Вопрос.
При написании письма, типа:
"Мы, Пупкин и Пипкин, для Вас, наши дорогие клиенты, выполняем следующие виды работ:
бла, бла, бла.
С уважением Пупкин."
Нужно ли ставить запятую после "С уважением" (перед "Пупкин")? Или не нужна в этом месте запятая?
Подскажите правильность написания. Неделю уже оспариваем этот вопрос.
Други!
Сейчас я не буду говорить о сексе и любви к ближнему или ближней.
На самом деле я хочу сделать сайт. Мне нужна помощь человека, разбирающегося в этом вопросе. Зарегистрироваться, я зарегистрировался, но теперь нужно сделать сайт, чтоб он работал и приносил пользу людям.
Так что, если есть други, обладающие знаниями в этом вопросе, я прошу вас помочь мне.
Спасибо за внимание.
P.S. Секс и любовь были "заманухой".
Спочатку ми розмовляли українською. Потім в нас витісняли українську та насаджували російську. Це було ще за часів царя. Потім продовжувалося й за часів радянської влади.
Тепер наше покоління каже, що мова рідна наша українська, але нехай буде двомовність. Нам, кажемо, легше розмовляти російською. Нам ж мозок даний Богом не для того, щоб ми його натруджували думками на мові, яка нам рідна але не модна.
А наші діти, які від нас ніколи й не чули, як лине українська мова, яку мову будуть вважати за рідну?
...
Біля деяких фотографувались.
Та й не з пустими руками ми ходили у гості до байбаків. Ми їм квітів нарвали красивих.
Жуків ми обережно обходили, щоб ненароком на них не наступити.
Потім ми знов повернули на початок краю байбаків, звідки ми приїхали. Нам кортіло потрапити на ті тераси, де живуть байбаки. Туди ж не так й далеко пройтися пішки.
Ми взяли курс на дві нори. Їх можна побачити, придивившись до фотографії. Требі спочатку обережно, щоб не подряпати монітор, провести горизонталь посередині фотографії. Потім (також обережно) вертикаль. Так от. Обидві нори знаходяться трохи нижче горизонталі. Одна майже посередині по вертикалі, а друга – ліворуч від вертикали (якщо дивитися на фотографію), й трохи нижче першої. Друга нора знаходиться під кущем. Від обох нір униз йдуть стежки байбаків.
Так от. Ми взяли курс на ті дві нори, та пішли тім курсом, залишивши машину на узбіччі дороги.
Чи то довго ми йшли, а чи й ні, але, раптом, під ногами побачили!!!
Що ми там побачили?
Правильно! Воду ми побачили серед трави у себе під ногами!
Так от що ще, виявляється, захищає байбаків від людей. Природні умови! Мало того, що вони обережні. Так вони ж ще й застосовують місцеві умови для свого життя!
Тут ми ще побачили велику нору байбака. Це стара нора. Рік за роком байбак чистить свою нору й від цього його нора здіймається все вище й вище. Й байбак на тій висоті сидить на задніх лапах та спостерігає за своєю сім’єю, що гуляє неподалік. Он яка широка стежка притоптаної трави від пагорба з норою донизу.
Біля тієї ж нори з іншого боку.
А на тій стороні де тераси, трохи праворуч від них, ми бачимо стежки байбаків. Хвилиною раніш ми там, на пагорбочку, бачили й байбаків. Але вони швидко від нас сховалися.
Не можна не стріти на наших українських землях підземного свого шляху чи то сліпиша (http://www.biodiversity.ru/programs/rodent/species/nannospalax_leucodon.html), чи то крота, баченого по характерних пагорбах землі.
А ті насипи глини – то теж байбаки чистили свої нори.
А поки ми гуляли та насолоджувалися краєвидом та повітрям, за нами з тераси спостерігав байбак! Он вин посередині кадру. Сидів на задніх лапах й пильно слідкував за нашими діями.
Побачивши його, ми бажали підійти як то можливо ближче. Але ми знали, що нас все одно буде розділяти вода. Тому ми не дуже й поспішали до нього добігти.
На шляху побачили нору з слідами байбака. Й – знову за фотоапарат.
А байбак добіг до тієї норки, про яку ми говорили, що під кущем...
Посидів ще трохи, спостерігаючи за нами.
Та й пірнув у ту норку, що під кущем.
А ми подякували звіряткам за те, що нам вони себе показали. Попросили вибачення в звіряток, за те, що люди їх зобижають, та й поїхали додому.
http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%B9%D0%B1%D0%B0%D0%BA
На жаль, українською мовою не знайшов ані чого в „неті” про байбаків. Тому тут даю вам тільки посилачки (посилання) на сторінки Інтернету. Авжеж хтось з вас й зацікавиться нашою з сином подорожжю.
Так от. Якось чи то взимку, чи то ще восени попросив мене син розповісти йому казку. Я йому й мультика, й аудіо-книгу (понавигадують же в нас люди), а він: „Хочу казку” й все тут. От все то вигадай й розкажи. А як я вигадаю? Не вмію я казки вигадувати. Почав був йому читати. Трохи це відволікло його увагу, але не зовсім.
Почали ми з «Алиса в стране чудес». Спочатку слухав. Потім, десь на третій вечір син мені й каже:
— Тату! Я теж хочу подорожувати під землею.
Я так би був стоячи, то й впав би впотьмах горілиць. Але я так, ніби й не був збентежений, спитав в сина, як то він сам собі уявляє цю подорож.
