Погляд на Олімпіаду зсередини

          У попередній статті про Олімпійські Ігри, озаглавленій «Чому Ріо ігнорує український гімн?», я мимоволі обмовився про те, що у мене є свої люди на Олімпійських Іграх, і тому про сало без чорного хліба не вигадка. 

Історія тут така. Є двоє гарних людей: дочка Наталка і її мати Регіна Миколаївна. Наташа мешкає в Ріо, у неї маленький син та чоловік бразилець.  Українка поліглот – володіє багатьма мовами світу. Мені відомо, що знає англійську, німецьку, французьку, іспанську, португальську, володіє ідіш та івритом. Здається, володіє ще якоюсь європеською мовою, боюся називати, аби не помилитись. Про це звідкілясь дізналися, звичайно ж, у Москві. Запропонували їй стати офіційним перекладачем за великі гроші пана Жукова – голови Олімпійського комітету РФ на ОІ в Ріо-де-Жанейро. Той, хто з московітів збирав про нашу Наталю Вікторівну інформацію, явно вчинив непрофесійно, тому, що наша землячка відповідає означенню ще одного «П» (окрім поліглот) - Патріот з великої літери. Навіть «ВП» - Великий Патріот рідної України. Всі головні маніфестації на підтримку України і українців у Ріо не обходяться без участі моєї знайомої. А статті у Фейсбуці. Це лише потрібно почитати - Наталя Лозицька наш надзвичайно потужний український форпост у Бразилії.

 На нинішній Олімпіада пані Наталя, як волонтер, підкреслю, перекладач офіційної делегації України в Ріо. Жодні перемовини там не обходяться без неї – Наталі Лозицької.

А мати її – Регіна Миколаївна, кандидат наук, колишній викладач Одеського  державного університету, полишивши всі домашні справи поїхала до Ріо, аби у відсутність мами посидіти з онуком, нагодувати зятя. Ми домовились, що вона писатиме мені про свої враження. Сьогодні отримав чергового листа від РМ, на моє переконання вельми цікавого, давайте разом прочитаємо:    

            
> > Сьогодні перший і, напевне, останній раз у Ріо наживо спостерігала баталії на Олімпійському стадіоні. Запрошення Наталочка випросила для мене в оргструктурах перепустку, щоб моє перебування в Олімпійському Ріо було виправданим. Їхати довелось так далеко, як напевно з Одеси до Умані…

Проїжджали олімпійський комплекс, що включає з десяток споруд на різноманітні види спорту. Це все знаходиться в прекрасному місці над океаном. Правда щоб створити цю красу треба було вести будівництво, відвойовуючи у джунглів територію. Ще залишилися де-не-де хащі непролазні. Незважаючи на величезну віддаль, вподовж чудової швидкісної траси обабіч в'ється, споруджена на сваях, огороджена решіткою і перилом велосипедно-пішохідна доріжка з чудовим видом на океан. От по такій чудо-трасі ми домчали ще до слідуючого комплексу олімпійських об'єктів.

Їх теж велика кількість, але ми поспішали туди, де змагання з боксу. Пройшли перевірку на вміст торбинок, детектор і далі ще перевірки так званих "аусвайсів". Правда все дуже організовано, скрізь в формах співробітники готові вирішити всі твої проблеми. Багато військових, щоб ніяка нечисть не нашкодила. Зайшли ми в споруду (залом не назвеш), завбільшки в футбольне поле. В центрі місце, де вже йдуть баталії. А над ним з чотирьох сторін висять монітори, де бій показують . І ловлю себе на тому, що дивишся на екран, а не живу картинку. ????

Цікава реакція глядачів. Вони сидять групами. Бій був між мароканцем і узбеком. Мароканці, осіб 50, усі в червоних майках під колір свого! розмахують прапором, підбадьорюють криками, а узбеки (їх менше) сидять поряд в сусідній ложі, як на важливій нараді, рівненькі, чинно так. Було б далі на що подивиться, а ж тут Наталочка виявила пропажу-кишені від олімпійської сумки з мобільними телефонами, і ми щодуху рвонули в кілометровий шлях нишпорити, де вона могла відвалитись. І вже на самому виході побачили сервіс «загублених речай», де й була наша рідна кишеня з засобами зв'язку Наталі.

Приємно, що є чесні люди, яким ми дуже вдячні. А то інформаційні сторінки новин з Олімпіади заповнюються тільки негативом - пограбували, вода позеленіла, камера впала... І всяка інша ахінея. А ніхто не пише, скільки сил докладається, щоб працював цей складний механізм організації дійства, скільки працює волонтерами бразильців і іноземців, скільки дарують посмішок і намагаються вирішити всі питання гостей...

Напевно чесна самовіддана праця не має такого запиту, як то кажуть "клуб нічка", яка так користується попитом, а жаль... Змагання проходять практично цілодобово і потреба бути в тому чи іншому місці волонтерам також цілодобова. Бачу це по Наталочці: приходить іноді і о другій годині ночі, а зранку вже дзвінки – треба сюди, треба туди, і все треба, і треба...

> >Увечері на фіналі греко-римської боротьби Наталочка вболівала разом з нашими земляками за Беленюка, який отримав срібло, можливо, через не зовсім коректне судійство (грузин суддя допоміг отримати перемогу грузину росіянину). Так коли виконували гімн Росіі, Наташа на весь голос співала гімн Украйни, що вважала більш справедливим. Потім підходили до неї НАШІ і дякували за громадянську позицію.  
> > Ось так і завершилось моє "хрещення" з Олімпіадою.