Свято Домовика

Домовик — покровитель родини — за повір’ями, живе у кожній домівці. Здебільшого він незримий (найпростіше його побачити крізь зубці борони), та інколи таки з’являється: схожий на малесенького хлопчика у червоних штанцях, гостроверхій шапчині, з люлькою-носотрійкою у зубах. Часом він має вигляд пастушка, але тоді обов’язково із батіжком у руках. Він також може постати й у інших подобах — перетворитися на корову, телятко, та найчастіше — у вигляді собаки чи кота. Трапляється, йому бути й сажотрусом. і те добре. Як-не-як, а фах для дому корисний і шанований.

Живе ж домовик зазвичай у куточку за піччю, але може поселитися і під порогом, навіть на горищі.

Називали його в Україні по-різному: «хазяїн», «дєдо», «хованець», «похатник», «служка», «помічник», «вихованок» чи «дідусь».

Іноді позначали його отим химерним українським займенником середнього роду — «воно».

На зріст він малий, вершків дванадцять — десь півметра. Тільки ось у добрих хазяїв він — оброслий шерстю, ледь вільглою на дотик, а у кепських — голяка. Ось саме цей, голий, домовик приносить нещастя, горе, хвороби та всілякі втрати і збитки — у такий спосіб він карає лінькуватих та недбайливих господарів.

Зі згаданим попередньо добрим домовиком пов’язані деякі звичаї, що їх зараховують до родинно-обрядових традицій.

Приклад? Будь ласка! По деяких сільських, а то й міських оселях для доброзичливого домовика обов’язково кладуть вивернутого кожуха. Дивись, мовляв, хованцю, дбай про хатнє добро, про щастя родини! А до того ж частенько, перш ніж йти до церкви хрестити немовля, кладуть його на вивернутого кожуха; так само належиться садовити на вивернутого кожуха і наречених, а мати нареченого має проводжати його до вінчання, зодягненою теж у вивернутого кожуха.

Отож у найважливіших подіях у житті людини завжди знаково був присутній і незримий добрий домовик. І позаяк домовик пильнував і хатнє вогнище, то під час переїзду на нове мешкання господиня мусила обов’язково, витопивши останній раз піч, вигребти жар до чистого горнятка. Роблячи те, вона просила домовика: «Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло». А в новій хаті жар належало висипати до печі.

У багатьох селах домовика обов’язко припрошували на нове місце. Він мав першим увійти до нової хати. Для нього вносили туди трішки хліба й солі.

Стосунки з домовиком у господарів обійстя можуть дуже добре скластися або кепсько. Якщо ви не виказуєте належного респекту домовикові, — матимете силу-силенну придибенцій: домовик грюкотітиме, шумітиме, душитиме уві сні хазяїв, плутатиме коням гриви, а самих коней може заїздити до смерті. Тому радять у стайні тримати козла — нехай домовик пустує собі вночі, їздить верхи на ньому.

Щодо ж коней, то слід взяти до уваги такий важливий чинник, як схильність домовиків до «естетства»: будь-якого домовика тішитиме, якщо коні його ж масті. Тоді він їх любить і охоче доглядає.

А ось як побачити домовика, щоб дізнатися про його масть, розповідає в одній зі своїх праць Володимир Гнатюк, видатний український фольклорист і громадський діяч XIX—XX ст.: «Коли хто хоче побачити домовика, мусить вистояти на страстях три роки із запаленою свічкою і принести її додому так, аби не згасла, потім має обійти з нею хату і вилізти на під (місце при основі печі. — І.Ф.): домовик лежить у кутку, якої він масти, такої масти повинна бути й худобина».

Якщо вас цікавить спосіб знешкодження домовика, який не дає заснути, то народна мудрість радить таке. Треба запитати у домовика: «Чи ти на худо, чи на добро?» Лише такий хатньополітичний крок матиме успіх, і домовикові тоді не буде до вас жодної діла.

А взагалі, щоб душа була спокійна, краще вжити «профілактичні заходи» — перед тим, як лягати спати, треба перехрестити вікна та двері, а ось піч належить закривати на ніч заслінкою. Вранці ж, відкриваючи її і розпалюючи вогонь, треба перехреститися і сказати: «Господи, благослови своїм Духом Святим!»

Деякі старовинні повір’я розповідають, що домовик міг наслати нещастя, якщо хазяї не поминали своїх близьких, не прибирали їхніх могилок, не допомагали подорожнім, своїм кревним, коли ті потребують допомоги.

Прихильний до господаря домовик охоче порається в домі, на подвір’ї, у тільки йому відомий спосіб помножує статки господаря і навіть посилає сватів до хазяйської доньки. Йому до снаги попередити господарів про пожежу, що спалахнула в дворі, чи про вторгнення грабіжників.

До уваги тих, хто живе зі своїм домовиком у злагоді! Ви теж маєте як слід опікуватися своїм «вихованцем», залишаючи йому трішки їжі (завважте, що деякі домовики інколи сидять на дієті, тому солоне їм не до шмиги).

Українська традиція фіксує і спосіб «вирощування» свого домовика. Для цього треба взяти щойно знесене маленьке яєчко («зносок»), прив’язати під пахву лівої руки і так проносити його дев’ять діб. Упродовж цього часу не радять молитися, хреститися і дивитися на ікони. Через дев’ять днів з яйця вилупиться малесенький домовичок. Його потрібно одразу влаштувати у затишній місцинці коло печі й годувати несолоною їжею. Спробуйте, якщо вийде, ніколи не почуватиметеся самотньо...

А ще — добрі домовики нікого, як нам відомо, не заводили на манівці. Знаються таки на своїм ділі. І, власне, домовики вони саме тому, що старанно дбають про дім, а отже — і про родину, з якою вирішили укласти угоду про спільне життя.