Занадто далеко…

Занадто далеко…

Від усіх, і одвічної людства журби,
Від шаленої, кровожерливої юрби,
Від загублених у суперечках годин,
Від брехливих телевізійних новин.

Занадто далеко…

Від суму по тих, хто був близький,
Від рівня життя, що був занизький,
Від часу, змарнованого на каяття,
Від мрій, що поринули у небуття.

Занадто далеко…

Від планети під гнітом катастроф,
Від всього, чим править Саваоф,
Від дощів, що не змивають бруд,
Від безликих будівель та споруд.

Занадто далеко…

В полоні темряви космосу і зірок,
У лоні власного всесвіту із думок,
Дрейфувати б одвічно серед комет,
Посміхаючись зрідка вогням ракет.

© William van Warg