Діамант у філіжанці кави.

Ранок... Сонце щойно відірвалось від обрію. Яскраво-червоний диск здавався палаючим апельсином серед морозного сніжного простору, яким небо так уїдливо проникало у долоні та груди. З вікна помешкання, яке винаймав Андрій, це щоденне явище сприймалось дивовижним і, водночас, нестерпно-пекучим. Очі не витримували блиску навіть через зачинені штори, а мозок благав зупинити ці тортури, через які потрібно було підніматися з ліжка.
Не те, щоб прокидання вимагало відвертих, виснажливих зусиль, просто одноманітність кількох останніх років викликала певне роздратування.
Цього дня приреченість ранку викликала ще й головний біль.
Зарядка, ранковий душ, кухня, яєшня, тарілка з салатом, кава... "Після сніданку треба почистити зуби..." - промайнуло. Поголене підборіддя у дзеркалі, зубна щітка у руці, рушник на гачку. Андрій завершив чищення зубів, і тепер, спостерігаючи за виразом своїх очей у відображенні, намагався провести "чистку" пам'яті. Де ж це вони з Патріком так перебрали вчора? А може це було святкування новосілля у помешканні, яке придбав його співробітник та найвідданіший друг? Коли це все скінчилось? Хто привіз його додому, вклав у ліжко? Питань виявилось забагато, а відповіді - жодної.
Дзвінок у двері перервав роздуми.
"Треба хоч халат накинути замість рушника, хтозна хто там..."