Журі

                       Рукопис приймало.

                     За столом з десяток членів.

                     Ще оті, «совєтські»

                     Все пригладжують з долоні

                     Чуби половецькі.

                      Всі такі поважні, ситі.

                      Наче на параді.

                      Із одежі все парижське

                      С переді й по заду.

Перед ними опонент,

                      Що з села приїхав.

                      Суддям рукопис привіз

                       Для них на потіху.

 Ну нема на що дивитись:

                      Мамо моя ненько.

                      До крісельця прихилилось

                      В піджачку старенькім.

 В руках рукопис тримає,

                      Трясеться від страху,

                      Як поважне це журі

                      Сприйме бідолаху?

 Секретар в графин  дзеленькнув.

                      Всі серйозні стали.

                      І письменник найстаріший

                      Прошамкав: «Почали».

 Розкажіть нам щирий пане

                      Про що написали.

                      Чи не вводите в оману,

                      Чи всіх нас згадали?»

 Та я пишу про село,

                      Про людей, про справи

                      І про те, як нам живеться

                      У своїй державі:

 Про усе пишу привітне,

                      Про арктичний лід

                      І про те, як всім хто добрий

                      Світить сонце в слід.

                       І спинився на пів слові,

                      Жде собі присуду.

                      Що ж за слово гонорове

                       Скажуть оці люди?..

 Ох! І що тут почалося:

                     Немає ефекту,

                      А на третій, на сторінці,

                      Нема інтелекту.

 Мало сексу, модних слів,

                      Не філологічно,

                      Ще й граматика не та,

                      Все якось побічно.

 І… Зарізали роман.

                     Як скосили в полі,

                     Бо в Грицька  пустий карман,

                     Ще й немає долі.