Красна гора, ВеликаЛада, Лельник, Ляльник

22 квітня - Красна гора, ВеликаЛада, Лельник, Ляльник (святопробудження жіночої любові). Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувативсе навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душілюдей. Це дівоче свято краси і любові. Пісні й хороводи водять на честьдоньки Лади - Богині Лелі.В цей день відбуваються сватання, заручини тавесняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білогохліба та білого півня.

---

...“Красна гірка... – це одне з народних свят красної весни; з цього дня починаються хороводи, гри на горах і долинах... починається весняно-літній сезон на весілля.”
Взагалі гори – це колиска людської цивілізації. “Культурні рослини і людські племена мають однакові місця виникнення – гірські системи земної кулі”; а звідси й робиться висновок, що гірські райони були, ймовірно, первісними центрами виникнення цивілізації.
Стародавні міста будувалися на горах, або горбах. Так, Рим стоїть на семи горбах (septimontium), а наш Київ – на трьох. Ось як про це розповідає стародавній переказ про заснування Києва:

“...Кий жив на горі, де сьогодні спуск Боричів;
Щек жив на горі, що сьогодні зветься Щековиця,
а Хорив на третій горі, відкіль назвалася Хоривиця.
Вони побудували городець в ім’я свого найстаршого брата
і назвали його Київ.”

Львів стоїть на узгір’ї гори Полтви.
За старим завітом, на Синайській горі Бог надав жидам Мойсеїв закон. Усі містичні боги стародавньої Греції містилися на горі Олімпи.
У народів Європи гори, а також гірки, горби, “горіци”, “крутіци”, “холми” були місцями поганських богослужінь, там стояли опудала богів, і так само було місце, куди приносилося криваві жертви. Крім того, на горах ховалися мертві, горіли там “вічні вогні”, виконувалися ритуальні обряди та гри. Так само на горах відбувалися суди та розправи.
Наш стародавній звичай – висипати високу могилу над визначними померлими постатями, - теж в’яжеться з віруванням в особливе призначення гір.
За стародавнім віруванням, на Красних горах збираються духи чоловічої статі: упирі, перелесники, характерники, відьмаки; а на Лисих горах – духи жіночої статі: відьми, чарівниці, русалки, мавки. Існує, наприклад, під Києвом Лиса гора, де, за народнім віруванням, у ніч під Івана Купала злітаються всі відьми на раду.
Щодо Красних гір, то в Україні ще й досі зберігаються старі урочища, здебільшого високі горби, з назвою Красна гора, Красна гірка або Красне. В більшості випадків на таких “красних горах” були побудовані християнські монастирі або замки.

Отже щодо святкування.
Дівчата бігають по лісу і вигукують:

– Горю-горю пень!
– Чого гориш?
– Красної дівчини хочу!
– Якої?
– Тебе молодої!

Після цих слів “Красна дівчина” втікає, біжучи з гори на долину, а “Горю-горю пень” переймає її, намагаючись зловити. Якщо спіймає, то для цієї пари гра кінчається; в гру вступає друга пара, і так продовжується аж доти, доки вся група дівчат не буде переловлена.
Щоб виконувати “Горю-дуба”, чи “Горю-горю пень”, дівчата, звичайно, збираються на високі місця: десь на горбі чи на пригорбку – “щоб можна було добре розбігтися”, як тепер пояснюють. Починається гра саме в час “Красної гірки” й триває “аж поки в полі просо заросте”; “тоді ми, дівчата, йдемо в поле полоти просо і про гру забуваємо”.
Разом із Красною гіркою, того самого дня, дівчата “грають “Лялю, або Лелю – “для цього хороводи звичайно збираються о третій годині по полудні на чистому лузі. Дівчата вибирають між себе найкращу і вбирають її Лелею, вони плетуть вінки з лісових або польових квітів; руки, ноги і увесь стан дівчини квітчають дрібними гіллячками з липи чи дуба, але так, щоб уся вона була вкрита зеленим листям, з ніг до голови, щоб виглядала, як лісова мавка.
Так убрана Леля сідає на пеньок або на спиляне дерево, якщо це в лісі; на горбок чи на якусь дернину, якщо це на лузі або в полі. Поруч із Лелею дівчата кладуть почастунок: дзбанок молока, грудку масла, шматок сиру та червоні крашанки, а також вінки з свіжих квітів. Вінків має бути стільки, скільки дівчат бере участь у цій грі.
Коли вже все готово, дівчата беруться за руки і водять хороводи навколо Лелі, співаючи веснянки, де найбільше згадується про милого та про весілля.
Коли хороводи закінчаться, дівчата по черзі підходять до Лелі, а та кожній з них кладе на голову вінок і промовляє:

Будь щаслива і гожа, як сонце;
Весела, як весна;
Робоча, як бджола;
Багата, як земля!

Кожна з дівчат, одержавши свій вінок, відколупує крихітку масла, сиру – все це кладе собі в рот і запиває молоком; бере й червону крашанку. Отак “причастившись”, дівчина вклоняється Лелі і відходить, а на її місце приходить друга, третя і т.д., аж поки всі дівчата матимуть на головах свої вінки.
Вінок від Лелі кожна дівчина зберігає до наступної весни, а те гілля чи листя, що ним була уквітчана Леля, дівчата несуть до річки і пускають на воду.
Іноді дівчат застає ніч, тоді вони розкладають вогнище і при його світлі продовжують гру. Можна собі уявити, що це справді чарівне, майже містичне видовище: спокійний ліс, замріяні дерева, палаюче вогнище, миготливі тіні дівчат у коловому танці, білі сорочки, вінки на дівочих голівках, – усе це мусить бути таки гарне, що жадні чужинські маскаради не годяться і в порівняння з цією чарівною грою наших веселих українських дівчат.

джерело