Подорож до байбаків (закінчення).

...

Біля деяких фотографувались.

Та й не з пустими руками ми ходили у гості до байбаків. Ми їм квітів нарвали красивих.

Жуків ми обережно обходили, щоб ненароком на них не наступити.

         Потім ми знов повернули на початок краю байбаків, звідки ми приїхали. Нам кортіло потрапити на ті тераси, де живуть байбаки. Туди ж не так й далеко пройтися пішки.

         Ми взяли курс на дві нори. Їх можна побачити, придивившись до фотографії. Требі спочатку обережно, щоб не подряпати монітор, провести горизонталь посередині фотографії. Потім (також обережно) вертикаль. Так от. Обидві нори знаходяться трохи нижче горизонталі. Одна майже посередині по вертикалі, а друга – ліворуч від вертикали (якщо дивитися на фотографію), й трохи нижче першої. Друга нора знаходиться під кущем. Від обох нір униз йдуть стежки байбаків.

         Так от. Ми взяли курс на ті дві нори, та пішли тім курсом, залишивши машину на узбіччі дороги.

         Чи то довго ми йшли, а чи й ні, але, раптом, під ногами побачили!!!

         Що ми там побачили?

         Правильно! Воду ми побачили серед трави у себе під ногами!

         Так от що ще, виявляється, захищає байбаків від людей. Природні умови! Мало того, що вони обережні. Так вони ж ще й застосовують місцеві умови для свого життя!

         Тут ми ще побачили велику нору байбака. Це стара нора. Рік за роком байбак чистить свою нору й від цього його нора здіймається все вище й вище. Й байбак на тій висоті сидить на задніх лапах та спостерігає за своєю сім’єю, що гуляє неподалік. Он яка широка стежка притоптаної трави від пагорба з норою донизу.

Біля тієї ж нори з іншого боку.

         А на тій стороні де тераси, трохи праворуч від них, ми бачимо стежки байбаків. Хвилиною раніш ми там, на пагорбочку, бачили й байбаків. Але вони швидко від нас сховалися.

Не можна не стріти на наших українських землях підземного свого шляху чи то сліпиша (http://www.biodiversity.ru/programs/rodent/species/nannospalax_leucodon.html), чи то крота, баченого по характерних пагорбах землі.

         А ті насипи глини – то теж байбаки чистили свої нори.
        А поки ми гуляли та насолоджувалися краєвидом та повітрям, за нами з тераси спостерігав байбак! Он вин посередині кадру. Сидів на задніх лапах й пильно слідкував за нашими діями.

         Побачивши його, ми бажали підійти як то можливо ближче. Але ми знали, що нас все одно буде розділяти вода. Тому ми не дуже й поспішали до нього добігти.

         На шляху побачили нору з слідами байбака. Й – знову за фотоапарат.

         А байбак добіг до тієї норки, про яку ми говорили, що під кущем...

Посидів ще трохи, спостерігаючи за нами.

Та й пірнув у ту норку, що під кущем.

          А ми подякували звіряткам за те, що нам вони себе показали. Попросили вибачення в звіряток, за те, що люди їх зобижають, та й поїхали додому.