохання. Назавжди.

Та молода жінка (ви вже здогадалися про кримську історію)  увійшла в середній вік, коли її доля привела на конкурс "Україна має талант". Сьогодні вона показує номер, від якого сталося неймовірне зрушення у свідомості глядачів. Нереальність - ось що їх схвилювало а потім чумарило їхню свідомість. Я бачив очі суддів. У Слави вони були круглі, очманілі дивом. Влад застиг, відхилившись назад, і вирячив очі, як ото Ленін в останні свої роки. Ігор, з виразом недовіри,зняв окуляри, аби протерти, та й занімів, забувши їх одягти. А діло було таке. Жінка вийшла з водою у пластиковому кухлі. На однотоннім пастельнім фоні сцени під тиху музику робилося містичне: жінка підняла літровий кухоль й полила воду на підставлену ліву руку. Та вода не спала з руки, а сформувалася у наче живу кулю на долоні. Зала ахнула і заціпеніла. Потім жінка обережно ту кулю  ніби розтерла  у повітрі до тонкості скла. Проткнула те "скло" рукою - і вода облягла її, мов рукавиця. Далі жінка витягла руку й у "скло" встромилася лицем. Потім одійшла назад, а вода залишилася на місці, у повітрі, прозорою маскою лиця... У глядачів перехопило подих, і вони нагадували скоріше дітей, яких пройняло почуття захопленого першовідкривача. Тому зал на паузі, коли у підставлений кухоль злилася маска, вибухнув шаленою овацією. Та опісля за сценою сталося якесь непорозуміння, шум. Чомусь замість голосу Оксани Марченко пролунав чоловічий голос про технічні негаразди. Виступаюча спантеличено пішла зі сцени. Натомість швидко почався виступ іншого  учасника.

А номер з водою у ТБ-передачі вирізали, бо котрісь значні казали, що це неправда.

Коли шестирічка виросла до гарної дівчини, з нею трапилася така історія. Одного разу вона відпочивала на морі в Криму. Щовечора, повертаючись з пляжу, вона й інші люди бачили одну й ту ж стару жінку, яка сиділа на лаві біля паркану свого будинку й дивилася ніби повз людей своїми вицвілими сизо-сірими застиглими очима. Насправді її очі визирали одну. Врешті настав день, коли непорушна бабуся раптом засовалася і покликала дівчину. Та підійшла і від щирого серця (та зважаючи на вік бабусі) нічого поганого не могла подумати. Престаріла жінка запросила її до хати. Там вона сказала дівчині, що саме їй, молодій, мусить передати чари-здібності, після чого може спокійно померти.(Це ж треба! Серед сотень людей відчути і вибрати ту, хто має так само незвичайні здібності). Та дівчина просто злякалася. Вона не захотіла ставати відьмою, чи, як зараз кажуть, екстрасенсом. Тоді баба розсердилася і сказала запально: "Раз так, то ти ніколи не матимеш дітей!"
Коли ця молода жінка, уже будучи  три роки заміжньою, з сумом, тривогою і болем розповіла мені свою історію, я, незважаючи на психотренінг, все ж таки вразився, однак вчасно оговтався й заспокоїв її, бо, навчившись за методикою Сафонова, вже бачив її майбутнє: незабаром вона народить хлопчика.

  Ця дівчина через простуду завжди важко дихала І в неї постійно був забитий ніс  Ознаки гаймориту. З відкритим ротом, аби легше дихати, вона мала вигляд тупенької дитини.
Одної ночі їй приснився лагідний білий дід. Він сказав їй промивати носик молоком з розведеною в ньому сіллю.Ще й показав, як це робити. Вранці, не кажучи нікому ані слова, дівчинка все зробила за наукою діда. Батьки були здивовані її діями і особливо вражені її розповіддю про сон. Вони, забобонні, може саме тому не стали втручатися  й дозволили дочці самостійно робити молочні процедури.                                                                                                        Через півтора тижня дід знов уві сні сказав: "Досить". Хвороба пройшла. дівчинка відтоді почувалася легко, невимушено, з лиця спав вираз тупості. Це вже була звичайна весела шестирічка. Коли дорослі спробували ці "ліки" на собі, то відчули, як ті діяли суттєво,  необтяжливо і м'яко, навіть якось ніжно.                                             
 От тобі й  Білий дід...

