Надибав таку ось штуку

Усього натерпілась ця земля,
Яку нам пращури назвали Україна,
По ній століттями топталася орда,
Як не чужих то своїх же Батиїв.

Все треба нам правителя було,
Щоб в нас він справедливо правив;
От тільки вибирали не свого,
Достойного на стороні шукали.

Спочатку то були варяги з-за морів
Усе від них залежне ті робили
Хтось краще, гірше хтось та все ж
Це найбільш славний наш період, України.

Що було потім краще б помовчать,
Та наше це, тож ніде правди діти,
Татари й ляхи керували так
Що ледве нам вдалося не зомліти.

Козацтва була далі славная пора.
З’явились наші королі й гетьмани,
Держава в нас з’явилася своя.

І непогано може ми тоді б жили
Та знов щось не сподобалось сусідам,
Ну не могли подумати вони
Що ми собі по власній стежці підем.

Відтоді знову натерпілись ми
Від старших наших братиків й сестричок,
І воювали на чужій війні
Та й в мирний час нелегко було жити.

І ось, коли державу маєм вже свою,
Коли, здавалось, все в твоїх руках, народе,
Ти знову хочеш свою булаву
Віддати в руки до правителя чужого.

Північний наш сусіда, як завжди,
Без нас не може витерпіть ні хвильки,
Бо хоче він в обіймах задушить
Свою ще недосвідчену сестричку.

Тож, люди, добре подивіться хто є хто
Серед усіх цих наших кандидатів,
Щоби не було потім вам шкода,
Щоб не казали: “Ми не винуваті”.

Не відновити щоб оте ярмо,
Яке нам ті сусіди нав’язали.
Для цього ж керуватись серцем й розумом своїм,
При виборі майбутнього держави.