Зооателье Sweet doggy

Если Вы хотите чтобы Ваш четвероногий любимец выглядел модно и красиво - обращайтесь к нам - 
в "Sweet doggy" ателье одежды для модных и стильных собак.
Предлагаем пошив одежды для собак малых пород.
Шьём по индивидуальным меркам прислушиваясь к пожеланиям заказчика.

Предлагаем костюмы, футболки, платья, дождевики, толстовки,
штанишки, курточки, комбинезоны и многое другое!

Ассортимент моделей всё время пополняется.

В нашей одежде Вашему питомцу будет удобно!


Узнать более подробную информацию, посмотреть каталог моделей, сделать заказ можно на нашем сайте http://sdog.at.ua

В папке "ОДЕЖДА В НАЛИЧИИ" можно выбрать образцы пошитых моделей по сниженным ценам http://sdog.at.ua/photo/prodazha_obrazcov/9
   
       
   
   

Зооателье "Sweet doggy" - одёжки для крошки!


Зооателье Sweet doggy

Если Вы хотите чтобы Ваш четвероногий любимец выглядел модно и красиво - обращайтесь к нам - 
в "Sweet doggy" ателье одежды для модных и стильных собак. 
Предлагаем пошив одежды для собак малых пород.
Шьём по индивидуальным меркам прислушиваясь к пожеланиям заказчика. 
Предлагаем костюмы, футболки, платья, дождевики, толстовки,
штанишки, курточки, комбинезоны и многое другое! 
Ассортимент моделей всё время пополняется.
В нашей одежде Вашему питомцу будет удобно!

Узнать более подробную информацию, посмотреть каталог моделей, сделать заказ можно на нашем сайте http://sdog.at.ua

В папке "В НАЛИЧИИ" можно выбрать образцы пошитых моделей по сниженным ценам http://sdog.at.ua/photo/prodazha_obrazcov/9

 




Вибір між смертю і смертю

  • 13.02.10, 21:56

Евтаназія - вибір між смертю і смертю

            Вихідною моделлю і першоджерелом етичних стосунків дуже часто вважається взаємовідношення матері (батьків) і дитини: турбота, любов, допомога сильного слабкому, виховання. Поза сумнівом, ці відчуття в людському суспільстві придбали дуже високий розвиток. Але батьківські, у тому числі і материнські відчуття, існують і у тварин. А ось усвідомлення своєї смертності і витікаюча звідси проблематика сенсу життя і всі етичні міркування про те, як треба жити, як жити правильно і як неправильно, властиві повною мірою лише людині. Тому слід було б вказати на тісний зв'язок походження моральності - як сукупності норм спільного існування - з необхідності постійно боротися проти смерті, захищатися від неї, виробляти якісь спеціальні норми і правила життя, сприяючі збереженню спільного існування від небезпеки смерті.

            Перша і головна заповідь моралі - "не убий" - є не що інше, як табу смерті. Ця заборона найстрашнішого, що може статися з людиною, самого гіршого, що може зробити одна людина по відношенню до іншої. Не випадково, що це найбільш стара моральна заповідь. Якби людство не виробило її на досить ранніх стадіях свого існування, воно просто не вижило, не перемогло б в боротьбі за існування. Ця моральна заповідь послужила основою і перших юридичних законів. Право на життя, суворе покарання, що призначається порушникам цього права, склало головний інтерес і мету всякого цивілізованого законодавства, що набагато випередило право на власність і її охорону, наприклад, і багато інших прав людини. У цьому сенсі, смерть і боротьба проти неї в різних її проявах стають першоосновою і джерелом не лише моралі, але і права теж.

           Друга частина моральності - позитивна, конструктивна - на відміну від першої - заборонної - витікаюча з першої, з наявності факту смерті і необхідності для людства виробити спільні форми і норми, що захищають від смерті, оберігають, наскільки це можливо, від неї, але тим самим все-таки генетично пов'язані з нею - складає всю діяльну, конструктивну частину моральності, як би практично роз'яснює кожній людині, як вона повинна поводитися, щоб реалізувати свої відчуття жалості і співчуття у вигляді конкретних справ і вчинків. Це такі найважливіші етичні норми, які визначають сферу належного: працювати, виконувати свої обов'язки, піклуватися про інших, допомагати, підпорядковувати свої потреби і інтереси до потреб і інтересів інших, не бути егоїстом, відноситися до іншої людини як до самого себе, і, нарешті, любити ближнього. Всі ці норми виникли і народилися як би "перед лицем смерті", "з причини її", "пам'ятаючи про неї". Їй ми ними і зобов'язані.

