«У чому відмінність між Сходом і Заходом України?»

«У чому відмінність між Сходом і Заходом України?» – простодушно запитує його журналіст, на що один із Януковичевих реформаторів і стабілізаторів по-державницьки мудро відповідає: «Посмотрите, как на Востоке работает сталевар, машинист. Это ужасные условия. Он зарабатывает 200-300 долларов. А вуйко говорит: “Чтобы я за такие деньги так работал?! Я пойду к поляку, нарублю ему дров, он мне даст 100 доляров, я еще к нему похожу”. Это такой менталитет. Мы хотели запустить в Ивано-Франковске завод “Норд”. Но еле ноги оттуда унесли. Возили туда поездами своих людей, потому что тамошние не хотели работать. Хотя зарплату давали, как в Донецке. Работать должны все. Нужно закрывать границы и производить собственный продукт, строить фермы. Мы попытаемся это сделать за 10 лет. Может, и больше времени понадобится».

Про нутряну ненависть цих «інтернаціоналістів» до «вуйків», себто галичан і, взагалі, несовєтизованих українців варто поговорити окремо. Цікавішою тут є їхня нутряна ненависть до свободи – в усіх її формах і виявах. Цим «рефоматорам» і «стабілізаторам» не спадає навіть на гадку, що найпростіший спосіб заохотити людей до праці – це поліпшити «ужасные условия» і заплатити хоча б так, як платить підступний «поляк». Ба ні! Простіше, виявляється, закрити кордони, обгородити країну колючим дротом, віддібрати в усіх паспорти (добре було б ще й внутрішні), загнати всіх до колгоспів, до ґулаґів, зробити і з капосних галичан покірних донбасців, аби й вони працювали «в ужасных условиях» за 200 доларів або й задаром для блага ландиків та звягільських, – щоб ті могли й далі собі розважатися у Монако, лікуватись у Баден-Бадені та облаштовувати по цілій Європі свої приватні міжгір’я.

Ця ментальність невиліковна, і тому зовсім не складно передбачити, які «реформи» і яка «стабільність» на нас очікують.