Повітря пахло сирістю та іржею. Бетонні скелети колись величного міста повільно потопали у крижаному тумані. Він йшов попереду, звично тримаючи палець біля спускового гачка потертої рушниці. За його спиною, ледь встигаючи переступати через уламки минулого життя, тихо ступала вона — мовчазна дівчинка-підліток у завеликій брудній штормівці.

  У цьому світі більше не було законів, їх стерла катастрофа. Залишився лише холод, який витягував надію до самісінького дна, та вулиці, що диктували свої жорстокі правила. Але ця дівчинка була особливою. В її венах текла єдина у світі протиотрута від зарази, що перетворила планету на суцільний цвинтар. Він дав слово довести її до безпечної зони, навіть якщо доведеться йти крізь самісіньке пекло.

  Вони рухалися крок за кроком у пітьмі. Темні квартали та розбиті мости дихали небезпекою, а кожен раптовий звук змушував серце битися швидше, відбиваючи важкий, агресивний ритм. Іноді, коли сили залишали його, здавалося, що вони назавжди загубилися на цій землі, а попереду на них чекає лише холодна, безкінечна зима. Ніхто не напише для них щасливий сценарій.

  Та варто було йому озирнутися і побачити її втомлені, але вперті очі, як він стискав зуби і йшов далі. Крізь бурю і дим від вогнищ. Вони мусили знайти той загублений під зливами слід. Слід, який виведе їх до світла і змусить людство знову повірити у цей спалений світ.