https://m.youtube.com/watch?v=AVu5wl8U_a4


Якось спитала ти.
Так чому ж я з тобою?
Сказав, що більш такої.
На світі не знайти.

Думав, ходив, аж ось.
Декілька слів знайшлось.
Скажи поміж сестер.
Що ці слова твої тепер!

Навіть коли я не я.
Ти все одно зі мною.
Ось чому ти — моя.
Ось чому я з тобою.

Навіть коли кричу.
Навіть коли ти плачеш.
Гавкіт стоїть собачий.
Посеред розпачу.

Навіть коли болить.
Терпіти сил немає.
Ти мене обіймаєш.
І я без крил лечу.

Бідам усім на зло.
Коли обоє рябоє.
Ти моя, щоб не було.
Ось чому я з тобою.
Ось чому я з тобою

Люди ми тільки тоді.
Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми.
Можемо зватись людьми.
Можемо зватись людьми.

Скільки казати ще.
Телефонуй ледащо.
Навіть коли пропаща.
Коли горить, пече.

Навіть коли ось-ось.
Ти, а не інший хтось.
Нізащо не втечеш.
В жилах моїх течеш.

Навіть коли болить.
Терпіти сил немає.
Ти мене обіймаєш.
І я без крил лечу.

Бідам усім на зло.
Коли обоє рябоє.
Ти моя, що б не було.
Ось чому я з тобою.
Ось чому я з тобою

Люди ми тільки тоді.
Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми.
Можемо зватись людьми.
Можемо зватись людьми.

Люди ми тільки тоді.
Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми.
Можемо зватись людьми.

Будемо зватись людьми, людьми.

Якось спитала ти.
Так чому ж я з тобою?
Сказав, що більш такої.
У світі не знайти.
Думав, ходив, аж ось.
Декілька слів знайшлось.
Скажи поміж сестер.
Що ці слова твої тепер.
Бумбокс

Без п'ятнадцяти хвилин літо
...

Я кличу тебе на каву
На каву до міста Лева
Стрічатимем осінь ласкаву
Що прийде немов королева
Пройдемося Львовом чарівним
Поринемо знову в казку
Подихаєм теплим містом
Щоб спогадів під зав’язку
Прочиним свою кватирку
Вдихатимем кави смак
Дістанемо з неба зірку
Сховаємо у гамак
Та кидай свою блондинку
Холодну а чи ласкаву
Знайди хоч одну хвилинку
Поїдемо пити каву.


поезія: Марія Когут

Ти точно десь є на долонях,
Ти – смужка крізь лінію долі.
Торкнулась – і я збожеволів
Мов листя, лечу до землі.
Чи дійсно була неминуча
Та зустріч, і хто з нас везучий?
І як би я за тобою не скучив –
У гавань підуть кораблі.

Але все одно я хочу
Цілувати твої очі,
Хай летять до біса ночі!
Головне, що десь там ти живеш.
Крихітна тоненька смужка
Ріже, як сталева стружка
Знову незручна подушка
Головне, що десь там ти живеш.

Ти точно дарована небом
Нажаль, мені неба не треба
Нажаль, мої зламані крила
Як листя, лечу до землі.
Ти точно десь є на долонях
В чужих чиясь лінія долі
Я дякую, що збожеволів
За те, що хоч смужка мені.

Але все одно я хочу
Цілувати твої очі,
Хай летять до біса ночі!
Головне, що десь там ти живеш.
Крихітна тоненька смужка
Ріже, як сталева стружка,
Знову незручна подушка
Головне, що десь там ти живеш.
Арсен Мірзоян

Я сильна
Я вільна
Я вперта.

Красива,
Щаслива,
Відверта.

Я - сонце, я - небо, я – зорі
Я – річка, я – поле, я –море.

Я запах дощу, вогню спалах
Я зграя думок в сивих хмарах.

Я – шепіт трави
подих вітру,
вершина гори,
дотик світу.

Я квітка, я ніч, я бажання
Я ранок, тепло, я кохання.

Я крапля, я повінь, я злива..
Я дочка, я мати, дружина.

Я хочу, я вмію, я знаю
Я зможу, я все подолаю

я пісня, сторінка роману
Я перша така і остання.

Квітка

Знову ми до кінця не дійшли
Якщо ти хочеш, нехай буде так
Твоя свобода мені важливіша
О'кей
Тож знаєш я буду далі іти
Не заради тебе, а для
Того, що справді цінніше

Ти..
Ти можеш вийти з мережі зв’язків
Ти можеш вийти з ефірних хвилин
Ти можеш, ти можеш...
Залишити все чи залишитись
Знаєш в мене є живе серце десь
Хочеш залишу в серці місце для
А хочеш залишусь у твоїм сама

О'кей
Мабуть позаду що-щось я програла
На новий подих шансів все менше
Здається я не зламалась нарешті
О'кей
Дедалі нові мости і вокзали
Все зроблю щоб їх стало більше
Нехай же цим ми вийдем за межі

Ти
Ти можеш вийти з мережі зв’язків
Ти можеш вийти з ефірних хвилин
Ти можеш, ти можеш...

Бажана...

А мені не спиться...цієї казкової ночі...

Я вижу небо, в нем тишина,
Я поднимаюсь к небу еле дыша.
И вдруг понимаю: это во мне душа,
Странное дело, это моя душа!
Как нелепо жить вниз головой,
Когда такое небо есть надо мной,
И кажется, звезды можно достать рукой!
Я и не ведал что этот мир такой!..

Боже, какой пустяк
Сделать хоть раз что-нибудь не так,
Выкинуть хлам из дома и старых позвать друзей!
Но что-то всерьез менять,
Не побоясь в мелочах потерять;
Свободно только небо над головой моей..

Я был богом в прошлую ночь,
Я отыскал дорогу и выбежал прочь!
Богом стать просто, если уже невмочь
И незачем плакать, дом покидая в ночь.
Но оказалось даже тогда,
Что все дороги света ведут в никуда,
И даже когда под ногами блестит вода,
Бог просто не может странником быть всегда.

Боже, какой пустяк
Сделать хоть раз что-нибудь не так,
Выкинуть хлам из дома и старых позвать друзей!
Но что-то всерьез менять,
Не побоясь в мелочах потерять,
Свободно только небо над головой моей

Поднимаю свой воротник,
Ругаю дождь и слякоть, будто старик,
Бегу за толпой - видно уже привык!
И в памяти небо как нереальный блик,
Но однажды мне станет легко
И будет все не важно и далеко,
Меня примет небо в свой неземной покой
И я стану просто облаком над рекой....

Александр Иванов

Пока вы не научитесь управлять веслами, бесполезно менять лодку...

У каждого человека внутри
существует предел…
Предел чувств. Предел
боли. Предел слёз. Предел
ненависти. Предел
прощения. Поэтому люди
могут долго терпеть. Долго
молчать. Долго делать
выводы… А потом в один
миг взять и уйти без слов и объяснений…