Напруга

      Шановні друзі! Якщо мене хтось читає саме тут, то знайте - я просто заблукала! Так, так : заблукала. Я досить довго сиділа на "милі", тобто на "мейл.ру", до тих пір, поки там не закрили остаточно блоги. Трапилося це саме в день анексії Криму.Бо нащо  "вольнодуміє"? Я шукала паролі для входу в свої колись заведені українські поштові скриньки.І нарешті знайшла. Ура. Ура без окличного знаку. Бо нині не до окличних переможних  знаків. Я вдома. І немає нічого кращого. Ще я на ФБ. Той сайт дав  можливість пережити  болісну зиму, шокову весну і криваве літо, яке пече і випікає.  Але ось що цікаво і якось навіть млосно - це читати старі записи, до дрібниць згадувати саме ту подію, про яку описано в  моїх "постах". Скоро знову День Незалежності України. Я молю Бога, щоб цей день  став  переможно мирним. І  по-справжньому  ми  відчули  себе незалежними. Стільки всього пройшло і прокотилося!  

   ***

Четверте березня. І три години ночі.
В моєму місті плачуть ліхтарі.
Чому не спиться? Пишеться пророче,
а , може, просто о такій порі

душа послаблює усі свої попруги
і тане серце в жалості й плачах,
бо є країна вищої напруги,
де плаче голуб на її плечах.

  І дата написання - 04.03.2014.

Дякую всим , хто прочитав .Дякую.

                       Автор: Надя Позняк