Студентів, як ото раніше бувало, брали восени на колгоспні роботи. Один із них, студентик  родом з Кавказу, не знав української. Раз увечері, коли він лежав і читав книжку, постукала до кімнати жаліслива хазяйка, у якої він квартирував, і запросила  до вечері.
- Вэчэрят? Нэт, я почитай,- відмовився він, гадаючи, що йому пропонують вимкнути світло.
Запрошення було і вдруге. Та знову прозвучало "нэт".
Через деякий час вона запросила і втретє:
- Ходімте повечеряєте.
- Понимай, очэн интэрэсный книга.
Хазяйка здивовано зрушила плечима і тихо вийшла:"Що за напасть така?" А він: "Што она такой настырны? Жалко свэт, да?"
Другого дня юнак-азербайджанець соромився, а ще бідкався, бо взнав від однокурсників, що "вечеря" - то "ужин", від якого він навряд чи відмовився б. Відтоді він з охотою засвоював значення слів України...

 Ця жінка була невеличкою, але витривалою. Росла без батька (він загинув на війні).
 У 46-ому був голод. Тоді їй було 13 років. У школі для підтримки дітей давали маленьку скибку хліба, сяк-так намазаного повидлом. Плакала: вдома маленький братик теж голодний. Вона хотіли не з'їсти, а принести йому. Та голод вершив своє: "Ось відщипни трохи, ну ще одну крихту, ну крихточку..." Так ніколи й не донесла братику. Весь час гірко сумувала, згадуючи про це.
 А це якось повноцінна сім'я (чоловік повернувся з фронту) запросила її на обід. Була смажена картопелька з малим м'ясцем. Дуже смачно! Коли всі поїли, то чоловік спитав, чи знає що їла. І відповів: "Сусла".Краще б він того не питав. Втокмачене віками відразою табуйоване до їжі викликало нудоту. Дівчинка вийшла за хату і все вирвала.
 Улітку в село приїхав наборщик. Розказував про майбутнє, про новобудови, про гуртожиток, про харчування, про платню-заробітки. Повірила, понадіялася, бо треба було спинатися на ноги в житті. З першого дня на будові їй, чотирнадцятилітній, і напарниці-ровесниці вручили носилки, щоб підносити цементний розчин і бетон. Дівчата надірвалися.
 Пройшов час, пощастило вступити до технікуму.Теж було всяко. У далекому від дому селищі міського типу 100 грамів цукерок і скибка хліба нерідко були їжею на весь день. А сорочка на ній завжди чиста. Гадали, що вона має кілька. Насправді ж дівчина мала одну, прала  її частенько й, бувало інколи, сушила на собі.
 Покохав її хлопець, признався їй. Та вона не сприйняла всерйоз. Закінчила заклад і поїхала на нову роботу.А через рік вийшла-таки заміж за іншого.
Коли це приїжджає той перший, попросив чоловіка: "Дай, хоч подивлюся на неї". Не дозволив.
 Сивий дід, котрий умів віщувати долю на початові кукурудзи, сказав колись-то їй про хлопця й чоловіка: "Ти відкинула хліб і взяла камінь".
Народила двох дітей.Трудилася невтомно, як бджола: все піднімала соціалістичну країну на ноги.Бита життям, суворою доцільністю, недолюблювала одне - примус йти на  першотравневу чи жовтневу демонстрацію під залякуванням обмеження в платні. Мала нагороди й грамоти за сумлінну працю. А держава гуркотливо обіцяла їй комунізм у 80-ому році й забезпечення по потребах. (Порожня бочка гучить, а повна мовчить). Вона, як й інші розуміла, що це той самий урочистий пафос оманливого наборщика. Соціалістична  фальш, що успішно втілена в образі радянського бюрократа (на щастя, в гумористично-іронічному плані; вона ж бачила жорстких бюрократів): "Товарищи! Поможем нашим кочегарам!"- хвацько скидав піджака і, нахабно та хитро зігравши на довірливості й ентузіазмі людей, тут же одягав його знову.