Надрыв не в моде?



 Моим друзьям: Ягуару, Байку -  посвящаю

Наверное, надрыв сейчас не в моде...
А  может,  нужно  быть  собою,
Чтоб рупор в руки дать  свободе,
Коль переполненный стакан водою?

А вот иным шагать по жизни проще:
Гармония да тишь, да благодать...
И соловьи поют в душе, как в роще,
Любовный шепот слушает кровать.

Всех под один аршин? Нет, это строго,
Судьба  танцует  вальс  или  канкан.
Кому-то слыть бродягой, а кому-то
                                            недотрогой,
Кому-то просто недолит стакан...

Малі рибалки



Біля річки, біля броду
Сколотили діти воду -
Галасом прониклись береги.
Із верби униз пірнали,
Сміхом, мов м'ячем, пограли, -
Бризки розлетілись навкруги.

Потім сохли на пісочку,
Із відерцем на місточку
Примостились рибки половить.
В водне плесо тиша впала.
Всі в рядочок  посідали,
Малий котик визвавсь підсобить.

Вечір милувавсь в люстерці,
Щось плескалося в відерці,
Хлопчаки верталися додому.
У хлоп'ят котились слинки:
Як же  всім хотілось рибки,
Особливо котику малому.
                
                  

Так люблю тебе, світе!

Катерина Білокур "Квіти за тином" Так люблю тебе, збрунений світе:
І прадавні ліси, й солов'їні  весняні  гаї,
І на хаті гніздо, що лелекою звите,
Й слимака на листку, і волошку в траві.
Малу жабку на  пишнім  зеленім лататті - Невгамовну солістку  ставкового хору . І берізку струнку у біленькому платті, Що листочки полоще в небеснім просторі. Мені до вподоби руденьких корів череда, Що горохом розсипалась в чистому полі.
А увечері тепла й прозора  у річці вода,
Де хлюпочуться верби й тополі.
Мальви білі, як сніг, і червоні, мов жар, На полотнах майстрині-художниці  Катрі. Українські пісні, що підносять до хмар!
І козацький гопак ,  як вогонь у багатті!
Так  люблю тебе, світе бентежний, Мову рідну, її  барвінкову  красу. І людей України люблю я безмежно. Своє Слово до них у долонях несу!

Ніжність



Ніжність живе у хатині моєї бабусі,
У щирому погляді, в теплих руках.
У віночку сестрички, в хустині матусі,
У татових мудрих і добрих казках.

У горнятку полив'янім з сонця і глини,
У кудахтанні Ряби: яєчко знесла!
В ароматі любистку й терпкого полину,

І у пильному погляді Йсуса Христа.

В рушничку, що удома висить на іконі,
В муркотінні Кицюні в червонім намисті,
Що співає красиву сумну колискову

І бавить   Івася в вербовій колисці.

Ніжність у  посмішці немовляти,
У слідочку копитець кози на містку.
У диханні крилець малих янголяток,
У кумканні жабки на кладці в ставку.

У чистій росі на зеленій шовковій  траві,
У щебеті пташки в суцвітті калини.
У жовтій кульбабці, що в нашім дворі.

В улюбленій  мові народу моєї Вкраїни.

Ніжність у доторку сонця до вас,
У тобі, у мені і у кожному з нас!

Байка про сучасних хвальків-чоловіків



                Сповідь подруги (свіжими слідами)

На словах був безмірно сміливий,
І за мене в огонь він і в воду.
Говорив, що затулить від вітру,
Берегтиме від бур і негоди.

На словах він розумник і душка:
Прочитав Карла Маркса й Дідро.
З ідеалів у нього лиш Пушкін,
І  улюблений фільм - "Міміно".

На словах - дуже пристрасний мачо,
В сексі дока і метр у коханні.
Скільки мав! І кого тільки бачив!
Про лібідо щомиті волав він.

Ось ми з ним наодинці зостались,
Люди милі, він миші злякався!
Шерхлі губи від страху тіпались,
Він гикав і без міри сміявся.

Чи була в нас культурна програма?
Ну аякже: вино, телевізор.
Правда, милий Берідзе Вахтанга
Сплутав з Бубою Кікабідзе!

А коли вже дійшло і до діла
(Ви ж догадливі, все зрозуміли!),
Казанові звело в ліжку... спину!
Ставсь конфуз на Зелену неділю!

Мій знайомець опісля ще довго
Червонів, белькотів, вибачався.
Наостанок штани в нього спали,
Коли слідом собака мій гнався.

