Живи поки живеш (ч.1)

Прокидаюся зранку. Живий. Вже добре. Закладений ніс дає знати. На лице - відсутність будь-якої дівчини в цій мрячній кімнаті протягом довгого часу. Після вчорашнього безсоння та розмов з власними думками голова до сих пір не варить. Потрібно вставати, хоча поки й сам не знаю навіщо. Але не можна спати довго, людське тіло зашвидко до всього звикає.
Перші 15 хвилин намагаюся ні про що не думати, щоб не втратити настрій на цілий день. Згадав, що треба зранку випивати хоча б стакан води, щоб тіло було в тонусі.

Дивно так, лікарі вже кілька десятиліть намагаються всілякими способами дослідити та довести нам, як треба жити, щоб було правильно, а ми залишаємося, все-одно, нещасливими.

Сніданку немає. Це вже не дивує і організм давно вже звик.

Кажуть, що якщо викурити цигарку швидше, ніж за півгодини після пробудження - це збільшує можливість захворіти на рак легень на 50%. Смішно. З таким самим успіхом можна, виходячи з під*їзду зранку, не побачити одну сходинку і впасти. Це збільшить шанс на смерть на 50%.

Через пусту та темну квартиру пробираюся до балкону. Вагаюся лише секунду перед тим, як відчиняю двері. Відразу в очі потрапляють люди, які визначають з самого ранку моду для інших на цілий день. Сірі панельні будинки навпроти не надихають. Всі попередні спроби побачити хоча б в одному з вікон свою долю закінчилися невдачами. Як і цього разу. Так довго я викурюю цигарку лише на балконі, розглядаючи панораму навпроти. Знудився, як завжди буває. До наступного разу.

Цікаво, що спонукає людину дивитися в нікуди і чекати звідти появи чогось надзвичайно важливого.

Одна з найнадійніших та вірніших створінь вже сидить під балконом і дає знати про своє існування. Нечасто таке буває. Вони ж сплять по 17 годин на день. Пам*ятаю мені було 5, сестра забирала з садочка і я вперше побачив її. Ту, яку вже люблю протягом майже 2 десятиліть. Хоча в любов не вірю.

Починаю згадувати, що сьогодні має бути щось важливе...О, чорт! Робота! А, ні... Це не так важливо. Ааа, згадав. Зустріч з друзями. Почуваю себе щасливим. Замість мрій про щось велике та непотрібне у майбутньому, яке врешті-решт знищить у тобі дитину, я мрію про вечірню зустріч з друзями. З часом я навчився рахувати їх на пальцях однієї руки.

Зустрічаючи нову людину, яка мені хоча б одним зі своїх двох світів приємна, завжди забуваю не зачаровуватися. Але не в моєму стилі когось звинувачувати, легше прийняти і жити далі.

Аффф... моя незграбність завжди допомагає мені пережити додаткові емоційні та словесні виверження, коли я того сам не передчуваю. Добре, що меблі не вміють ображатися, а то і вдома було б купа речей, які дивляться на мене скоса. Ніби мені людей мало.

Так приємно відчувати, що ти підкоряєшся лише собі. Ця ілюзія живить мене щодня. Але остаточний вибір жити далі

залишається за мною.

......

Mr_AnaTroliy

Живи поки живеш (ч.1)

Останні статті

Коментарі