Я знову відчуваю своїми п'ятами ребра Росинанта, знову, взявши зброю, я пускаюся в дорогу.
Близько десяти років тому я написав Вам іншого прощального листа.
Наскільки пам'ятаю, тоді я жалкував, що не є більше хорошим солдатом і хорошим лікарем, інше вже мене не цікавить, солдат же з мене вийшов не настільки й поганий.
В основному нічого не змінилося з тих пір, якщо не вважати, що я став значно більш свідомим, мій марксизм укорінився в мені і очистився. Вважаю, що збройна боротьба - єдиний вихід для народів, що борються за своє визволення, і я послідовний у своїх поглядах. Багато хто назве мене шукачем пригод, і це так. Але тільки я шукач пригод особливого роду, з тієї породи, що ризикують своєю шкурою, щоб довести свою правоту.
Може бути, я спробую зробити це востаннє. Я не шукаю такого кінця, але він можливий, якщо логічно виходити з розрахунку можливостей. І якщо так станеться, прийміть мої останні обійми.
Я любив Вас міцно, тільки не вмів висловити свою любов. Я занадто прямолінійний у своїх діях і думаю, що іноді мене не розуміли. До того ж було нелегко мене зрозуміти, але на цей раз - вірте мені. Отже, резолюція, яку я вдосконалював із захопленням артиста, змусить діяти кволі ноги і втомлені легені. Я доб'юся свого.
Згадуйте іноді цього скромного кондотьєра XX століття.
Поцілуйте Селію, Роберто, Хуана-Мартіна і Пототіна, Беатріс, всіх.