Артист Микола

Артист Микола дивився на "сто грам" в пластику і приймав доленосне рішення - загнати їх в пастку свого тіла чи втекти подалі, десь туди, де Горпина тримає напоготові під теплою ковдрою вареники з маком, сиром, сметаною. Де на нього чекає добре серце в калатаючих грудях з тліючим вогником "заманчівого" кохання.

Артист Микола знав, що тільки перші "сто грам" бувають задорогі. Слідуючі вже не мали ціни, були безціними, безбарвними, безликими, робили з Миколи "свобідну" людину, були золотим ключем до світу, що мав свої, протилежні цьому безжальному середовищу закони. Він також знав, що вибір давно вже зроблено, що ця мить роздумів - тільки данина колії, запущеній хитрим людством для того, щоб він дбав про суспільство, а не про свою спрагу.

Людство в двобоях з Миколою ще ніколи не перемагало. Безпорадно вимахувало білим рушником, а потім зникало аж до кращих часів. Микола знав, що на нього з нетерпінням чекають мандри в закручених вуличках звільненої свідомості.

Рішуче переливши вміст "стаканчіка" в себе, Микола став смакувати незрівнянні відчуття. Радісно вдихав повітря, що йому подарувало дбайливе місто. На Миколу чатувала довга цікава ніч. Не дарма ж його назвали артистом...

Горпина до півночі дивилася про "страсті", потім лягла під нагріту варениками ковдру. Їй треба було передумати все про світ, який хтось так безглуздо склав для неї з потойбічного абсурду.

Вранці знову засвітило сонце. Очманілий після важкої ночі світ почав з нуля. Микола загрюкав в двері. Горпина відчинила. Микола подивився на калатаючі груди і... не впізнав. Але виказав розуміння. Миколу також було не впізнати...