Крапельки роси

Я люблю рано вранці пройтись босоніж по траві. По траві на якій ще збереглись цнотливо недоторканні крапельки роси. Памятаю прабабуся говорила, що ця роса має цілющі властивості.

Коли прохолода торкається твого тіла, що ще не забуло тепло ковдри. Коли вітер, що здається пронизливо холодним, огортає твоє тіло, що одразу покривається "гусячою шкірою".   

Якщо на мить зупинитись, затамувавши подих, можна почути як невидимі ангели паралельного виміру готують сьогоднішній день до життя. До життя людей. Їм не зрозуміти нас, а нам не побачити їх. Хоча....... якщо заплющити очі та на мить забути про своє тіло, можна відчути їх. Їх легке шурхотіння крил, та прилив любові та щастя яким вони живляться. Все має якийсь неземний присмак......

Та ось починається день...... Перші машини, люди зявляються на вулицях. Вони заполонюють все навколо витіснюючи невидимих створінь, що так старались для нас створюючи цей день. Чим більше людей, сновигання та машин тим меньше помітно все те що було зранку. 

Та зранку все почеться знову. Знову роса, ангели та байдужі люди. Одвічне колесо життя. Та чи довго так буде?? Це колись почалось, це колись закінчиться.............

Здригнувшись  від реальності буття та остаточно відчувши, що змерзла я попрямувала до дому, де мене на жаль поки ніхто не чекає.......поки що.........