Чому не можу я спокійно засинати

Чому не можу я спокійно засинати?…

Весняна днина сповнена тепла.

Блакить небесна, закликаюча злітати.

Позбуті сніжних простирадл поля.

Святеє сонце променем торкає

Гілок замерзлих спонукаючи цвісти.

Там гомонить струмок, там птах співає,

Все оживає, хоче жити та рости.

Та ні. Не все. Не ми. Не я.

Нема тепла в моїй хатині.

В якій зі світлого лишень свіча

Під образами, та молитва лине.

Є синє небо що собі забрало

Вже сотню душ… І скільки ще підуть…

Мої поля…  Напоять вас не мало

Ті ріки крові що між вами потечуть.

О білолице сонце й теплий промінь,

Ще стільки квіту доведеться вам підняти,

Могили наші щоб не були невідомі

Та майоріли у степах в зелених шатах.

Холодною водою зі струмків,

Річок бурхливих та ставів в рябині,

Ще стільки ран омити за панів,

Любові що не знають і по нині.

Чому не можу я спокійно засинати?…

Бо десь є мати...

У холодній хаті…

© Ветер Города