Голосуючі пенсіонери в черговий раз зрадять тих, хто зараз на фронті проти путінської Росії. Бо підтримають головного сателіта Москви - Порошенка.
Населення ще не усвідомило, що можна ось так, в усіх на очах, здавати Українську територію під надуманими гаслами вічного миру з Путіним. І вибори якось не пов'язують з пролитою кров'ю на фронті.
Агітація, як видно, не досягає мети - бо психологічна пов"язаність олігарха з бідними людьми виключає можливість вирішального впливу середнього класу та інтелігенції на вибори. Так було з Януковичем, довелося проганяти силою - так повторюється з Порошенком, який бачить у Путіні не мир, а саме союзника проти Майдану. І шукає нагоди та сил для розправи над людьми з Майдану.
Поки вдалося лише залишати людей Майдану у котлах Донбасу, дбайливо створюваних зрадниками. Все настільки просто, що аж засліплює очі - і я втомився повторювати очевидне - інтереси олігархів ближче за інтереси країни, де вони живуть.
Пересічний українець не може повірити у очевидне: країною може керувати людина, якій Україна байдужа, навіть ворожа - бо надто бунтівлива, непокірна.
Ще: у нас дехто каже, що у нас
розвинуте громадянське суспільство, але слабка держава. Дурниця - сильне
громадянське суспільство здатне створювати власну державу по своїй
подобі.
Але подоба нашого громадянського
суспільства - сила героїзмом і слабкість на розсудливість. Ще і
коротка історична пам'ять. Тому нашу недавню історію нам весь час
розповідають сторонні люди.
Якщо буде більше розсудливості та
логічної послідовності - менше треба буде героїзму та пролиття крові. Ми
не повинні себе славити - бо кров'ю виправляємо лише суто власні
помилки політичного мислення.
Але зараз - до
меншості: жодної довіри до порошенківців як відблиску регіоналів та
комуністів!
Станіслав Овчаренко