— Тату, та це ж так просто! Ми з тобою приходимо ввечері на галявину. Ну, ти сам знаєш на яку. Ми з тобою знаходимо нору якогось знайомого тобі звірятка, потім ми з тобою з’їдаємо знайомі тобі ягоди. Від цього ми робимось з тобою маленькими й починаємо з тобою подорожувати. А далі ти мені розповідай, як ми з тобою подорожували під землею. Познайом мене з звірятками, які добрі й живуть під землею.
От так задачу мені син загадав в свої неповні п’ять років!!! Почухав я свою, що почала вже сивіти, голову, ані чого й не зробиш. Треба складати й розказувати малюкові казку.
Знав я про тварин, особливо про тих, які живуть під землею небагато. Пригадав, як колись чув від батька, а потім ще від когось про байбаків. Згодом я й побачив тих звіряток. А от зараз прийшов мені час читати про них. Хто вони такі, ті звірятка, як живуть й де, що їдять вони. Хто їх друзі, а хто й вороги.
Так я почав вигадувати різні наші з сином та байбаками подорожі.
02.05.2008р.
Сьогодні нам вдома не сиділось, й ми сім’єю вирішили поїхати подивитися на байбаків в місті їх, природного, так би мовити, розташування.
Великобурлуцький район Харківської області зустрів нас красивою балочкою праворуч від дороги.
Трохи згодом нас зустрічала веселка. Вона посміхалась нам одним лише своїм краєм. Інший свій край вона нам сьогодні показувати не хотіла. Мабуть, вона його готовила щоб згодом показати всю свою красу, приурочивши цю подію якомусь святу.
От ми й потрапили у край, в якому окрім людей живуть й байбаки. Там, на терасах можна побачити норки та стежки байбаків. Але, нажаль, на такій відстані треба добре придивлятися, якщо є бажання побачити норки байбаків зі стежками, якими вони виходять на прогулянку.
Проїхали ми ще трохи далі у край байбаків. Десь років сім назад мі з дружиною їздили тією дорогою, й знали, що там, до куди ми доїхали, можна спробувати зблизька роздивитися байбаків.
Поволі їдучі, ми побачили одразу ж байбака. Он він, посередині кадру – дивиться у наш бік. Потім побачили ще й ще байбаків. Вони вечеряли в траві.
Але, тільки-но ми спробували зупинитися й вийти з машини, як один з байбаків свиснув, й всі вони розбіглися одразу по своїх норах.
Цей байбак он стоїть передніми лапами вже у норі, а сам свистом попереджає інших про небезпечність в нашому вигляді.
А от так от виглядає нора байбака зблизька.
Й так вона виглядає...
Й от так...
А тут хтось сьогодні частив нору, щоб вона виглядала краще.
В багато нір ми позаглядали.
...
Други мои! Для вас всех уже кто-то постарался за меня подарить вам немножко тепла той ссылкой, которую я вам посылаю. Я всех вас люблю.
ЭТО ВАМ, ДРУГИ:
Сижу, работаю. В смысле - работаю сидя. Не сижу я. Снова меседж выплеснул кофе из моей чашки моей же дрожащей от смеха рукой. Еле успел отскочить, шоб не обляпаться. 
Елена (16:47:52 27/03/2008):
он: привет. как твое ничего?
она: ну что это за шутки? если у меня маленькая грудь, это не значит, что нужно обзывать ее "ничего"!
она: ничего лежит в розовом лифчике и чувствует себя комфортно
он: э-э-э. я вообще-то имел в виду дела...
она: а дела у меня начнутся только через неделю, так что все хорошо.
она: мог бы вообще-то и спросить, как я поживаю!
Любі друзі! Підтримаємо самі себе. Захистимо нашу мову від нападу на неї! Все в наших з вами руках!
Слава Україні!!! Героям слава!!! Нехай наша Україна буде вільною!!!
http://blog.i.ua/user/295314/97957/?p=0#comments - тут друга висловилася, чим й спонукала мене на цей клич до вас, друзі!!!
Знай, мой друг, вражде и дружбе цену
И судом поспешным не греши.
Гнев на друга, может быть, мгновенный,
Изливать покуда не спеши.
Может, друг твой сам поторопился
И тебя обидел невзначай,
Провинился друг и повинился -
Ты ему греха не поминай.
Люди, мы стареем и ветшаем,
И с теченьем наших лет и дней
Легче мы своих друзей теряем,
Обретаем их куда трудней.
Если верный конь, поранив ногу,
Вдруг споткнулся, а потом опять,
Не вини его - вини дорогу
И коня не торопись менять.
Люди, я прошу вас, ради бога,
Не стесняйтесь доброты своей.
На земле друзей не так уж много,
Опасайтесь потерять друзей.
Я иных придерживался правил,
В слабости усматривая зло.
Скольких в жизни я друзей оставил,
Сколько от меня друзей ушло.
После было всякого немало,
И, бывало, на путях крутых
Как я каялся, как не хватало
Мне друзей потерянных моих!
И теперь я всех вас видеть жажду,
Некогда любившие меня,
Мною не прощенные однажды
Или не простившие меня.
Стих не мой. Мне его прислал добрый и хороший человек в аське. Спасибо ему за эти слова.
У Сократа было две жены (одновременно:)). История запомнила имя только Ксантиппы. Потому, что ей было 19 в то время, когда Сократ перешагнул уж за 70-летний рубеж:). И потому, что целомудрие не было её бесспорной добродетелью:)
Сократ ...любил наблюдать, как его жёны ссорятся. Но, обычно, начав браниться меж собой, они, в конце концов, объединялись во гневе на Сократа. И тогда ему приходилось ...спасаться бегством:).
Нет в мудрости счастья!:)
Первоисточник: http://www.liveinternet.ru/users/ujulia/post64457326/
