В. Бойко "ТАРАСОВА ПАМ’ЯТЬ "

Я беру Кобзаря у руки,

Як Біблію в руки беру.

Іду на святе Придніпров’я,

Іду на священну гору.

Іду до могили Тараса,

У цей незабутній світ,

Щоб шану йому віддати,

Щоб віддати синовній звіт.

А поряд вервечкою люди

По східцях на гору ідуть,

І діти, нащадки Тараса

Віночки з ромашок несуть.

Під горою Дніпро ревучий,

Веселка, що воду все п’є

І зайчик, від сонця блискучий

Пірнає в дитинство моє.

Я пригадую час повоєнний.

Нелегка то була пора,

Тоді в сорок сьомий, голодний

Мене мама сюди привела.

І дала сухарик засохлий,

Сказала: «До ніг поклади

Тарасу. Щоб день пам’ятав цей,

Щоб частіше приходив сюди».

Бо тут, на горі Придніпровській

Тарасове серце лежить,

І пам’ять простого народу,

І час, що без спину біжить.

Тепер, після проміжку часу,

Коли я приходжу сюди,

Я кладу тут хліба шматочок,

Ставлю склянку простої води.

І  прошу:  «Прости  мені  брате,

За те, що не встиг на путі

Зробити, що ти напророчив

В моєму простому житті».

          9 березня 2007р.

      (із пам’яті 1947 року)