-----------------------

Оця байка - чистісінька правда,
Залишу я її вам на пам'ять.
Не хваліться наліво й направо -
Нехай ліпше вас люди похвалять!

                                 


Не гони лошадей!



Говоришь, что меня плохо знаешь,
Что меняюсь, как летом погода.

Пожимаешь с досадой плечами,
Подбирая ключи, но не ведая кода.

Говоришь: равнодушная, злая,
Что ты любишь, но мной не любим.
Эгоисткой в сердцах называешь...
Не суди, да не будешь судим.

Хоть недолго с тобою знакомы,
Не разбить наши чувства врагам.
Не желаешь любви из флакона?
Коль достойный - сполна я отдам!

Постепенно друг к другу притремся -
Дверь открою - не надо ключей!
Дай мне время - и мы разберемся!
Дорогой, не гони лошадей!

Умный мужчина не думает...

  • 10.06.12, 11:33
"Умный мужчина не думает, кто был до него. Он делает так, чтобы после него никого не было...."
                                                                                                                     
      С Интернета









Поділися добром!



Наснився ярмарок скорботи,
Де продавали, як товар, чесноти.
Я бачила, як продавали за грошІ
Обранці - голоси, письменники - вірші.
Як віддавали за тверду валюту
Свої тіла дівчатка-проститутки.
Як матері за пляшку чи за дозу
Своїх діток лишали на морозі.
Як, продавали, забруднивши руки в крові,
Честь нашої країни люди в формі...
Тут депутати торгувалися за місце
Біля тепленького державного коритця.
Я поривалася піти. І як пучечок світла,
Якась бабуся усміхнулася привітно.
_ Що там у вас? Кажіть хутенько!
- Добро, дитинко, - мовила старенька.
Добро? Яка ж за нього плата?
- Та так бери! Його іще багато!
Бабуся мовчки нахилилась до відра
Й набрала повні пригорщі добра.
- Бери! Не бійся! Ще візьми!
Та поділись з хорошими людьми!
--------------------------------------
...І я прокинулась. Усе поволі щезло..
Лиш на душі зосталася  полегкість.
Добра багато серед бруду й темноти.
Ділюсь з тобою! Поділись і ти!  heart

Твой портрет



Большой Любви посвящаю

Заколдованный, окольцованный,
Крылья мощные ветром сломаны ...
Цепи крепкие  - не разорвать,
Больше в небе тебе не летать.

Сильны плечи к земле опущены,
И черным черны тучи сгущены
Нависают над узкою клетью,
Руки белы висят, словно плети...

Расколдовать бы - да силы не те...
Нарисую тебя на льняном холсте.
И проявится образ размытый,
И посмотрит в глаза лик забытый.

Если б знал, как тебя не хватает...
Ведь с тобою не ведьма - святая...-
Ты с портрета застонешь  с тоскою,
Горькой, теплой омытый слезою.

Открытое письмо моим друзьям и читателям сообщества

                                                                 Дорогие мои, драгоценные!
            Уважаю вас и надеюсь на взаимность. Заявляю открыто: в моих стихах нет ни капли намека ни на кого-либо из блогеров,
их личной жизни, привычек, черт характера и т.п. Не ищите ни себя, ни друзей, ни знакомых в моих произведениях.
Виртуальным друзьям я стихи не посвящаю. Если и посвящаю, обязательно делаю ссылку на страницу. Скорее, посвящаю
не столько людям, сколько не соглашаюсь или соглашаюсь со взглядами на эмансипацию, стихосложение, двойные ники,
русский/ украинский язык в Украине, писателя и т.д. Это нормально. Потому что у нас разные взгляды на жизнь и
отношение к ней.
          Отдельно добавлю: глубоко уважаю первого человека, который встретился мне в  сообществе, этот стих до сих пор помню.
Кстати, вот ему я и посвятила стихотворение  "Ти йшов у дощ", признавая  в нем Поэта. Это Байок. Не ссорьте нас, у нас дружба)
Еще раз повторяю (особенно для  друзей-прозаиков):  тот, кто пишет поэзию,  работает не с конкретными образами, а с
ХУДОЖЕСТВЕННЫМИ (а это - ВЫМЫСЕЛ!).  Хотя прототипы у  этих образов часто бывают.
УВАЖАЮ ВСЕХ, ЦЕНЮ КАЖДОГО ЗА ТАЛАНТ, ЭРУДИЦИЮ, НЕПОВТОРИМОСТЬ, ОРИГИНАЛЬНОСТЬ, ДУШЕВНОСТЬ. Люблю   heart