Про сумне, життєве та вдячне

Тут я колись писала про бабуню, чудова була жінка, багато пережила і лишилася нормальною людиною на все життя. 

Звісно, понаїхали діти, онуки, праонуки звідусіль. Були інші родичі. Як кажуть, родичі періодично збираються задля того, щоб порахуватися з приводу зміни кількості. Приїхав і мій двоюрідний братан-ватан з Криму. Розповідав з гордістю, що нині щоранку пише вдячного листа електронною поштою вєлікому пу (і це людина, що вже має трьох онуків!!). Слово за слово ми виявили, що це, виявляється, оплачується. 10 вдячних листів на спеціальний імейл дають додатковий дохід в розмірі 3 тис рублєй. А якщо в ті листи додати кляузи на друзів та сусідів, типу хто що сказав/зробив/задумав зробити проти нинішньої влади - додатково ще 5 тис рублєй. 37 рік вже повернувся в рашу і на кримський півострів теж. Жінка цього ватніка розказувала, що кожного дня вмовляє його не робити таких дурниць, але поки що безрезультатно... Багато татар, що не згодні з окупантами, виявляються за ґратами або "кінчають з життям самогубством". Питала в братової найменшої доні (13 років), коли їй краще жилося - до окупації Криму чи зараз? Вона сказала, що до окупації, але попросила її таткові про те не казать. Інші родичі мало не побили цього члена сім'ї. Я ось поїхала спати, а вони домовилися, що доведуть до ранку нашому найстаршому бабуніному онуку всю неправість х*ла і навчать пісні "ла-ла-ла". Ну, будем бачити. 

Надобраніч. Завтра зранку ще іти душу будити.

ПиСи. Дякую, Тобі, Боже, що я не ватніца.

ПиПиСи. От цікаво: якщо вата курить - чи не боїться вона загорітися?