           У цьому сенсі, підсумовуючи сказане, можна зробити висновок: моральність зобов'язана своїм походженням смерті, нею вона породжується.

           Вся моральність є не що інше, як засіб боротьби із смертю. Якби людство не виробило б цієї глибоко духовної, внутрішньоособової форми захисту себе від смерті, воно або просто перестало б існувати, або, подібно до тваринного і рослинного світу, не виробило б тієї духовної культури, яка забезпечила людині унікальне місце у всесвіті.

           Одна з проблем смерті - проблема евтаназії - оскільки проблема життя і смерті стоїть тут особливо гостро.             Евтаназія (у перекладі з грецької) - швидка і легка смерть.

           У лікарнях і госпіталях багатьох економічно розвинених країн світу за останні роки накопичилася значна кількість хворих, фізіологічний стан яких позначається як проміжний між життям і смертю.

          Ці пацієнти страждають невиліковними захворюваннями самих різних видів, включаючи пізні стадії раки, розсіяного склерозу і тому подібне. Ще декілька десятків років назад такі хворі негайно померли б. Сьогодні завдяки новітньому медичному устаткуванню вони можуть бути підтримувані в живому стані довгі роки. Своєрідним рекордом такої штучної

підтримки життя безнадійно хворої людини, що знаходиться в несвідомому стані, в комі, була Кетрін Кетлін (США), що прожила майже п'ятнадцять років.

         Якщо уявити собі якими швидкими темпами розвивається медичне приладобудування і технологія, то можна передбачати, що подібні випадки набуватимуть усе більш масового і тривалого характеру. Навіть якщо нічого не говорити про фінансову сторону справи, хоча таке медичне обслуговування коштує дуже дорого і часто буває необхідним для невідкладної допомоги іншим хворим, в подібних ситуаціях виникає цілий ряд чисто моральних проблем: чи є дана людина повноцінним членом суспільства, і моральним суб'єктом, і чи не доводиться тут вводити особливе поняття "рослинного існування". Проблема стає особливо складною, якщо поставити питання про те, як покласти край такому існуванню, і хто повинен узяти на себе функцію його здійснення.

           Ні лікар, ні медичний персонал, через клятву Гіппократа, а також з принципової заборони вбивства, не можуть бути змушені до виконання процедури відключення хворого від апаратури. Тим більше це неможливо з моральної точки зору надати родичам хворого. А якщо ускладнити ситуацію тим, що хворий відчуває фізичні страждання і болі, то виходить, що застосування апаратури лише подовжує його страждання, але не лікує і не полегшує його стан. Ситуація здається нерозв'язною: довгі болісні страждання без надії на лікування або легка і швидка смерть.

           В ході обговорення такого типу ситуацій вдалосявиконати велику аналітичну роботу по вичлененню самих різних аспектів евтаназії і якнайтонших аспектів сенсу цього поняття. Так, одне з перших уточнень було внесено до поняття "вбивство", було проведено відмінність між двома нерівнозначними значеннями, що містяться в цьому слові: "убити" і "дати померти". Якщо провести аналогію між тонучою і вмираючою людиною, то між поняттями "убити" і "дати померти" існує така ж різниця, як між поняттями "втопити" і "дати потонути", не врятувати потопаючого, допустити, щоб він потонув. Відомо, що юридично каране лише перше діяння, воно кваліфікується як вбивство, тоді як друге може бути кваліфіковано інакше, наприклад, як халатність, і часто не спричиняє за собою суворого юридичного покарання. Виходить парадоксальна ситуація: якщо лікар не лікує хворого, дає йому померти, він не підлягає засудженню, хоча результатом його не-лікування теж є смерть, та ще інколи пов'язана з великими стражданнями. Якщо ж лікар, прагнучи звести ці страждання до мінімуму, звільняє хворого від останніх, марних мук, він повинен нести суворе покарання.

