АПОЛОГІЯ ЛИЦАРСТВА (Л.Костенко)
- 04.11.12, 16:14
- Антология любимых стихов
Там, де віками, за гірким туманом,
любов була єдиним талісманом,
а талісман ще звався - о б е р і г.
Було життя осяяне красою,
любов і честь цінились над життя.
І що там смерть з великою косою? -
мужчина, лицар, сонячне дитя!
В моїх садах мелодії Провансу,
і жінка, жінка, жінка всіх віків! -
за неї лицар гинув без авансу,
вона чекала цокоту підків.
В монастирях, фортецях і столицях,
з глухих палаців, схожих на тюрму,
якщо він лицар, -
о, якщо він лицар!
вона троянду кидала йому.
Гриміли вальси, пурхали амури,
давили будні, смикала сім'я, -
жіноча туга билася об мури:
де лицар мій, молитва де моя?!
І хоч в'яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар - жінка кине квітку ,
на все життя очима проведе.