Жінка повинна в усьому слухатись чоловіка, ось приклад з життя. Вже зранку добряче напідпитку йде пара, чоловік і жінка, очевидно, десь погостювали. Фраза, що промовив чоловік, заслуговує на запам'ятовування. Пряма мова: "Если бы ты меня не послушалась, была бы сейчас трезвая, без водки и голодная".

    Влітку, проходячи повз одне із стареньких сільських обійсть, звернув увагу на білого волохатого собаку самоїда, який лежав у холодку. Познайомився з хазяїном собаки, літнім чоловіком, одним із "дачників", які виїжджають з міста на літо в село. Розговорились про погоду-город-здоров'я, чоловік  поскаржився на своє здоров'я - не вистачає для обробки грядок, вигляділи вони трохи запущеними, в бур'янах. Я співчутливо його підбадьорював, пес спокійно лежав та, висолопивши язика, охолоджувався. Однієї миті я відчув, що мій співрозмовник трохи "під шафе" і, очевидно, вже не перший день. Мої емоції змінились, бо не люблю, коли людина "під шафе" і скаржиться на своє здоров'я. Я уїдливо запитав, чи далеко ходити по горілку. Собака нашорошив вуха, в його очах блиснув хижий вогник і він з гавканням кинувся до мене. Якимось своїм емоційним відчуттям самоїд відчув мою нещирість. Собаку заспокоїли, а я отримав хороший урок: навіть з людини, яка тобі неприємна, не можна лукаво глузувати, а залишатись відвертим.

     В шкільні роки пішли ми з однокласником якось в бібліотеку обміняти книжки. Було це зимою, прийшли ми зарано, бібліотека була ще зачинена. Щоб не мерзнути на вулиці, приятель запропонував мені піти погрітись до його родички, n-рідної бабусі, жила вона недалеко. Бабуся дуже привітно нас зустріла, пригостила гарбузовим насінням, жваво розпитувала приятеля про своїх близьких та далеких родичів. Мене вразила малесеньких розмірів хатинка, майже повна відсутність в ній домашнього начиння, а ще - сумні-пресумні бабусині очі. Цю бабусю я раніше ніколи не зустрічав, хоч знав у лице всіх односельців. Прийшовши додому, я запитав у батьків про цю бабусю, і мені розповіли історію її життя. Вже не пам'ятаю, що трапилось з її чоловіком в молодості, бо вона сама ростила двох доньок. В голодному 1933-тьому, сусіди помітили, що з її хати кілька діб ніхто не виходить. Коли зайшли провідати, побачили страшну картину: доньки її померли, а вона, геть обезсилена, повзком, не тямлячи себе, тягнула до печі тіло молодшої доньки. Вижила, але на людях намагалась не з'являтись. Навіть свій город обробляла вночі. Жила тільки з того, що виростила на своєму городі. Давно нема вже тієї бабусі і малесенької хатинки, а пригадуються тільки її сумні-пресумні очі.

Логічне мислення іноді  приводить людину до тупикових результатів. З древності відомий вираз "Я брехун" є класичним тупиком в формальній логіці. Якщо "Я брехун" скаже брехлива людина, то це правда, а брехлива людина з точки зору формальної логіки не може казати правду. А якщо "Я брехун" скаже правдива людина, то це неправда, а правдива людина з точки зору формальної логіки не може казати неправду. Житейське пояснення - людина насправді може бути і правдивою і неправдивою. Щоб розігріти логічну уяву, ще один вид логічних тупиків. Вони йдуть під гаслом "На городі бузина, а в Києві дядько". Улюблений хіт атеїстів:

В дитинстві я часто був тягарем для моїх старших братів. Ідуть вони купатись на річку, і я за ними. А оскільки я не міг ще плавати і тільки їм заважав, вони вигадували для мене іншу гру. В траві недалеко від річки робили з трави кубельце і говорили, щоб я сидів тихенько біля нього, прилетить пташка і буде нести в кубельці яйця. Для мене це було надзвичайно цікаво і я сидів біля кубельця весь час, поки старші купались, а коли вони, накупавшись та награвшись, йшли додому - забирали мене, який був у розпачі та в сльозах, бо пташка не прилетіла. Наступного дня вони переконували мене в тому, що пташка не прилетіла, бо кубельце було не з сухої трави. А ще наступного - кубельце вимазували глиною. Потім в кубельце клали глиняне яйце-поклад. Варіантів було багато, я наївно сидів годинами біля кубельця - пташка не прилітала.

Тротуаром йшли дві огрядні жіночки Одна говорила по мобільному телефону. Та, що з телефоном, повернула голову до подружки: "Свєто, почухай-но мені під лівою лопаткою, а то я не дістаю". Свєта чухає подругу під лівою лопаткою, подруга розмовляє по телефону, дві подружки продовжують йти тротуаром.

Спостерігав вчора цікаву сценку на дитячому майданчику. Троє дівчаток 6-7 років забавлялися грою, правила якої самі, напевно, вигадали. Вони ставали шеренгою вздовж газону, одна з них кидала в траву газона маленьку іграшку, а завдання всім було добігти до іграшки першим та схопити її, хто перший схопив, той потім стає всередині шеренги та кидає. І ось першою схопила іграшку білява дівчинка. Ставши всередині між двох подружок, білявка кинула іграшку недалеко від себе, щоб зручніше собі її схопити. З криком "Я перша!", вона хапала іграшку, і знов так само кидала її ближче до своїх ніг. Після четвертого раунду в "народі" почались нарікання : "Так нечесно, ставай збоку". Ставши збоку, білявка кидала іграшку в свою сторону і знов першою її знаходила. Це вже було занадто, тому гра продовжувалась за новими правилами: кожна з дівчаток кидала свою іграшку та знаходили їх з криком "Я перша!" .

"О, які повільні слова, що вимовляються з вагомістю та зі смислом!" Лао-Цзи