          У короткометражному фільмі «Жінка у палаті» показана історія людини, яка вирішила піддати евтаназії свою невиліковно хвору матір. Про те, що він відчуває приймаючи настільки складне рішення.            Мати не відчуваючи свого тіла, але відчуваючи нестримний біль каже синові: «Скоріше б це вже скінчилося. Я насправді цього хочу. Я хочу що б усе це скінчилося. Мені так боляче.» Син дає їй пігулки від болю. Пігулки які назавжди скінчать її страждання.

          Невідомо як він буде з цим жити чи буде засуджувати себе, чи виправдовуватиме.

          "Право на смерть" фіксує один парадокс у цій проблемі: може для самого вмираючого смерть стає бажаною? Адже, здавалося б, вища цінність для людства - це саме життя, вона - вище благо, а смерть - завжди зло, нещастя. Але виявляється, що це не так, або не завжди так, або не зовсім так. Коли ж може статися, що смерть для самої людини стає бажаною, бажанішою, ніж життя? Звичайно, дуже рідко, майже ніколи. Але в той самий час, не так вже рідко, особливо в таких крайніх ситуаціях, які пов'язані з важкими, невиліковними хворобами. Адже і сучасна медицина при всіх її досягненнях ще не вміє лікувати від смерті, вона ще не знайшла ліків від усіх хвороб. А значить може настати такий момент в житті

людини, коли нестерпні страждання можуть зробити бажаною саму смерть.

         Ось цей парадокс в проблемі життя і смерті і зафіксований в дискусіях довкола евтаназії. Адже думки розділилися на дві протилежні точки зору: за дозвіл евтаназії і проти нього. Різні країни світу зайняли різні позиції: у деяких країнах евтаназія дозволена юридично, в деяких заборонена. Як же вирішити цю проблему, пам'ятаючи про сказаний вище головний принцип всієї культури і цивілізації - боротьбу проти смерті?

         Якби евтаназія означала вибірміж життям і смертю, вона безумовно мала б бути заборонена. Ніколи етика не може захищати смерть проти життя, вона завжди захищала і захищає життя проти смерті. Але евтаназія немає вибору між життям і смертю. Вона це вибір між смертю і смертю. Між смертю страшною і болісною і смертю швидкою і легкою. А це вже зовсім інша справа. Тут можна обирати.

http://www.ex.ua/view/68106

Чем компьютер похож на мужчину...

  • 19.01.10, 22:43

Считает себя умным, но не может обойтись без мамы.  Ткнешь пальцем - он и заведется. Требует множества игрушек и примочек.  Столбенеет, если рядом нет клавы. Всегда мечтает попасть в сети. У него все падает с завидной периодичностью. К нему лучше не подходить сзади. Hе работает, если его некуда воткнуть. Так и норовит задать дурацкий вопрос. Любит, чтобы с него сдували пылинки и промывали спиртом. Hе выносит резких перепадов напряжения. Сначала зависает, а потом вырубается. Жалуется на нехватку памяти, хотя, на самом деле, недостает мозгов. Бурчит, когда его грузят. У него повышенная восприимчивость к вирусам. Сам ничего не умеет: все зависит от того, что в него вложишь. Сам ничего не может: все зависит от того, кто им пользуется. Когда надоедает приводить в порядок, наконец, понимаешь: себе дешевле обзавестись новым.

Недописанное письмо

  • 29.12.09, 00:30

       Ты останешься в моём лете. В тех днях которые мы провели вместе. Ты останешься частичкой моего детства. Частичкой меня самой. Я буду вспоминать тебя без боли, без замирания сердца, без комка в горле. Всё проходит… И любовь моя пройдёт. Уже проходит… Я раньше могла жить без тебя и сейчас смогу. Я просто никогда не смогу тебя забыть. Память. Она имеет свойство украшать то что было. Уже наступил этот период. Ещё немного грустно когда думаю о тебе, но уже не больно. Ещё скучаю по тебе. Нет. Я и раньше скучала когда тебя небыло в моей жизни. Или был? Ты всегда был и навсегда в ней останешься. Тебя просто небыло рядом, но и к этому я уже давно привыкла. Ты занял место в моём сердце, в моей душе ещё, тогда, в детстве, и ни ты, никто другой не способен этого изменить. Ты остался тем тёплым лучиком который согревает летом. Сейчас зима. За окном снег. Летят большие мягкие снежинки, кружатся, своим холодом дарят тепло…

Ответы где

  • 20.11.09, 23:25
ОТВЕТЫ ГДЕ

Когда нужен будет ответ
Приходи, я могу дать совет.
Я от грусти тебя спасу
Потому что тебя я люблю.

