Віктор Бойко ДІТИ ЗЕМЛІ

       ДІТИ  ЗЕМЛІ    

Не відомо, хто нас народив. 

Може Бог, може вибух космічний

І хто нашу свічку колись засвітив,

Сотворив нас-простих, пересічних?..

Ми плем’я одне на землі,

З’явились для Божої  цілі:

Великі, дорослі і зовсім малі,

І Чорні, і Жовті, і Білі.

На нашій планеті істоти живі,

Як в полі засіяні квіти.

З червоної вроджені завжди крові,

Одного походження діти.

Такі ми космічно, мікронно-малі.   

Живемо, щоб світ пізнавати,

Пливемо в зеленім своїм кораблі

Щоб мрію свою наздогнати.

І байдуже нам, що нема вороття,

І ким би хотіли ми стати?..

Лишень пам’ятаймо,

                         що нас для життя

Завжди народжує мати!

           

*****

То ж скільки ще доля відмірить мені

На моїй недоораній ниві?..

За все заплачу, по найвищій ціні,

Щоби скрізь були люди щасливі:

 

За те, щоб у Франції пили вино,

В Баварії пиво варили.

Щоб Черкаські поля засівали зерном,

В Рязані щоб землю любили.

 

Я долю прошу, щоб в японській землі,

Де слова вимовляють на «йоко»,

Не гинули в атомі діти малі, –

Як тоді, сорок п’ятого року.

 

І мрію, щоб люди в своїй стороні

На мовах своїх говорили.

Щоб ми не згоріли в пекельнім вогні,

Сусіди щоб в злагоді жили.

 

А ще прошу долю: Будь на чеку!

Бо прийдуть знов новітні «ординці».

Останній землянин на нашій планеті

Залишиться тут наодинці.