«Знизу догори»
- 03.02.20, 19:56
Вітер б’є в обличчя, виє,
Рве на шмаття обрій мрії,
Лиш на мить закрию вії,
І уже лечу.
Довго бовтався під небом,
Я над безкінечним степом,
Бачив янгола, що медом
Плакав на свічу.
Де ти, всемогутній Боже?
Кожен, хто на тебе схожий,
Був звичайний перехожий,
Як тебе знайти?.
Коли чхнеш, тобі скажу я:
- Будь здоровий! Чуєш?
- Чую.
Знай лише, я не плазую,
Це від самоти.
Ти скажи нам, чи важливі,
Серця безкінечні зливи.
Якщо ми живі й щасливі,
На одну лиш мить?
Раз! І нас уже немає…
Два! Ніхто і не згадає,
Що в середині палає,
І в думках гримить.
Падають додолу хмари,
Хором звідусіль примари
Накладають свої чари,
Кличуть до зірок.
Небо,
З кожним днем все ближче,
Вітер виє, рве і свище,
Гне хрести на кладовищі
Димом цигарок.
І десь тут у напівсвітлі,
Напівтемряві пониклій,
Відчуваю це в повітрі,
Скільки не гори,
Буде в темряві спасіння,
Провидіння в сновидінні,
В безкінечному падінні,
Знизу догори.
© William van Warg (текст и фото)
3
Коментарі