Монолог батька беркутівця.

Сьогодні, сину, мене хоронили.

Сьогодні, сину, мене хоронили
Разом із тим, що ти його убив.
Твій сад не прийметься,
І вишенька зчорніла,
Яку торік з тобою я садив...

Навіщо жити? Вкрилося ганьбою
Й прокльонами - твоє ім'я.
Я так гордився, сину мій, тобою,
А нині вслід:
- це ж батько упиря...

Ти зводив дім. Я мріяв про онука,
(той постріл всім життя переверне).
Душа поранена - страшна, пекельна мука...
Ти в нього цілився,
А вбив - мене!

Казали, він мав карі очі,
Казали, що Шевченка так любив...
А, знаєш, він прийшов тієї ночі,
Щоб запитать -
За що ти його вбив...?

Сьогодні того хлопця поховали,
Він був Вкраїни справжній син.
Його мільйони, чуєш?!, проводжали!
Я ж в путь останню -
Йшов один...