Когда будешь ты одинок
Приходи – подарю тепло.
Я от холода уберегу
Потому что тебя я люблю.

Когда жизнь затянет петлю
Приходи, я чаем тебя напою.
Успокою в объятиях рук
Просто я навсегда твой друг.

Когда только вопросы вокруг
Приходи я Талькова включу.
Это наш спасательный круг
Просто ты мой единственный друг.

Когда верить нельзя никому
Приходи, я тебя пойму.
Будет просто гореть свеча
Потому что ты любишь меня.

Когда ты не сможешь идти
Позови – поддержу в пути.
И всегда будет ныть душа
Потому что ты любишь меня.

     Д.А.                              20.11.2009
 




Он вернётся...

  • 04.11.09, 19:35

Тальков Игорь Владимирович родился 4 ноября 1956 года. Человек, наделенный Свыше недюжинным талантом, силой духа и Светлостью души.   В своей книге «Монолог» он говорит: «Мой метод борьбы с несправедливостью и со злом, за правду и добро - мои песни. Мой долг - максимально донести до ума и сердца слушателя то, о чем болит и кричит моя душа. Если я кому-то и служу, то только Господу Богу, и отчитываюсь за содеянное в этой жизни только перед Всевышним.» Однажды в 1983 году, когда Игорь с другими музыкантами летел в самолете на очередные гастроли, кто-то из ребят с испугом говорил об авиакатастрофах. На что Игорь произнес: "Не бойтесь со мной летать. В авиакатастрофе я никогда не погибну. Меня убьют чуть позже, при большом стечении народа, и убийцу не найдут". Напророчил... Ушел "таинственным гонцом", унеся с собой и тайну своего ухода.  « Петербург - мой самый любимый город и, попадая туда, порой начинаю иначе думать, чувствовать, воспринимать действительность, полностью меняется мироощущение». В фильме «За последней чертой», в котором снялся певец, его героя убивают из пистолета. Ровно через год (6 октября 1991 года) он был застрелен во время концерта во Дворце спорта "Юбилейный" в Санкт-Петербурге.   ПАМЯТИ ИГОРЯ ТАЛЬКОВА В пространстве между небом и землей, В остатках разноцветной звездной пыли Найду и я, в конце концов, покой Который песни дать мне не сумели. Свет старых звезд уже не виден Все дальше от земли они. А новые еще совсем малы, И темп приобрести такой Вселенной им не может быть дано.   30.10.2007

Квітка на камені

  • 27.09.09, 16:24
Кам’янець – казкове місто, місто-фортеця, місто-легенда, «квітка на камені» - пам’ятка сивих віків. Багата і цікава історія міста над Смотричем описана в багаточисленних хроніках, літописах, наукових працях, спогадах… І хоча час заснування міста губиться в глибині століть, Кам’янець без перебільшення є одним з найдавніших міст Східної Європи. Заснований у ХІІ – ХІІІ ст. в часи Галицько-Волинської держави, він вже у ХІV ст. сформувався як політичний і адміністративний центр Поділля з магдебурзьким правом на самоврядування.  Так географічно склалося, що саме Західне Поділля, спочатку у складі Великого князівства Литовського, пізніше Подільське воєводство у складі Подільського королівства, перебувало безпосередньо на так званому Степовому кордоні. Постійна потреба захисту південно-східних кордонів вимагала оригінальних методів військової оборонної тактики і фортифікаційного будівництва. Саме мури Кам’янецького замку та оборонних споруд навколо міста були тією заставою, об яку не раз розбивалися спроби різного роду загарбників оволодіти ним.

Стара фортеця - пам’ятка фортифікаційного мистецтва ХІІ -  ХVІІІ ст.

Папська Башта

Міська ратуша - ХV - ХVІІІст.

Головний вівтар кафедрального костьолу св. апостолів Петра і Павла. ХV - ХІХ ст.

Каньон р.Смотрич

http://photo.i.ua/user/583697/141299/

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна