Мертве кохання

Тиха ніч.
Всі сплять навколо...
Не видко жодної душі...
На небі місяць спить самотній.

Лиш тихо зорі шепотять.
Поглянь на них. розплющи очі,
Дозволь себе причарувать!

... І ти встаєш, йдеш до віконця...
... Й перед очима ...рідна хата...
Де..., ти малий і безтурботний, колись стрічав свою весну...

А потім...
Дома, рідна дома...
А там..., вона. Колись була.
Тепер нема.
Заснула навіки.

А ... може...! Ні.
Стала зорею.
Тепер, тихої ясної ночи,
Знеба поглядає на землю,
І ... кличе тебе:
" Поглянь на зорі, згадай мене!"

А ти... Чуєш і бачиш, і хочеш до неї...
Та, не можна.
Ти - тут, на землі
А вона - там, на небі.
І лише увісні ...
ти побачиш її...
Відчуєш той подих,
Згадаєш той жах, що тебе охопив,
Коли, ти дізнався,
що її вже нема,
І... ніколи не буде.

Ти продовжуєш жити.
А... Душа?
Душа - не забуде.