Одесит, який віддав життя за українську мову

Відхід за світи мудрого Святослава Караванського повна несподіванка, позаяк мені здавалося, що він буде жити вічно. Особливо надійно подібне утвердилося в мені після того, як йому виповнилося всі  95-ть. Рухливий, молодцювати, він мешкаводинаком (дружина померла) у Балтиморі, як метеор мотався на своєму незмінному скутері. Почувався, як стверджував,  на колишніх п’ятдесят. 24 грудня йому б мало виповнитись 96-ть…

Я давно вже мав намір написати про цього мудрого одесита, котрий найкраще у світі володів українською мовою, а тому активно  збирав матеріали для такої статті. Ціла тека їх залишилися за снігами у селі: планував засісти за есею з весни. Шкодую нині, що тих вирізок, заміток немає зараз під рукою, коли доводиться несподівано писати ці прощальні рядки. А там зібралося багато цікавого про Караванського. Мені хотілося б краще вам поянити, друзі, що він за людина така особлива, з вічною молодістю на душі. Пан Святослав, до прикладу, стверджував, що за 31-ин рік, проведений у в’язницях московітської імперії, куди його постійно вкидала радянська влада, надзвичайно багато разів голодував. Тому, мовляв, організм його оновлювався після таких екзекуцій.

Святослав Караванський насамперед унікальний мовознавець. Він своє життя присвятив лікуванню нашої рідної мови, яку сусіди-вандали впродовж століть намагалися знищити, позбавити права на життя. Для мене особисто, як для ділового журналіста, письменника, для моїх колег, він зробив колосальну справу – створив «Практичний словник синонімів української мови», без якого я не обходжуся жодної доби. Без нього, його унікальних старань, певен, наша мова була б у стократ обмеженішою, примітивнішою. Бо чим багатше, крилатіше слово, тим вище воно злітає до небес, тим глибше западає в душу народу. 2014 року вийшло останнє – п’яте, суттєво розширене , доповнене видання «Практичного словника…» Це означає, що роботу над ним, автор не закінчував ніколи, від 1951 року…

Святослав Караванський найближчий із фахівців мовознавців і для поетів, позаяк він ще відбуваючи перший свій строк дисидентського  ув’язнення, почав створювати «Словник рим української мови». Відтак, знайшов понад 60 тисяч пар римованих слів. Завдяки чому наша культура, література стали в рівень з кращими світовими.   

Святослав Йосипович завжди тримав руку на пульсі політичного життя України, хоч давно уже мешкав за кордоном (з 1979 року), куди його спровадили ще недолугі радянські  вожді-правителі. Він регулярно, практично щотижня подавав у пресі замітки з найактуальніших тем життя нашого суспільства. Ось маю газетину з його міркуваннями від 22 вересня ц.р. Озаглавлені так: «Як нам уберегтися від Януковичів?».  Пан Караванський написав: щоб убезпечити державу від нових президентів-самодурів, які прийшовши до влади починають потім працювати на ворогів, належить записати до Конституції Україну одне додаткове слово… Це, власне, буде обіцянка, яка його контролюватиме. Що той, хто вступає на престол, повинен не просто «… володіти, а і МОЛИТИСЯ українською мовою».

А ось зовсім свіжі його замітки від 10 листопада 2016-го, які також знаходжу на своєму робочому столі, стосувалися вони «Е-декларацій та виборів». Це, казати б, роздуми про те, як побороти чуму українського суспільства – корупцію. Святослав Йосипович застерігав, що сучасні партії перестають бути осередками політичної активності, перетворюються в інструмент, знаряддя олігархів з закабалення мас. І цю проблему, вирішення якої стоїть перед Україною насамперед, ще маємо вирішувати. Уже без його...

Україна збідніла на одного Мудреця і Великого Патріота. Тому бережімо одні одних.