В нас щойно відгреміла перша гроза, невеличка, але справжня...

  

 Потреба написати замітку виникла пару днів тому, ось після цього коментаря під однією заміткою

 

  Після невеликої дискусії з Салом ми, не знайшовши істини, вирішили виставити на загал з проханням проголосувати за пункт, що на вашу думку найвірніший , відповівши на просте запитання - яким періодом можна датувати викопність Сала з його доісторичним ставленням,на погляд сучасних феміністок, до протилежної  статі?

 Дуже прошу проголосувати!!

  Як відомо подарунок це щось таке, що приємно отримати, і воно має бути сюрпризом, і щоб емоцій купа - ось тоді да, і подарунок і дарування вдались.

  Це теоретична частина про яку згадую саме тому, що сьогодні, в свій день народження я подарунків не очікувала, не було отого "бажання приймати подарунки", що буває в мене й так рідко. Всі мої були попередженні завчасно, тому насолоджувалась спокоєм і цілими вухами , бо без подарунка смикати їх імениннику зась

  Зранку поїхала по тортик, користуючись останніми днями вільного проїзду громадським транспортом, і з задоволенням походила магазинами. Приват 24 тихенько подзенькував повідомленнями в телефоні щоразу після чергового відходу від каси, я машинально поглядала на повідомлення, навіть не вчитуючись, тільки порівнюючи подумки цифру з сумою в чеку, останніми купила два тортики і попрямувала на зупинку. І тут знову дзенькнуло повідомлення, Приват24, спокійно поглядаю на екран і накриває легка паніка - в очі кидається цифра - 1000 грн. Перша думка - я нічого на таку суму не купувала!!! Жодного чеку більше ніж на 400 гривень!! Паніка відразу підтягує - ну все, це точно як в сестри в лютому хтось викрав з картки майже три тисячі , оплативши кілька покупок в якомусь супермаркеті в Запоріжжі, де вона ніколи в житті не була, а це і в мене таке!!! 

  Кажу собі "стоп!", відкриваю повністю повідомлення і вчитуюсь - "зарахування (фух!!))) на карту від..." ну звичайно ж, єдиний брат, котрий зараз в командировці, і котрий не запитав мене як мінімум напередодні що подарувати

Так полегшало, не передати 

 А через хвилину і дзвінок, сам з привітанням, то я вже посміялась щиро і його повеселила розповіши оце всеісказала, що давно мені не робили подарунків, які і приємно, і сюрприз, а що вже емоцій було, то й не передати...

  Моє особисте свято сьогодні дійсно вдалося..чекаю вже наступного року, чи те ще буде

 Завжди цікавилась рекламою як мистецтвом, особливо чітко розуміючи, що я так не можу. Час від часу цікавлюсь, що там гарного, цікавого, незвичайного придумали талановиті люди. 

  От вчора трапилось побачити рекламні фото від New Balance, які в рамках своєї рекламної кампанії нових кросівок ( зелено-сині просто ) боролись з стереотипами про старість.

 

 

От я в старості точно буду такою бабулькою хіба тільки ще рудою 

  Як добре там, де тебе люблять і розуміють)

  Вчора була у моїх, посиділа вдома-в гостях, займаючи стратегічну табуретку на кухні, з досвіду - це найкраще місце посидіти в теплі, і точно всіх побачити, і стовідсотків, що всі змушені будуть слухати мене і всі мої розумні думки 

Останнім часом набридаю їм вголос мріючи, не люблю робити це виключно в голові, бо вона в мене одна, а як відомо - кілька краще, от я їх пасивно і задіюю, до речі справді дієва штука, реально накидують хороші ідеї і озвучують підводні камені, про які сама навіть не здогадуюсь.

 Спочатку сприймали все "в штики", це вже трохи спокійніше, хоча брат й досі страхає і відмовляє. Так і цього разу, сиджу зі старшою сестрою, я з чашкою чаю, вона вечеряє, я натхненно розповідаю що передумала ,і не хочу їхати в N

Сестра:

- Чудово, сиди вдома.

Я:

- Я передумала, і їду в S!!

Тут не втримується і на кухню заглядає брат:

- Нічого там робити! Тебе там на органи розберуть!! ( Ну, стара пісня, чую щоразу))

Сестра, спокійно :

- Вікторе, відчепись від неї, всеодно нікуди вона не поїде.

Я, обурено:

- В смислі "я нікуди не поїду"? 

Сестра, меланхолійно на фоні нас, експресивно-запальних, дожовуючи гречку:

- Не поїдеш. В тебе загранпаспорта немає 

Так смішно стало 

Таки да, дім там, де тебе люблять і розуміють...

Ну і картинка трохи не в тему, але зі змістом

 

  

  Зазвичай мій маршрут "в справах" значно простіший і звичніший, але цієї п'ятниці треба було зайти в "профсоюзи" , і день був сонячний, теплий, саме для прогулянки через парк, за яким в одній з кількох старовинних будівель ці самі профсоюзи знаходяться.

  Буваючи там щоразу затримуюсь на хвилинку подивитись  на "вежу" колишнього ресторану "Пекін", яким вона мені запам'яталася, хоча з тих пір там різні заклади були.

 

 І подумати, бо загадкова штука та "вежа"... Те, що на фото виглядає будівлею, то всього лише вхід до підземної кімнати, єдиної восьмикутної . І все. Призначення будівлі достеменно не відомо, а особливо дивна деталь - одна з стін підземної частини прилягає до фундаменту будівлі поряд, теж дуже цікавої певним чином - там розміщувалось НКВД, на фото вона зліва.

 Чому воно прибудовано впритул ? Вільного місця завжди було повно, не було там будинків чи пам'ятників, чи ще чогось монументального, а от побудували саме так..

 

 Ну і захотілось назад підти теж не як завжди, сонечко ж, рідкісно приємно прогулятися центром міста. Навіть було задумалась зайти випити кави з тістечком ... Але поглянула на годинник і передумала, ще пів години викроїти ну ніяк. 

  А тоді чомусь підняла голову поглянути на дахи. От роками там ходжу, а побачила вперше))) - ось цю маленьку вежу з годинником.Все-таки коли йдеш на підборах по бруківці якось не до хмаринок на небі)) 

 

Годинник, судячи з часу на циферблаті неробочий. Але судячи з вікон і даху та "позолоти" грифонів - там є господар. Завжди трішки заздрю власникам таких нестандартних історичних помешкань 

 

  Як багато цікавих куточків іноді ховаються на видноті 

 

  Ось ця цукерочка приїхала з Дубаї, одна знайома пригостила вчора. То ось це яскраве уособлення того, де я і де мандрівки, бо це максимально можливий мій перетин з ОАЕ 

  Прийшов, як завжди раптово, кінець моєму правому тапку, а оскільки заради них мені ліньки їхати в магазин, а мали прийти сестри сьогодні, клубнику саджати, то я мобільним піднапрягла їх зайти по дорозі і купити .

  Щойно прийшли, страшне задоволені і в гарному гуморі, сказали, що купили найкращі, що були в магазині.

  І дістали стильні, сніжно білі тапки.

  Задумалась.

"Чувство у меня такое - будто стою на перекрестке, и не знаю куда мне. И поменять хочется что-то, и боязно, привыкла то ко всему, стабильности, комфорту, а сама понимаю - ничего в жизни больше не видела, небыло у меня ничего" 

  Саме таке дивитись в час ночі , да..

 

   Трохи переживаю, не хочеться персонально бути відповідальною за повернення лютого